Рішення № 42280679, 22.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №910/22096/14 22.12.14

За позовомПриватного підприємства «АВТОПЕТРОЛІУМ»доКомунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло»про стягнення 83 791,64 грн. За зустрічним позовомКомунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло»До Приватного підприємства «АВТОПЕТРОЛІУМ»про визнання недійсним договоруСуддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача (за первісним позовом) - Гуназа Ю.Є. дов. б/н від 15.07.2014р.від відповідача (за первісним позовом)- Ткачук І.В. дов. №40-08/14 від 12.08.2014р.

Обставини справи:

Позивач - Приватне підприємство «АВТОПЕТРОЛІУМ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» про стягнення забогованості за Договором про закупівлю товарів за державні кошти №18/10-1 від 18.10.2013 у розмірі 83 791,64 грн, з яких 70 812,00 грн. - основного боргу, 3 397,04 грн. - пені, 1 076,73 грн. - 3% річних, 8 505,87 грн. - інфляційних втрат, крім того просили судові витрати у розмірі 1 827,00 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 31.01.2014 між Приватним підприємством «АВТОПЕТРОЛІУМ», Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛО-КАРТА» та Комунальним підприємством електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» укладено трьохсторонній Договір відступлення права вимоги (цесії) №1/КК-14/1, відповідно до якого Приватне підприємство «АВТОПЕТРОЛІУМ» набуло право вимоги, що належало Товариству з обмеженою відповідальністю «КЛО-КАРТА» до Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» у розмірі 70 812,00 грн. за Договором про закупівлю товарів за державні кошти №18/10-1 від 18.10.2013. Як указує позивач, відповідач неналежним чином виконує взяте на себе грошове зобов'язання, у результаті чого станом на дату звернення до суду існує непогашена заборгованоість у розмірі 70 812,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2014 порушено провадження у справі №910/22096/14 та призначено розгляд справи на 03.11.2014.

03.11.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №910/22096/14 від 16.10.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 розгляд справи №910/22096/14 відкладено на 17.11.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

17.11.2014 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» надійшла зустрічна позовна заява, відповідно до якої позивач за зустрічним позовом просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги.

В судовому засіданні 17.11.2014 оголошено перерву до 08.12.2014 у зв'язку з надходженням зустрічної позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2014 зустрічну позовну заяву Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.

04.12.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від представника позивача (за первісним позовом) надійшли заперечення на зустрічну позовну заяву №б/н від 03.12.2014 та відзив на зустрічну позовну заяву №б/н від 04.12.2014, відповідно до яких просили суд відмовити у задоволенні зустрічного позову та задовольнити первісний позов у повному обсязі.

08.12.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від представника відповідача (за первісним позовом) надійшли докумнети на виконання вимог ухвали суду від 20.11.2014 та заява про залучення Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради та Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (за первісним позовом).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2014 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено судове засідання на 22.12.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України

У судовому засіданні 08.12.2014 також розглядалося питання щодо залучення Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради та Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (за первісним позовом).

Представник позивача за первісним позовом заперечував проти задоволення клопотання про залучення третіх осіб та просив суд розглядати справу за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши заяву відповідача (за первісним позовом) про залучення третіх осіб, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

При цьому, метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду і допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Клопотання відповідача (за первісним позовом) про залучення третіх осіб до участі у розгляді справи в порядку ст. 27 ГПК України відхиляється судом, оскільки заявником клопотання, всупереч вимогам вказаної статті не обґрунтовано перед судом, яким чином рішення з даного господарського спору може вплинути на права або обов'язки Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради та Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві щодо Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло». А саме по собі посилання, що "вплине", належним обґрунтуваннями не є.

22.12.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від представника відповідача (за первісним позовом) надійшов відзив на позовну заяву №2515-07/2014 від 22.12.2014, відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні первісного позову в повному обсязі.

Представник позивача (за первісним позовом) у судове засідання 22.12.2014 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив задовольнити позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі та відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Представник відповідача (за первісним позовом) у судове засідання 22.12.2014 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд задовольнити зустрічний позов та відповідно відмовити у задоволенні первісного позову в повному обсязі.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/22096/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.12.2014 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.10.2013 між Комунальним підприємством електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» (далі - Покупець, Відповідач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛО-КАРТА» (далі - Постачальник) укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти №18/10-1 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник на умовах Договору зобов'язується у 2013 році поставити та фактично відпустити Покупцю паливо рідинне та газ; оливи мастильні (код ДК 016-2010-19.20.2) (бензин А-92) (надалі - Товар) по обліковим картам - талонам Постачальника через автозаправні станції, які здійснюють відпуск Товару по товарам постачальника, а Покупець - прийняти у власність цей Товар, оплатити та отримати його по талонам Постачальника.

Приписами п. 3.1. Договору передбачено, що ціна цього Договору становить 944 328,60 (дев'ятсот сорок чотири тисячі триста двадцять вісім гривень 60 коп.) грн., в тому числі 20% ПДВ у сумі 157 388,10 (сто п'ятдесят сім тисяч триста вісімдесят вісім гривень 10 коп.) грн., та дорівнює загальній сумі вартостей усіх замовлених Покупцем партій Товару.

Сторони погодили, що передача Товару у власність Покупця здійснюється через його належно уповноваженого представника, що оформлюється відповідною видатковою накладною, при умові одночасної передачі уповноваженому представнику Покупця талонів на відпуск Товару, пор що складається і підписується двосторонній акт приймання-передачі талонів (п. 5.2. Договору).

Згідно з п. 4.2.-4.4. Договору розрахунки по Договору здійснюються після прийняття Товару у власність Покупця, що підтверджується видатковою накладною, в якій зазначено номкнклатуру (асортимент), кількість і ціну Товару, який перейшов у власність Покупця, та загальну суму для оплати Товару. Для оплати поставленого Товару Постачальник надає Покупцю рахунок-фактуру, що містить номенклатуру (асортимент) поставленого Товару, ціну на Товар, та загальну суму для оплати з урахуванням вимог Податкового кодексу України, а також видаткову накладну, сертифікат відповідності та паспорт якості на поставлений Товар та податкову накладну. Розрахунки за поставлений Товар здійснюються на умовах відстрочення платежу протягом 30 банківських днів від дати передачі Товару у власність Покупця.

Пунктом 4.5. Договору передбачено, що у разі затримки бюджетного фінансування - розрахунок за поставлений Товар здійснюється протягом двох банківських днів з дати отримання Покупцем бюджетного фінансування закупівлі Товару на свій реєстраційний рахунок в ГУ ДСК України у місті Києві.

Відповідно до п. 7.3. Договору у випадку затримки платежу за Товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за яких нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Покупець звільняється від сплати штрафних санкцій за період затримки бюджетного фінансування.

У подальшому сторони уклали Додаткову угоду №1 від 30.10.2013 до Договору, відповідно до якої виклали п. 3.1. Договору у наступній редакції: «Ціна цього Договору становить 944 248,50 (дев'ятсот сорок чотири тисячі двісті сорок вісім гривень 50 коп.) грн., в тому числі 20% ПДВ у сумі 157 374,75 (сто п'ятдесят сім тисяч триста сімдесят чотри гривні 75 коп.) грн., та дорівнює загальній сумі вартостей усіх замовлених Покупцем партій Товару».

30.12.2013 сторони уклали Додаткову угоду №2, яким внесли зміни до Договору.

Так, відповідно до п. 2 Додаткової угоди №2 п. 3.1. Договору викладено у новій редакції: «Ціна цього Договору становить 70 812,00 (сімдесят тисяч вісімсот дванадцять гривень 00 коп.) грн., в тому числі 20% ПДВ у сумі 11 802,00 (одинадцять тисяч вісімсот дві гривні 00 коп.) грн., та дорівнює загальній сумі вартостей усіх замовлених Покупцем партій Товару».

Пунктом 3 Додаткової угоди сторони визнали Договір у 2013 році виконаним у повному обсязі в частині виконання договірних зобов'язань Постачальника перед Покупцем, що підтверджується видатковими накладними на загальну суму 70 812,00 (сімдесят тисяч вісімсот дванадцять гривень 00 коп.) грн., в тому числі 20% ПДВ у сумі 11 802,00 (одинадцять тисяч вісімсот дві гривні 00 коп.) грн.

Відповідно до п. 4 Додаткової угоди №2 сторони визнали Договір пролонгованим на 2014 рік в частині оплати за поставлений у 2013 Товар на загальну суму у розмірі 70 812,00 грн. (сімдесят тисяч вісімсот дванадцять гривень 00 коп.) грн., в тому числі 20% ПДВ у сумі 11 802,00 (одинадцять тисяч вісімсот дві гривні 00 коп.) грн.

Згідно з п. 5 Додаткової угоди №2 оплата за поставлений Товар буде здійснена до 28.02.2014 згідно затверджених кошторисних прихначень на 2014 рік.

31.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛО-КАРТА» (далі - Цедент), Приватним підприємством «АВТОПЕТРОЛІУМ» (далі - Цесіонарій, Позивач за первісним позовом) та Комунальним підприємством електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» (далі - Боржник, Відповідач за первісним позовом) укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) №1/КК-14/1 (далі - Договір цесії).

Згідно з п. 1.1. Договору цесії Цедент передає Цесіонарію, а Цесіонарій приймає право вимоги, що належить Цеденту, і стає кредитором за Договором про закупівлю за державні кошти №18/10-1 від 18 жовтня 2013, укладеного між Цедентом та Боржником.

Приписами п. 1.2. Договору цесії встановлено, що за цим Договором Цесіонарій одержує право (замість Цедента) вимагати від Боржника належного виконання зобов'язань за Договором про закупівлю за державні кошти №18/10-1 від 18 жовтня 2013 по оплаті заборгованості в сумі 70 812,00 грн.

Сторони погодили, що за відступлення права права вимоги за цим Договором Цесіонарій сплачує Цеденту суму в розмірі 70 500,00 грн. шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок Цедента (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору цесії до Цесіонарія переходить зазначене вище право вимоги Цедента в обсязі та на умовах, що існували на момент оплати Цесіонарієм за відступлене право вимоги.

Згідно з п. 3.5. Договору Боржник не заперечує проти відступлення права вимоги за цим Договором.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Позивача (за первісним позовом), виконанням Відповідачем (за первісним позовом) взятого на себе грошового зобов'язання, у результаті чого станом на дату звернення до суду існує непогашена заборгованоість у розмірі 70 812,00 грн.

Судом встановлено, що укладений 18.10.2013 Договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується передача Відповідачу (за первісним позовом) Товару за видатковою накладною №ЦОКК-0012478 від 25.10.2013 на загальну суму 70 812,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 11 802,00 грн.

Як вказує у своїх письмових поясненнях Позивач за (первісним позовом), зобов'язання з оплати поставленого Товару Відповідачем не були виконані в повному обсязі, у результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 70 812,00 грн., що відображено Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2013 за період з 18.10.2013 по 31.12.2013 між ТОВ «КЛО-КАРТА» та КП «Київміськсвітло» за Договором.

З метою досудового врегулювання спору Позивачем (за первісним позовом) направлено Претензію на адресу Відповідача (за первісним позовом) за №1561 від 22.07.2014 з вимогою сплати заборгованость за поставлений Товар в сумі 70 812,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач (за первісним позовом), надаючи відповідь на вищезазначену Претензію, у своєму листі №1397-07/2014 від 29.08.2014 указав: «У зв'язку із затримкою у 2013 році бюджетного фінансування по зареєстрованим в Головному управлінні Державної казначейської служби України у місті Києві фінансовим зобов'язанням з оплати товаристу з обмеженою відповідальністю «КЛО-КАРТА» поставлених нашому підприємству товарів та враховуючи, що КП «Київміськсвітло», згідно з п.п. 38 п. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу Українги є лише одержувачем бюджетних коштів, наше підтриємство не мало змоги належним чином виконанти взяті на себе зобов'язання за Договорами». Крім того, у вказаній відповіді Відповідач (за первісним позовом) зазначає, що КП «Київміськсвітло» зареєструвало на новому реєстраційному рахунку, відкритому в 2014 році в Головному управлінні Державної казначейської служби України у місті Києві фінансові зобов'язання перед ТОВ «КЛО-КАРТА», несплачені у попередньому бюджетному періоді, з урахуванням відступлення права вимоги за Договром №1/КК-14/1 від 31.01.2014 року до ПП «АВТОПЕТРОЛІУМ», станом на 29.08.4104 бюджетне фінансування не здійснювалося.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, п.4.2. Договору Покупець здійснює розрахунки за отриману партію Товару на умовах відстрочення платежу у строк не пізніше 31 календарного дня від дати поставки Товару.

Таким чином, після спливу указаного в п. 5 Додаткової угоди №2 до Договору строку оплати за Товар Покупець вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Відповідача (за первісним позовом) грошового зобов'язання по сплаті на користь Позивача (за первісним позовом) відповідно до умов Договору цесії суми заборгованості у розмірі 70 812,00 грн.

Відповідачем (за первісним позовом) указана сума заборгованості не спростована, доказів її погашення суду не надано.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач (за первісним позовом) у своєму відзиві на позовну заяву звертає увагу суду на те, що неможливість вчасної оплати за поставлений Товар зумовлена неналежним бюджетним фінансуванням, що у свою чергу, на думку останнього, є підствою для застосування п. 4.5. Договору, відповідно до якого сторони погодили, що у разі затримки бюджетного фінансування - розрахунок за поставлений Товар здійснюється протягом двох банківських днів з дати отримання КП «Київміськсвітло» бюджетного фінансування закупівлі Товару на свій реєстраційний рахунок в ГУ ДСК України у місті Києві.

Судом не приймаються до уваги вказані доводи Відповідача (за первісним позовом), виходячи з наступного.

У матеріалах справи наявний лист Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради №053-388 від 21.01.2014, адресований Начальнику головного управління казначейської служби України у місті Києві, відповідно до якого вказано, що: «Департамент транспортної інфраструктури ВОКМР (КМДА) підтверджує виділення коштів по КФК 100302 КЕКВ 2610 для комунального підприємства «Київміськсвітло» для погашення заборгованості по електроенергії за 2013 рік у сумі 4 759 225,80 грн. та для погашення заборгованості за придбані та використані матеріали у 2013 році у сумі 3 610 105,05 грн., суми яких враховані тимчасовим планом асигнувань на січень-березень 2014 року. Перелік постачальників та сума заборгованості додаються».

Відповідно до Додатку №1 до Листа №053-388 від 21.01.2014 серед кредиторів Відповідача (за первісним позовом) є ТОВ «КЛО-КАРТА» з грошовими вимогами у розмірі 790 789,91 грн. до Боржника, яку згодом ТОВ «КЛО-КАРТА» відступило за Договром цесії Приватному підприємству «АВТОПЕТРОЛІУМ».

Таким чином, суд приходить до висновку про необгрунтованість, безпідставність тверджень Відповідача (за первісним позовом) про відсутність фінансування для погашення заборгованості перед Позивачем (за первісним позовом) відповідно до укладеного Договору про закупівлю товарів за державні кошти №18/10-1 від 18.10.2013.

Відповідачем (за первісним позовом) інших обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання не наведено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога Позивача (за первісним позовом) про стягнення з Відповідача (за первісним позовом) основної заборгованості у розмірі 70 812,00 грн. за поставлений Товар є законною, обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, Позивачем (за первісним позовом) у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого Товару, нараховано Відповідачу (за первісним позовом) 3 397,04 грн. - пені, 1 076,73 грн. - 3% річних, 8 505,87 грн. - інфляційних втрат.

Щодо стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалось вище, пунктом 7.3. Договору сторони передбачили, що у випадку затримки платежу за Товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за яких нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач (за первісним позовом) у встановлений п. 5 Додаткової угоди №2 до Договору строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії останнього є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи положення п. 5 Додаткової угоди №2 до Договору, п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013, суд приходить до висновку, що Відповідач (за первісним позовом) вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з 01.03.2014.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом здійснено перерахунок заявленого Позивачем (за первісним позовом) розміру пені, яка підлягає стягненнню з Відповідача, та встановлено, що зазначена сума у розмірі 3 397,04 грн. є законною та обгрунтованою, а тому підлягає стягненню з Відповідача (за первісним позовом).

Стосовно вимоги Позивача (за первісним позовом) про стягнення з Відповідача (за первісним позовом) 1 076,73 грн. - 3% річних, 8 505,87 грн. - інфляційних втрат, у зв'язку із простроченням останнім виконання грошового зобов'язання на підставі Договору суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії Відповідача (за первісним позовом), який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача (за первісним позовом) відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Судом здійснено перерахунок заявленого Позивачем (за первісним позовом) розміру 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненнню з Відповідача (за первісним позовом), та встановлено, що указані суми є обгрунтованими та підлягають задоволенню судом та стягненню з останнього 3% річних у розмірі 1 076,73 грн. та 8 505,87 грн. - інфляційних втрат.

Таким чином, вимоги Приватного підприємства «АВТОПЕТРОЛІУМ» стосовно стягнення з Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» є законними та обгрунтованими стосовно стягнення 3 397,04 грн. - пені, 1 076,73 грн. - 3% річних, 8 505,87 грн. - інфляційних втрат, були доведеними Позивачем (за первісним позовом) належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню судом у повному обсязі.

Що стосується зустрічного позову, суд зазначає наступне.

Предметом зустрічного позову є визнання недійсним Договору відступлення права вимоги (цесії) №1/КК-14/1 від 31.01.2014. Вимоги мотивовані тим, що укладений Договір цесії, на думку Позивача (за зустрічним позовом), є удаваним правочином, оскільки даний Договір має всі ознаки договору факторингу (ст.1077 ЦК України) в зв'язку з чим, просив судвизнати його недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 цього ж кодексу кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обовязку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обовязку боржника третьою особою.

Частиною 1 ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовязанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обовязку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобовязанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обовязку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобовязанні.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року №3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року №1211-IV) та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судом встановлено, що спірний Договір цесії укладений сторонами на підставі положень ст. ст. 512-519 ЦК України, якими регламентовані питання заміни кредитора у зобов'язанні.

Згідно визначення договору факторингу (ст.1077 ЦК України) цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Дослідивши Договір цесії, укаладений між сторонами, суд дійшов до висновку, що сторони погодили усі істотні умови даного Договору (предмет, винагорода, термін дії договору, інші умови), визначені чинним законодавством України, їх зміст та форма не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину.

За таких обставин, до спірних правовідносин сторін не підлягають застосуванню положення Глави 73 «Факторинг» ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З статті 235 ЦК України вбачається, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Частиною 1 статті 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Судом також враховані положення ч. 5 ст. 626 ЦК України,відповідно до якої договір є відплатним, якщо інше не встанволено договором, законом або не випливає із суті договору. Норми ЦК України, які регулюють питання здійснення відступлення прав кредитора, не встановлюють обов'язковість відступлення прав на безоплатній основі, що свідчить про законність оплати за Договром цесії.

Крім того, при розгляді спору суд приймає до уваги положення Конвенція УНІДРУА (принципи міжнародних комерційних договорів) про міжнародний факторинг Оттава, 28 травня 1988 року, відповідно п.b) ч. 2. ст. 1 якої фактор має виконувати принаймні дві з таких функцій: фінансування постачальника, включаючи надання позики та здійснення авансових платежів; ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості; пред'явлення до сплати грошових вимог; захист від несплат боржників.

Умовами укладеного Договору цесії не передбачано виконання таких обов'язків зі сторони Відповідача (за зустрічним позовом), що, у свою чергу, унеможливлює його розгляд у якості договору факторингу.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Позивача (за зустрічним позовом) про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги (цесії) №1/КК-14/1 від 31.01.2014 є необгрунтованими, недоведеними, а тому є такими, що не підлягають задоволенню судом.

Факт невиконання Відповідачем (за первісним позовом) зобов'язання за Договором про закупівлю товарів за державні кошти №18/10-1 від 18.10.2013 належним чином доведений, документально обґрунтований, Відповідачем (за первісним позовом) не спростований.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем (за первісним позовом) не були надані суду належні та допустимі докази на спростування викладеного в первісному позові.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача за первісним позовом про стягнення заборгованості за Договором про закупівлю товарів за державні кошти №18/10-1 від 18.10.2013 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом у повному обсязі, а саме: 70 812,00 грн. - основного боргу, 3 397,04 грн. - пені, 1 076,73 грн. - 3% річних, 8 505,87 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судові витрати за рахунок другої сторони, а також витрати, пов'язані з розглядом справи в суді. За таких обставин, витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок Відповідача (за зустрічним позовом).

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» (03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 40; код ЄДРПОУ 03360905) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного підприємства «АВТОПЕТРОЛІУМ» (08141, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петрівське, вул. Зоряна, буд. 20; код ЄДРПОУ 37228512) заборгованість у розмірі: 70 812,00 грн. - основного боргу, 3 397,04 грн. - пені, 1 076,73 грн. - 3% річних, 8 505,87 грн. - інфляційних втрат.

3. Стягнути з Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» (03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 40; код ЄДРПОУ 03360905) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного підприємства «АВТОПЕТРОЛІУМ» (08141, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петрівське, вул. Зоряна, буд. 20; код ЄДРПОУ 37228512) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

7. Дата складання повного тексту рішення 05.01.2015.

Cуддя А.В.Яковенко