Ухвала суду № 42278769, 08.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2014 року м. Київ К/9991/32667/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м.Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011

у справі №2а-3145/10/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕнергоСталь Трейд»

до Державної податкової інспекції у м.Житомирі

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Житомирі від 15.04.2010 №0001032301/0 та №0001022301/0.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові в повному обсязі, з підстав порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008. по 31.12.2009, за результатами якої складений акт від 01.04.2010 №1871/23-1/31469274/0110.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення: пп. 5.2.1 п. 5.2., пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого підприємством завищено збитки в 2009 році на загальну суму 170163 грн. та занижено податок на прибуток в сумі 312094 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2008 року 95654 грн., за 2008 р. 185503 грн., за 1 квартал 2009 рік - 73150 грн., за півріччя 2009 року - 141525 грн., за 9 місяців 2009 року - 130560 грн., за 2009 рік - 126591 грн.; пп. 7.4.4., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 284647 грн., в тому числі: липень 2008 р. - 295 грн., серпень 2008 р. - 35667 грн., вересень 2008 р. 40779 грн., жовтень 2008 року 28967 грн., листопад 2008 р. - 23841 грн., грудень 2008 р. - 19144 грн., січень 2009 р. - 16824 грн., лютий 2009 р. - 27493 грн., березень 2009 р. - 22499 грн., квітень 2009 р. - 44153 грн., травень 2009 р. - 22534 грн., червень 2009 р. - 444 грн., липень 2009 р. - 401 грн., серпень 2009 р. - 352 грн., вересень 2009 р. - 338 грн., жовтень 2009 р. - 286 грн., листопад 2009 р. - 273 грн., грудень 2009 р. - 357 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.04.2010 №0001032301/0 про донарахування податку на прибуток в сумі 475608,00 грн. (у т.ч. основний платіж - 312094,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція - 163514,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення №0001022301/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 426971,00 грн. (у т.ч. основний платіж - 284647,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція - 142324,00 грн.).

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Правила обчислення і сплати податку на додану вартість визначені ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а віднесення витрат платника податку до валових ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакціях, що існували на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, первинними документами є письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 01.07.2008 по 31.12.2009 позивачем придбано у ТОВ «Сталекс» та ТОВ «Трубокомплект» металопродукцію на підставі відповідних усних та письмових договорів поставки, згідно яких доставка товару здійснювалася власним автомобільним транспортом позивача.

Факт отримання позивачем металопродукції за вказаний період підтверджується видатковими та податковими накладними, подорожніми листами вантажного автомобіля, товарно-транспортними накладними, посвідченнями про відрядження водія та експедитора, а також відповідними розрахунковими документами, які містяться в матеріалах справи, іншою первинною документацією в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і які є підставою для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за вказаними договорами.

Судом першої та апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище переліченими контрагентами, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, усі вони були зареєстровані в ЄДРПОУ, були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебували на обліку як платники податків, у тому числі були платниками податку на додану вартість.

Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи відповідача про нікчемність вищезазначених правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Крім того, позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів, тобто є обов'язковими для перевізників, однак не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, за якими позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит, не спростовано.

Слід погодитись і з висновками суду першої та апеляційної інстанції про не підтвердження висновків податкового органу про завищення позивачем скоригованих валових витрат у 2008 -2009 р.р. в сумі 13749 грн. та амортизаційних відрахування в сумі 8377 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що віднесення до складу валових витрат витрат на придбання палива для легкового автомобіля ВАЗ 21093 державний номер АМ 01-56 АЕ здійснювалось позивачем у межах норм встановлених абз.5 пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а його амортизація відповідає вимогам пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 цього Закону.

Доводи касаційної скарги в цій частині відтворюють правову позицію відповідача по справі, ці доводи були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводам було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Житомирі відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун