Постанова № 42281154, 14.01.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 січня 2015 року 11:03 № 826/17869/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Тимчук М.Д.,

за участю представників сторін:

від позивача: Білека Ю.І. (довіреність від 27.12.2014 р.)

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» до:Інспекції з питань захисту прав споживачів у Сумській областіпро:визнання протиправними дій та скасування постанови про накладення штрафних санкцій № 480/04-20 від 04.12.2013 року,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Сумській області в якому, з урахуванням заяви про уточнення від 14.01.2015 р., позивач просить суд:

- визнати дії посадових осіб Інспекції по складанню незаконного акту перевірки від 28.11.2013 р. протиправними;

- скасувати постанову про накладення штрафних санкцій № 480/04-20 від 04.12.2013 р.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що підставою для проведення перевірки була згода Держспоживінспекції, надана у зв'язку із зверненням Спілки захисту прав споживачів Солом'янського району м. Києва. В контексті наведеного позивач зазначає, що посилання вказаної спілки на якісь абстрактні порушення не може бути підставою для призначення та проведення перевірки. Таким чином, як зазначає позивач, посадові особи відповідача з штучно створених підстав здійснили комплексну перевірку мережі магазинів «Ельдорадо» ТОВ «Дієса» та ТОВ «Технополіс-1», що за твердженням позивача є грубим порушенням прав та законних інтересів позивача.

Позивач зазначає, що перевіркою було встановлено реалізацію товарів, на яких відсутня необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація про товар, у будь-якій наочній формі, що лишає покупця можливості свідомого і компетентного вибору цього товару.

Однак, як вказує позивач, щодо всіх товарів, які перевірялися, є інформація про дату виготовлення, назву виробника, місце знаходження та точну адресу виробництва. Ця інформація, як зазначає позивач зазначається на етикетці, як правило, «у серійному номері виробу та на безпосередньо на упаковці (маркуванні)». До того ж, виробники безпосередньо у технічній документації до товару надає розшифровку серійного номеру. Щодо товарів, в документах на яких не зазначено, як розшифровується серійний номер, така інформація надається у місці, де реалізується товар, а саме в інформаційно-консультативній службі Ельдорадо, де маються листи всіх виробників, які зазначають дату виготовлення в серійному номері. На сьогоднішній день, як зазначено в позові, не тільки на українському, але й на світовому ринку такий спосіб надання інформації є прийнятим для побутової техніки та електроніки.

При цьому, позивач також вважає акт перевірки суб'єктивним міркуванням посадових осіб відповідача.

Окремо позивач звертає увагу на те, що Інспекцією перевірявся товар, який виставлений на вітрину, що призначений для попереднього візуального ознайомлення, що не призначався для продажу та суворо у відповідності з встановленими правилами був розпакований, а інформація з маркування перенесена на дублікат товарного ярлика. Контрольна закупка, як при цьому зазначає позивач, не проводилась.

Позивач також зазначає, що акт від 28.11.2013 р. складений не в останній день перевірки 29.11.2013 р., що, на думку позивача, може свідчити, крім іншого, про упереджене здійснення державного нагляду.

Крім того, позивач зазначає, що всі товари, що підлягають сертифікації, сертифіковані, і в інформаційно-консультативній службі є копія відповідного сертифікату, який містить інформацію про виробника та його адресу, чим забезпечується доведення до споживача необхідної інформації.

Ухвалою судді від 09.12.2014 р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи на 14.01.2015 р. Позивачу запропоновано надати наявні документи та пояснення, які мають значення для розгляду справи. Копія ухвали отримана позивачем 12.12.2014 р., тобто з дотриманням строку, встановленого ч. 3 ст. 35 КАС України.

В ухвалі про відкриття провадження у справі суд звернув увагу осіб, які беруть участь у справі, що відповідно до ч. 2 ст. 114 КАС України у разі несвоєчасного надання витребуваних судом доказів та пояснень (без поважних причин), справу може бути вирішено на підставі наявних доказів відповідно до ч. 6 ст. 71 КАС України.

Відповідач, отримавши копію ухвали судді 12.12.2014 р., в судове засідання не з'явився, доказів поважності причин неприбуття не надав, у зв'язку з чим та на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України ухвалено розглядати справу за відсутності відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.01.2015 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Сумській області проведено позапланову перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів у магазині ТОВ «Дієса» за адресою: м. Суми, вул. Металургів, 17-Б.

За результатами перевірки складено акт від 28.11.2013 р. № 000665.

З акту вбачається, що перевірка проводилась у присутності директора магазину, підпис якого міститься в акті перевірки. З акту перевірки також вбачається, що перед початком заходу посадові особи Інспекції пред'явили та надали посвідчення (направлення), пред'явили службове посвідчення, внесли запис до журналу перевірок. З акту також вбачається, що раніше перевірки (планові, позапланові) не проводились.

Перевірка проводилась на підставі наказу від 28.11.2013 р. № 849, направлення від 28.11.2013 р. № 688, у зв'язку із зверненням Спілки захисту прав споживачів Солом'янського району м. Києва, згоди Держспоживінспекції України від 26.11.2013 р. № 03/7-11189-2013.

Водночас, з акту вбачається, що перевіркою встановлено наступні порушення (стор.3): пилосос - на приладі відсутній необхідні написи офіційною мовою країни, в яку поставляється товар (п. 1), дата виготовлення не зазначена; холодильник виробництва Туреччини - на приладі відсутнє необхідне маркування на українській мові (п.2; п. 3 - дата виготовлення відсутня); морозильна камера (п.4 - виробник та дата виготовлення не вказані, п.11, п. 12., п. 13) - на приладі відсутнє необхідне маркування; холодильник (п. 5) - на приладі відсутнє маркування українською мовою; кухонний комбайн (п. 6) - на приладі відсутнє необхідне маркування українською мовою; холодильник (п. 7) - на приладі відсутнє необхідне маркування; мультиварка (п. 8) - на приладі відсутнє необхідне маркування); холодильник (п. 9, п.10, п. 14, п. 15.) на приладі відсутнє необхідне маркування; м'ясорубка (п. 16) - на приладі відсутнє маркування на мові країни, в яку поставлявся товар.

До акту додано Зведені дані про результати перевірки, яка не відповідає вимогам нормативно-правових актів, з яких вбачається, що відносно товарів 4, 5, 7, 9, 10 відсутня інформація про виробника/постачальника. При цьому, позивачем не спростовуються числові показники відносно продукції, у т.ч. щодо вартості, зазначені у зведених даних.

В акті визначено посилання на нормативні акти, вимоги яких порушено: ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 7, 7.14, 7.13. ДСТУ IEC 60335-1: 2004 Прилади побутові та аналогічні електричні. Безпека; вимоги п. 2 глави 4 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами; п. 17 Порядку провадження торгівельної діяльності та правил торгівельного обслуговування на ринку споживчих товарів.

Поширення дії вказаних актів на продукцію, що перевірялася, позивачем не заперечується.

На підставі акту перевірки прийнято оскаржувану постанову, яка прийнята за реалізацію товару з відсутньою необхідною, доступною, достовірною та своєчасною інформацією про продукцію. Штраф застосований у розмірі 30% вартості одержаного для реалізації товару у розмірі 20 312,52 грн.

Що стосується посилання позивача на протиправність проведення перевірки та про визнання протиправними дій по складанню акту перевірки, суд зазначає наступне.

У разі встановлення позивачем наявності підстав для не допуску до проведення перевірки, позивач вправі був не допустити відповідача до проведення перевірки (п. 3. ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції»).

В контексті наведеного слід зазначити, що відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2014 р. у справі № 826/18856/13-а, яка залишена без змін згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2014 р., визнано протиправною та скасовано вищенаведену згоду Держспоживінспекції України, направлення на перевірку (крім наказу). Крім того, визнано протиправними дії Інспекції щодо проведення перевірки в магазині ТОВ «Дієса» на підставі звернення Спілки захисту прав споживачів Солом'янського району м. Києва від 26.11.2013 р. № 405/01-01.

У взаємозв'язку з наведеним суд вважає за необхідне зазначити, що суб'єкт, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами, що відповідає правовій позиції вищих судових інстанцій.

Таким чином, саме на етапі допуску до перевірки суб'єкт може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення заходів контролю щодо себе.

Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні перевірки, що за аналогією відповідає підходу, висловленому ВАС України в ухвалах від 09.09.2014 р. (К/9991/11590/11; номер рішення в ЄДРСР 40843005), від 17.09.2014 р. (К/9991/19367/11; номер рішення в ЄДРСР 40905166), від 29.04.2014 р. (К-33866/10; номер рішення в ЄДРСР 39575325).

З урахуванням того, що позивач не скористався своїм правом не допустити посадових осіб Інспекції до проведення перевірки у разі порушення умов її проведення, встановлені під час перевірки порушення позивачем вимог чинного законодавства підлягають оцінці судом виходячи із суті встановлених порушень.

В контексті наведеного слід додати наступне. Так, у постановах Верховного Суду України від 24.09.2013 р. № 21-255а13 (номер рішення в ЄДРСР 34180770) та від 10.09.2013 р. № 21-237а13 (номер рішення в ЄДРСР 33770792) зазначено, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта (в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта, або у випадку можливого використання такого акта, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору.

Виходячи з наведеного позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо складання акту перевірки задоволенню не підлягають, у т.ч. з урахуванням того, що складання акту перевірки само по собі є обов'язком Інспекції.

Вирішуючи з урахуванням наведеного спір по суті, суд виходить з наступного.

Пунктом 4. ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на, зокрема: необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).

Частиною 1 ст. 15 цього Закону встановлено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Інформація про продукцію повинна містити: 1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; 2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; 3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; 4) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; 5) позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів; 6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; 6-1) виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності. 7) дату виготовлення; 8) відомості про умови зберігання; 9) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); 10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; 11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; 12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Пунктом 21 Порядку провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженого постановою КМ України від 15 червня 2006 р. № 833, встановлено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний, зокрема:

- надавати споживачеві (покупцеві) у доступній формі необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари;

- усіляко сприяти споживачеві (покупцеві) у вільному виборі товарів і додаткових послуг, на його вимогу провести перевірку якості, безпеки, комплектності, міри, ваги та ціни товарів з наданням йому контрольно-вимірювальних приладів, документів, які підтверджують якість, безпеку, ціну товарів.

Пунктом 17 цього Порядку також передбачено, що забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, етикетування або інструкції про їх застосування (в установлених випадках), а також належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема які засвідчують їх якість та безпеку.

При цьому, пунктом 16 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, які затверджені наказом Мінекономіки від 19 квітня 2007 р. № 104, здійснюючи продаж непродовольчих товарів вітчизняного та іноземного виробництва, працівники суб'єкта господарювання зобов'язані надати споживачам необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари в супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів, яка має містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; найменування нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари; дані про основні властивості товару; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремих товарів, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товару; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання товару; строк придатності (строк служби) товару, відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Стосовно товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачу повинна надаватись інформація про їх сертифікацію.

Стосовно товарів, які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я споживача та його майна, навколишнього природного середовища, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про такі товари і можливі наслідки їх споживання (використання).

Слід додати, що відповідно до положень пункту 7 Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженого постановою КМ України від 11 квітня 2002 р. № 506, необхідна, доступна та достовірна інформація про товари, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, доводиться виробником (продавцем) до відома споживача в експлуатаційних документах, що додаються виробником до товару. До експлуатаційних документів належать текстові, графічні конструкторські документи, які окремо або разом дають можливість ознайомитися із споживчими властивостями товару і в яких визначаються правила його експлуатації, зокрема технічний паспорт чи інший документ, що його замінює.

Пунктом 8 цього Порядку також передбачено, що експлуатаційні документи повинні відповідати ГОСТу 2.601-95 "Эксплуатационные документы" і вимогам цього Порядку.

На товари іноземного походження, що ввозяться в Україну, експлуатаційні документи повинні бути виконані державною мовою та мовою держави походження товару.

В експлуатаційних документах зазначаються: найменування товару; найменування нормативних документів, вимогам яких повинен відповідати товар (у тому числі іноземного походження); основні споживчі властивості товару; заводський номер товару; дата виготовлення товару; гарантійні зобов'язання виробника (продавця), у тому числі гарантійний термін зберігання та гарантійний термін експлуатації товару; правила та умови ефективного і безпечного використання товару; термін служби (придатності) товару, відомості про дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та адреса виробника і підприємства, яке виконує його функції щодо виконання вимог споживача, а також проводитиме гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійну заміну; інформація стосовно товару, який за певних умов може справляти небезпечний вплив на життя, здоров'я і майно споживача, та про можливі наслідки такого впливу; відмітка щодо повірки (для засобів вимірювальної техніки, які згідно із Законом України "Про метрологію та метрологічну діяльність" підлягають державному метрологічному нагляду).

Водночас, згідно із п. 5. ч. 1 ст. 21 вищезгаданого Закону, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

У взаємозв'язку з наведеним пунктом 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за: відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В контексті наведеного суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У той же час, відповідно до ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В даному випадку, враховуючи зміст Акту перевірки, який є носієм доказової інформації та містить повну та деталізовану інформацію про виявлені недоліки/порушення, позивачем у свою чергу під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків Акту перевірки.

Зокрема, не дивлячись на те, що перевірка проводилась у 2013 році та відповідно до ухвали суду про відкриття провадження у справі від позивача витребовувались матеріали на підтвердження позовних вимог, а сторони були попереджені, що у разі несвоєчасного надання витребуваних судом доказів справу може бути вирішено на підставі наявних доказів, позивачем, однак, не надано супровідної документації на товар та/або результатів фото-фіксації під час перевірки, інших документальних підтверджень наявності наочної інформації про товар (в контексті встановлених під час перевірки порушень), копій сертифікатів, на які посилається позивач та відомості з яких би спростовували висновки Акту перевірки.

Тобто, доводи позивача на спростування висновків акту перевірки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

При цьому, суд зазначає, що під час розгляду справи відмовлено представнику позивача у залученні фотокопій знімків етикеток, маркування, оскільки ці знімки не містять відомостей, які б пов'язували ці знімки з предметами перевірки та з місцем проведення перевірки.

Слід зазначити, що власне математичні розрахунки штрафних санкцій, як і факт знаходження вищевказаних товарів/продукції на реалізації, визначена в акті перевірки вартість продукції, позивачем не спростовується.

Наведені позивачем доводи та надані матеріали не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

Відтак, виходячи із встановлених порушень та відсутності з боку позивача доказів на їх спростування, застосування штрафних санкцій відповідає суті встановленого порушення та наведеним вимогам законодавства.

З огляду на викладене у сукупності суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного рішення, а отже, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

При цьому, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити та беручи до уваги те, що при зверненні з позовом за майнові вимоги, які загалом складають 20 312,52 грн., позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 255,78 грн. (182,70 грн. за майнову вимогу та 73,08 грн. за немайнову), суд зазначає, що відповідно до положень абз. 2 п/п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 та ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 87 КАС України з позивача підлягає стягненню решта суми судового збору (щодо заявлених майнових вимог).

Так, загальна ставка судового збору, що підлягає сплаті відповідно до вказаних норм та з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати (1218 грн.), складає мінімальний розмір 1 827 грн. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати). Відтак, враховуючи сплачену позивачем суму за майновий спір (182,70 грн.) та у зв'язку з відмовою у задоволенні позову з позивача підлягає стягненню решта суми судового збору у розмірі 1644,30 грн., яка на підставі ст. 9 вказаного Закону підлягає зарахуванню до спеціального фонду Державного бюджету України.

При цьому, виходячи з вимог ч. 3 ст. 258 КАС України, щодо стягнення судового збору підлягає видачі виконавчий лист, який надсилається судом до державної податкової інспекції.

Керуючись вимогами ч. 2 ст.11, статей 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (код з ЄДР 36483471; адреса: 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 45) відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (код з ЄДР 36483471; адреса: 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 45) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 644,30 грн. (одержувач платежу: УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва; код з ЄДР одержувача 38004897; банк одержувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО: 820019; рахунок 31218206784007, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДР суду 34414689). Після набрання постановою суду законної сили - видати виконавчий лист.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін