Постанова № 42281219, 16.12.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 грудня 2014 рокусправа № 804/10340/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - ОСОБА_1

відповідача: - Винокуров С.В. дов від 04.12.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року

у справі № 804/10340/14

за позовом ОСОБА_1

до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці

про скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

18.07.2014 ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

- поновити строк на звернення до суду з адміністративним позовом, як пропущений з поважних причин;

- скасувати наказ № 47о/с Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці щодо особового складу від 04.06.2014 в частині звільнення з органів внутрішніх справ України в запас за п.64 «ж» (за власним бажанням) лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-211966), оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол, з 04.06.2014;

- поновити ОСОБА_1 на роботі в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол УМВС України на Придніпровській залізниці;

- зобов'язати УМВС України на Придніпровській залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що 22.05.2014 у зв'язку із політичними подіями в Україні, а саме: анексією АР Криму Росією, де зареєстроване місце проживання ОСОБА_1, останньою у стані хвилювання помилково написаний рапорт на звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням. В подальшому позивачеві було висунуто умову: або вона звільняється за власним бажанням 04.06.2014, або її звільняють за дискредитацію, за зраду державі (у зв'язку з реєстрацією в АР Крим). 04.06.2014 позивач разом з начальником СКЗ Винокуровим С.В. прибули в УМВС на Придніпровській залізниці, де її змусили переписати рапорт про звільнення, а саме: у причинах звільнення зазначити не сімейні обставини (як вона зазначила в рапорті 22.05.2014), а низьку заробітну плату та ненормований робочий день. Текст рапорту диктував Винокуров С. В. спільно зі співробітником кадрів Управління ОСОБА_3 і у розбитому стані позивач не пам'ятає, чи ставила дату написання рапорту.

04.06.2014 на засіданні кадрової комісії ОСОБА_1 повідомлена про звільнення, після чого була дуже подавленою, та не знала, як діяти далі, оскільки закінчила вищий навчальний заклад, щоб працювати в міліції, а ці обставини зруйнували її мрію. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991 особи, які виявили бажання звільнитись зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою, тоді як звільнення позивача відбулось за 13 діб, що свідчить як про відсутність її власного вибору, так і про тиск з боку відповідача та його працівників. З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомлена 10.06.2014, після чого отримала трудову книжку, у оформленні якої виявила ряд формальних порушень.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2014 визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 Суд першої інстанції, поновлюючи строк звернення до суду, врахував хворобу позивача з 16.06.2014 по 30.06.2014, а також мінімальне пропущення законодавчо встановленого строку.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що відповідно до пункту 64 «ж» Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільняються зі служби в запас за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. Із системного аналізу матеріалів справи суд першої інстанції не виявив відсутності власного бажання ОСОБА_1 на припинення служби та наявності поважних причин, що перешкоджали виконанню нею службових обов'язків.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати:

- ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2014 про визнання поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 з огляду на те, що підставою для поновлення строку звернення до суду стала довідка про хворобу ОСОБА_1 в період з 16.06.2014 по 30.06.2014, а на питання суду щодо наявності лікарняного листа позивач відповідала про його відсутність.

- постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2014, як таку, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову про відмову у задоволенні позову.

Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що під час розгляду справи з'ясовано, що ОСОБА_1 власноручно писала рапорти про звільнення, особисто була присутня на засіданні кадрової комісії та без будь-яких нагадувань своєчасно забрала особисті документи (трудову книжку та витяг з наказу), що підтверджує намір про звільнення; ні письмово, ні усно на засіданні кадрової комісії не виявляла наміру на подальше проходження служби. Крім того, судом не взято до уваги, факт, підтверджений ОСОБА_1 в судовому засідання, про її наміри та спроби працевлаштування в структурних підрозділах міліції АР Крим після звільнення. Щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то передбачені законодавством про працю норми оплати не поширюються на військовослужбовців і прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо), оскільки їх дохід складається з грошового забезпечення, а не заробітної плати.

ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції обґрунтованою та правомірною, наполягає на наявності психологічного тиску на неї з боку керівництва та погроз про її звільнення за дискредитацію служби ОВС.

Колегія суддів стосовно доводів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі, про поновлення строку звернення до суду ухвалою суду першої інстанції від 23.09.2014 зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За правилами ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до ч.2 ст.195 КАС України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.

Отже, приймаючи до уваги наведені норми процесуального права, колегія в даному випадку ухвала суду першої інстанції від 23.09.2014 не підлягає оскарженню окремо від постанови суду, проте апеляційний суд розглядає викладені відповідачем заперечення на означену ухвалу суду від 23.09.2014.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ознайомлена з наказом про її звільнення 10.06.2014, з позовом про поновлення на службі позивач звернулась 18.07.2014, тобто з порушенням місячного строку звернення до суду, який в силу приписів ч.3 ст.99 КАС України сплив 10.07.2014.

Задовольняючи клопотання позивача, суд першої інстанції дослідив наведені позивачем обставини щодо причин пропуску вказаного строку, дійшов висновку про наявність поважних причин пропуску строку звернення позивача до суду.

Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції не встановив підстав для залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску встановленого ч.3 ст.99 КАС України строку звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для залишення позову без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що при визнанні поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 суд першої інстанції діяв обґрунтовано, у межах повноважень, наданих процесуальним законодавством, внаслідок чого ухвала від 23.09.2014 постановлена судом першої інстанції без порушень норм процесуального права, є законною та обґрунтованою.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, внаслідок наступного.

Обставини справи за хронологією подій свідчать про наступне:

01.03.2014 ОСОБА_1 призначена на посаду оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол УМВС України на Придніпровській залізниці наказом від 03.03.2014 № 19 о/с (т.1, а. с.206).

22.05.2014 ОСОБА_1 поданий рапорт начальнику УМВС України на Придніпровській залізниці про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням (т.1 а.с.250).

Як встановлено судом першої інстанції, в судовому засіданні позивач пояснила, що перший рапорт написаний у зв'язку із політичними подіями в Україні, а саме: анексією АР Крим Росією, де вона зареєстрована і мешкають її рідні, побоюючись, що її можуть звільнити з органів внутрішніх справ за дискредитацію, як інших і працівників міліції, які проживали та працювали на території АР Крим (хоч і проживає в орендованому житлі у м.Дніпропетровську), отже рапорт на звільнення за власним бажанням помилково написаний позивачем у стані хвилювання.

В рапорті, поданому 22.05.2014, позивач просить звільнити її з органів внутрішніх справ за власним бажанням у зв'язку з низькою заробітною платою та ненормованим робочим днем.

Вказаний рапорт містить відповідні резолюції по суті рапорту, зареєстрований в журналі реєстрації вихідної документації ЛВ на Станції Нижньодніпровськ-Вузол № 759, на арк.11 якого 23.05.2014 здійснено запис за порядковим № 2/3354 про реєстрацію рапорту ОСОБА_1 («на звільнення - місце проживання м.Джанкой») (т.1, а с.177-180).

03.06.2014 позивачем написаний рапорт на звільнення за власним бажанням із зазначенням причини звільнення - у зв'язку із низькою заробітною платою та ненормованим робочим днем, а також зазначенням дати звільнення - з 04.06.2014 (т.1, а. с.160).

04.06.2014 ОСОБА_1 разом з начальником СКЗ Винокуровим С. В. прибули в УМВС на Придніпровській залізниці для участі у кадровій комісії, де позивачу повідомили про задоволення її рапорту щодо звільнення.

Згідно витягу із протоколу кадрової комісії УМВС України на Придніпровській залізниці (т.1, а. с.161; т.2, а. с.2) ухвалено:

- відповідно до поданого рапорту лейтенанта міліції ОСОБА_1 оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол та її категоричного небажання проходити службу у системі МВС, звільнити зі служби в ОВС за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- ураховуючи переїзд ОСОБА_1 до міста своєї реєстрації (м.Джанкой, АР Крим) скоротити їй тримісячний строк відпрацювання;

- ОСОБА_1 роз'яснено порядок прийому знову на службу, який здійснюється виключно МВС України за клопотанням керівництва Управління;

- прийняте рішення ОСОБА_1 оголошено, заперечень не надійшло (т.1, а. с.161; т.2, а. с.2)

04.06.2014 наказом по особовому складу № 47о/с вирішено згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити з органів МВС у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «ж» Положення (за власним бажанням) лейтенанта міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол, з 04.06.2014; вислуга років станом на 04.06.2014 у календарному обчисленні складає 3 роки 9 місяців 4 дня; підстава: рапорт ОСОБА_1 від 22.05.2014, подання від 04.06.2014 (т.1, а. с.10; т.2, а. с.6).

06.06.2014 ОСОБА_1 підписані обхідні листи (т.1, а. с.162, 163), 10.06.2014 - отримані трудова книжка, витяг з наказу про звільнення, із зазначенням на титульному аркуші послужного списку про відсутність претензій, що позивачем не заперчується.

Після звільнення ОСОБА_1 поїхала до м.Джанкой, АР Крим, де з 16.06.2014 по 30.06.2014 захворіла на бронхіт згідно довідки лікаря від 30.06.2014 (т.1, а. с.100).

10.07.2014 ОСОБА_1 повернулась з м.Джанкой до м.Дніпропетровську (т.1, а.с.18).

Окрім звернення до суду з адміністративним позовом про поновлення на службі, позивач 24.07.2014 звернулась до УМВС України на Придніпровській залізниці із скаргою про своє незаконне примусове звільнення, у зв'язку із чим просила розглянути питання про поновлення на роботі в органах внутрішніх справ на посаді, яку обіймала раніше (т.1, а. с.247, 248).

Згідно висновку, складного за результатами проведеного службового розслідування за вищевказаною скаргою ОСОБА_1, будь-яких порушень діючого законодавства України під час звільнення вказаної особи не встановлено, у зв'язку з чим викладені у скарзі відомості визнані такими, що не знайшли підтвердження (т.1, а. с.245, 246).

Про результати розгляду скарги позивач повідомлена відповідачем листом від 06.08.2014 (т.1, а. с.249).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначила, що має право на поновлення на посаді, яку обіймала раніше, оскільки рапорти про звільнення складені нею під психологічним тиском і, насправді, не відповідають реальному прагненню звільнитись зі служби за власним бажанням.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Законом «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 № 114.

Відповідно до пункту 10 вказаного Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Пунктом 68 вищенаведеного Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Згідно приписів п.8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Відповідно до п.24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

З огляду на приписи п.8, пп.«ж» п.64 Положення № 114 підставою для звільнення є власне бажання за наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. При цьому, пояснення таких причин (через прописку в анексованому Криму або через ненормований робочий день та низку оплату праці) є другорядною і, по суті, формальною обставиною, яка не впливає у даному випадку на суть власного бажання ОСОБА_1 звільнитись з займаної посади, виявленого шляхом власноручного написання рапорту від 22.05.2014 та підтвердженого в поданому рапорті від 03.06.2014.

Положеннями Кодексу адміністративного судочинства України встановлено не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.71 КАС України), але й обов'язок позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення (ч.1 ст.71 КАС України).

Всупереч вимог ч.1 ст.71 КАС України належних доказів наявності психічного або іншого впливу на позивача з метою спонукання до складення рапортів на звільнення (погрози настання негативних наслідків у разі не складення рапорту на звільнення позивачем чи вимагання від останнього написання рапорту на звільнення тощо) ОСОБА_1 суду не надано.

Копія аудіозапису телефонної розмови ОСОБА_1 з начальником СКЗ Винокуровим С. В. (т.1, а. с.141, 142), яка за твердженням позивача відбулась 04.06.2014 о 15 год. 58 хв., належним доказом у розумінні ст.70 КАС України не є, оскільки сам Винокуров С.В. свій голос не впізнав (як встановлено судом першої інстанції при опитуванні останнього в якості свідка), а докази оригінальності даного запису в матеріалах справи відсутні.

З пояснень свідків - співробітників та безпосереднього керівника ОСОБА_1, відібраних в ході судового розгляду справи, також не вбачається психологічний тиск на позивача з боку керівництва.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що позивачем з моменту подання рапорту про звільнення за власним бажанням 22.05.2014 не вчинялось жодних дій, спрямованих на відкликання цього рапорту, повідомлення про намір продовжувати службу, як і не подавались скарги на керівництво щодо здійснення на ОСОБА_1 психологічного або будь-якого іншого тиску з метою звільнення позивача зі служби.

Крім того, стосовно посилань позивача на погрози керівництва щодо її звільнення саме за «дискредитацію» та «зраду родині» (у зв'язку з реєстрацією місця проживання ОСОБА_1 в АР Крим), колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, не заперечується позивачем, будь-які види дисциплінарного стягнення до позивача не застосовувались, випадки порушення службової дисципліни позивачем відсутні.

Відповідно до ст.12 Дисциплінарного статуту, п.66 Положення № 114 звільнення з органів внутрішніх справ як один з видів дисциплінарного стягнення може бути застосований до осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Статтею 111 Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність за державну зраду.

Отже, в даному випадку без доведення у встановленому порядку вини позивача у такому вчинку, як дискредитація звання, за результатами проведення службового розслідування у відповідності до вимог Положення № 114, або у скоєнні такого злочину, як державна зрада в результаті проведення судового процесу відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України, звільнення з посади неможливе.

Таким чином, твердження позивача про можливе її звільнення саме за «дискредитацію» та «зраду родині» є такими, що не підтверджені жодним доказом, наявним в матеріалах справи.

Тим більш, що норми чинного законодавства не передбачають таких підстав для визнання особи винною у дискредитації звання або у державній зраді, як реєстрація місця проживання в АР Крим, що свідчить про відсутність правового підґрунтя для звільнення ОСОБА_1 з причин, які, начебто, наводились керівництвом позивачеві.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не недоведений факт її незаконного звільнення за власним бажанням, яке мало місце через психологічний тиск з боку керівництва або погрози про звільнення.

Посилання ОСОБА_1 на недотримання відповідачем тримісячного терміну, передбаченого п.68 Положенням № 114, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки зі змісту даного пункту вбачається обов'язок працівника не пізніш як за три місяці до дня звільнення попередити прямого начальника про рішення звільнитись. При цьому, вимог щодо обов'язку роботодавця звільнити працівника тільки після спливу такого тримісячного строку дана норма не містить.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що в рапорті від 03.06.2014 позивач власноруч підтвердила своє бажання звільнитися зі служби і зазначила дату звільнення за власним бажанням - 04.06.2014, а на засіданні кадровій комісії 04.06.2014 за участю позивача з'ясовані підстави написання позивачем рапорту про звільнення, причини, що перешкоджають виконанню позивачем своїх службових обов'язків, колегія суддів вважає, що оскаржувані дії відповідача не суперечать вимогам пункту 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, оскільки встановлені вище обставини свідчать про домовленість сторін про звільнення позивача у більш короткий строк.

Посилання позивача на порушення відповідачем вимог п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Мінпраці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соцзахисту населення України від 29.07.93 №58, а саме: не здійснення в трудовій книжці запису про причини звільнення, окрім номеру та дати наказу, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки таке порушення є порушенням порядку заповнення трудової книжки, не є свідченням незаконного звільнення позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування наказу УМВС на Придніпровській залізниці № 47о/с від 04.06.2014 в частині звільнення з органів внутрішніх справ України в запас за п.64 «ж» (за власним бажанням) лейтенанта міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол.

Щодо вимог позивача про поновлення на роботі в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол УМВС України на Придніпровській залізниці та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, то ці вимоги є похідними від основної вимоги (скасування наказу про звільнення) і можуть бути задоволені лише у разі задоволення основної вимоги.

Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованим задоволення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1

Згідно положень ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі № 804/10340/14 скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко