Ухвала суду № 42292217, 20.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/39573/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській областіна постановуСумського окружного адміністративного суду від 19.02.2014та постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014у справі №818/104/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Універбуд»доДержавної податкової інспекції у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Універбуд» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 20.12.2013 №№0001582203, 0001572203.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2014 позов задоволено повністю.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 у даній справі, частково скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2014 та прийнято нове рішення, якою відмовлено в задоволеній частині позову про скасування податкових повідомлень-рішень №0001572203 від 20.12.2013 в частині визначення основного платежу в сумі 4300 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2150 грн. та №0001582203 від 20.12.2013 в частині визначення основного зобов'язання в сумі 587 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 146,75 грн. В іншій частині постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, з урахуванням рішення апеляційного суду, в частині задоволення позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанови були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з 11.11.2013 по 29.11.2013 проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №1974/2203/34328050/18 від 06.12.2013.

20.12.2013 на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0001572203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 696085,50 грн., в тому числі 464057,00 грн. за основним платежем та 232028,50 грн. за (штрафними) фінансовими санкціями;

- №0001582203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 548062,50 грн., в тому числі 438450,00 грн. за основним платежем та 109612,50 грн. за (штрафними) фінансовими санкціями.

Судами також встановлено, що підставою донарахування позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями податку на прибуток та податку на додану вартість є висновок відповідача про те, що позивачем протиправно за господарськими операціями з ПП «Туристична компанія «Віктор-Теодор» та ТОВ «Тальнівське кар'єроуправління» сформовано податковий кредит та витрати, оскільки позивачем документально не доведено використання ТМЦ та послуг за цими операціями у власній господарській діяльності.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивач, дотримав усі спеціальні вимоги та застереження щодо документального підтвердження сум витрат, віднесених до валових витрат та податкового кредиту. При цьому, реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, - ПП «Туристична компанія «Віктор-Теодор» та ТОВ «Тальнівське кар'єроуправління», - підтверджена первинними документами.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено потребу використання у його господарській діяльності придбаних у ПП «Туристична компанія «Віктор-Теодор» консультаційних послуг з обговорення податкового законодавства України у місті Парижі (Франція) та, як наслідок, про незаконність спірних рішень в цій частині. Зазначені висновки суду апеляційної інстанції в касаційному порядку позивачем не оскаржувались.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції (в межах касаційного перегляду), з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між TOB «Універбур» та ТОВ «Тальнівське кар'єроуправління» укладено договір №25/12/06 від 25.12.2006, відповідно до умов якого останній зобов'язався поставити позивачу гранітно-щебеневу продукцію в кількості 80000т на суму 4440000 грн., вартість якої оплачується в термін 15 банківських днів з моменту поставки товару.

04.06.2009 сторонами названого договору укладено додаткову угоду, в якій, серед іншого, змінено порядок оплати за товар та передбачено проведення попередньої оплати за товар.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що реальність господарських операцій позивача за договором №25/12/06 від 25.12.2006 та додатковими угодами до нього, підтверджується наявними в матеріалах справи документами: податковими накладними, квитанціями про приймання вантажу на маршрут або групу вагонів, залізничними накладними, актами звірки розрахунків.

З огляду на викладене, спростовуються твердження відповідача, що суди дійшли висновку про товарність господарських лише на підставі актів звірки розрахунків. Зокрема, відзначається, що не можна вважати обґрунтованим висновок про не підтвердження факту поставки у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування витрат та кредиту. По-друге, чинним законодавством України передбачено обов'язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення. Окрім того, відсутність довіреності на отримання товару, також, не є безумовною підставою для відсутності права позивача на формування витрат, пов'язаних з оплатою послуг за договором.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. Проте, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, серед іншого також, вказував на неподання позивачем, як при проведенні перевірки, так і при розгляді заперечень на акт перевірки, додаткових угод до договору №25/12/06 від 25.12.2006.

В розрізі викладеного колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не обмежено поданням виключно тих доказів, що надавалися ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та подавати докази на підтвердження таких заперечень, надається платникові як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу (на яких допускається подання учасником процесу нових доказів).

Судом апеляційної інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до валових витрат та податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

Оскільки позивач надав необхідні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів - для здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з ТОВ «Тальнівське кар'єроуправління».

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення в оспорюваній частині є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Н.Є.Блажівська Ю.І.Цвіркун