Постанова № 42280082, 14.01.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2015 року 810/6906/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Маджар О.М., за участю:

представника позивача - Середи В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Віп-Оіл ЛТД» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

11 грудня 2014 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Віп-Оіл ЛТД» (ПП «Віп-Оіл ЛТД», підприємство) із позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (ДПІ, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 листопада 2014 року №0001512204.

Зазначали, що твердження відповідача про безтоварність операцій між позивачем і його контрагентом не відповідає дійсності. Звертали увагу на наявність у підприємства усіх необхідних і належно оформлених первинних документів, що підтверджують реальність операції. Вказали, що платник податку не може нести відповідальність за порушення норм законодавства його контрагентом. Наголошували, що висновки за наслідками перевірки позивача ґрунтуються на акті про неможливість проведення зустрічної звірки іншого платника податку і не підтверджуються належними доказами.

Посилаючись на невідповідність висновків Акта перевірки реальним обставинам здійснення позивачем господарської діяльності, згідно з вимогами чинного законодавства, у тому числі Податкового кодексу України, просили визнати оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати його.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судові засідання 5 січня та 14 січня 2014 року не з'явився, направив клопотання про розгляд справи без участі представника Інспекції. Крім того, подав письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні позову. Вказав, що виявлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття оскаржуваного рішення про збільшення суми грошового зобов'язання позивача із податку на додану вартість та стягнення штрафних санкцій. Посилався на акт неможливості проведення зустрічної звірки контрагента позивача, зокрема на відсутність ТОВ «Конкорд Ойл» за місцезнаходженням, а також на неможливість ним фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів.

Заслухавши пояснення представника позивача, показання свідка, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову і необхідність його задоволення, виходячи із такого.

Як видно з Акта від 17 листопада 2014 року №1309/22-4/37051148 (а.с.49-60), у період з 12 листопада 2014 року по 17 листопада 2014 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Віп-Оіл ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Конкорд Ойл» за період з 1 березня 2014 року по 31 березня 2014 року.

За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, підприємством порушено вимоги пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2014 року на 47045 грн.

Такі висновки обґрунтовано констатацією податковим органом відсутності фактичного здійснення господарської діяльності позивача із ТОВ «Конкорд Ойл». Це твердження обумовлене посиланням на відомості із Акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів міста Києва від 7 серпня 2014 року №2320/26-55-22-07/38865231 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Конкорд Ойл» за період з 1 березня 2014 року по 31 березня 2014 року», зокрема вказано на невстановлення фактичного місцезнаходження такого підприємства і його посадових осіб, відсутність інформації про наявні складські приміщення, автомобільний чи інший транспорт, устаткування, необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, відсутність інформації про чисельність працюючих осіб; а з аналізу даних реєстру податкових накладних вбачається невідповідність придбаного та реалізованого товару. Крім того, вказано, що в товарно-транспортній накладній від 28 березня 2014 року №202, оформленій для перевезення придбаного у ТОВ «Конкорд Ойл» товару, зазначено автопідприємство-перевізник ТОВ «Віпеко», а згідно БД АІС «Автомобіль ДАІ МВС України» автомобіль ДАФ з державним номером НОМЕР_4 зареєстровано на ОСОБА_2, а причіп з державним номером НОМЕР_3 - на автопідприємство ПП «Транс Петраль»; також зазначено, що підприємством «Віп-Оіл ЛТД» не надано до перевірки акти приймання продукції за якістю за формою №14-НК.

Не погоджуючись із висновками Акта перевірки, позивачем подано до ДПІ заперечення на нього.

Листом від 27 листопада 2014 року №4211/10/1031/22-9 Інспекцією повідомлено ПП «Віп-Оіл ЛТД», що висновок Акта перевірки залишено без змін (а.с.36-39).

На підставі Акта перевірки позивача 28 листопада 2014 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001512204, згідно якого ПП «Віп-Оіл ЛТД» збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 47045 грн. за основним платежем і на 11761,25 грн. за штрафними санкціями (а.с.10).

Як вбачається із матеріалів справи, Приватне підприємство «Віп-Оіл ЛТД» є юридичною особою, зареєстроване 1 липня 2010 року, тобто є суб'єктом господарської діяльності.

Видами діяльності підприємства є: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (основний); неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля пальним.

У ході судового розгляду встановлено, що 26 березня 2014 року між ПП «Віп-Оіл ЛТД» та ТОВ «Конкорд Ойл» укладено договір постачання нафтопродуктів №14/03/26/2 (а.с.12-17), за умовами якого постачальник (ТОВ «Конкорд Ойл») зобов'язується у відповідності з замовленням передати у власність покупця (ПП «Віп-Оіл ЛТД») наступні нафтопродукти: бензин, дизельне паливо, мазут, нафту, конденсат газовий, пічне паливо, важкий вуглецевий залишок. Кількість, асортимент і ціна товару вказуються в накладних. Якість товару, що поставляється, повинна відповідати технічним умовам та державним стандартам, діючим на території України. Номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюється сторонами за спільною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, котрі є специфікацією та складають невід'ємну частину цього договору. Постачання товару здійснюється в рамках наступних базисів: СРТ та EXW «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних. Оплата товару може здійснюватись на умовах попередньої оплати або з відстрочкою оплати.

З метою підтвердження виконання умов вказаного договору за досліджуваний податковим органом період позивачем подано до суду завірені належним чином копії наступних документів:

- видаткова накладна №23 від 28 березня 2014 року на суму 282267,78 грн.(а.с.18);

- рахунок-фактура №22 від 26 березня 2014 року (а.с.104);

- податкова накладна №21 від 26 березня 2014 року на загальну суму 293184,00 грн. (а.с.61);

- розрахунок №22 від 28 березня 2014 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 26 березня 2014 року №21 (а.с.62,106) і витяг з Єдиного реєстру податкових накладних (а.с.107);

- товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів типової форми №1-ТН від 28 березня 2014 року (а.с.20);

- банківська виписка (а.с.48);

- платіжне доручення від 26 березня 2014 року №15 (а.с.81).

Як доказ відображення операції із ТОВ «Конкорд Ойл» у бухгалтерському обліку надано картку рахунку 631 за березень 2014 року (а.с.84-86).

Судом з'ясовано, що ПП «Віп-Оіл ЛТД» перед підписанням договору, з метою запобігання укладенню правочину із недобросовісним суб'єктом господарювання, учинило низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «Конкорд Ойл», зокрема отримало копії свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість, виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, протоколу загальних зборів засновників товариства та копію наказу про виконання обов'язків директора (а.с.74-80).

Стосовно правомірності використання товариством «Віпеко» транспортних засобів, якими перевозилась придбана позивачем продукція, то представник ПП «Віп-Оіл ЛТД» у судовому засіданні пояснив, що ТОВ «Віпеко» перевозило товар автомобілем та причепом, які належать ОСОБА_2, згідно наданої останньою довіреності товариству «Віпеко» на право користування та розпорядження вищезазначеним автомобілем і напівпричепом. ОСОБА_3 є водієм ТОВ «Віпеко», за яким в 2013 року було закріплено зазначений автомобіль та причіп. На підтвердження цього надано копії таких документів: довіреності від ОСОБА_2 на право розпоряджатися автомобілем-тягачем DAF 95XF, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепом MAGYAR SR34EBNA, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.19); свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу (автомобіль (сідловий тягач) та про реєстрацію транспортного засобу (причіп-цистерна) на ОСОБА_2 (а.с.24-27); протоколів перевірки технічного стану транспортних засобів (а.с.28-29); свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, видане ОСОБА_3 (а.с.23); наказу №01/11 від 1 листопада 2013 року про закріплення за ОСОБА_3 автомобіля DAF 95XF (НОМЕР_1) та напівпричепу MAGYAR SR34EBNA (НОМЕР_2) (а.с.31); наказу про призначення на посаду водія ОСОБА_3 (а.с.32); трудової книжки ОСОБА_3 (а.с.33-35); посвідчення водія ОСОБА_3 (а.с.21).

Також подано копію ліцензії серії АГ №587071 від 21 червня 2011 року (строк дії - необмежений), виданої Товариству з обмеженою відповідальністю «Віпеко» на внутрішні перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, як доказ того, що це товариство мало право здійснювати такі перевезення (а.с.40).

Крім того, податковим органом не надано доказів того, що напівпричіп MAGYAR SR34EBNA (НОМЕР_2) було зареєстровано на ПП «Транс Петраль» до 28 березня 2014 року (здійснення перевезення товару) або у цей день. У той же час, наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що такий напівпричіп на відповідну дату належав ОСОБА_2 і перебував на законних підставах у користуванні ТОВ «Віпеко».

У судовому засіданні 5 січня 2015 року у якості свідка було допитано ОСОБА_3 - водія ТОВ «Віпеко». У наданих показаннях він зазначив, що дійсно у березні 2014 року здійснював перевезення дизельного палива, яке забрав на складі товариства «Конкорд Ойл» у Полтавській області від уповноважених працівників такого контрагента позивача для ПП «Віп-Оіл ЛТД» і у подальшому доставив такий товар на інший склад.

На підтвердження наявності можливості зберігати придбане дизельне паливо позивачем подано завірену копію договору зберігання нафтопродуктів №03-01/2 від 3 січня 2014 року, укладеного із ТОВ «Віпеко» (а.с.105).

На засвідчення використання придбаного палива у власній господарській діяльності, зокрема його подальшої реалізації Приватному підприємству «Євро-Нива» та Товариству з обмеженою відповідальністб «ГВВ-Груп», позивачем надано примірники видаткових та податкових накладних (а.с.108-109,112-113), а також товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (а.с.111,115).

Стосовно акта приймання продукції за якістю, то представник позивача зазначив, що такий документ за наслідками приймання продукції від ТОВ «Конкорд Ойл» не складався.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

За визначенням у пункті 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За нормами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

З метою встановлення факту здійснення господарської операції судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарських операцій; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності їх учасників; зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість; податковий кредит вважається сформованим правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»).

Витрати для цілей визначення податкового кредиту і об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Щодо відсутності у позивача акта приймання продукції по якості, то сама собою наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймається податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішеннями суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише підставу для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності платнику податків його контрагентом ніякі товари не постачались.

З дослідженого Акта перевірки позивача убачається, що представники Інспекції в основу своїх висновків про порушення позивачем податкового законодавства поклали думку посадових осіб іншого податкового органу щодо діяльності контрагента позивача ТОВ «Конкорд Ойл».

Суд звертає увагу, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованим. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентом. Тобто, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновки Акта про неможливість проведення зустрічної звірки його контрагента без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.

Суд враховує і вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом з'ясовано, що позивачем вжито необхідних заходів щодо перевірки наявності податкової правосуб'єктності у свого контрагента та його спроможності виконувати зобов'язання за відповідним договором.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент вчинення та виконання господарського договору ТОВ «Конкорд Ойл» було належним чином зареєстрованою юридичною особою, мало право укладати правочини, було зареєстроване платником податку на додану вартість і мало право виписувати податкові накладні.

Суд звертає увагу, що відповідач жодних заперечень щодо форми і змісту наданих позивачем податкової накладної та первинних документів як під час проведення перевірки, так і у ході судового розгляду справи - не висловив. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку таких документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам Інспекція суду не надала.

Суд, на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності, встановив, що факт здійснення операції з поставки товарів, оплати їх вартості, використання у господарській діяльності підприємства «Віп-Оіл ЛТД», відображення у податковому та бухгалтерському обліку підтверджується документально; надані позивачем докази є переконливими для твердження про реальність господарської операції.

За таких обставин вбачається, що доводи податкового органу про безтоварність ґрунтуються на припущеннях та у ході судового розгляду спростовані наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, висновки податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання із податку на додану вартість у ході судового розгляду не підтвердились.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що у цьому випадку податковий орган не довів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. У той же час, позивач надав переконливі і достатні докази для висновку суду щодо реальності господарської операції та правомірності її врахування при формуванні податкового кредиту і визначенні податкових зобов'язань із податку на додану вартість.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 182,70 грн. згідно квитанції №08122014110917 від 8 грудня 2014 року, доказів понесення інших судових витрат не надано. Тому судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 28 листопада 2014 року №0001512204.

Стягнути із Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Віп-Оіл ЛТД» судові витрати по сплаті судового збору у сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 14 січня 2015 р.