Ухвала суду № 42278681, 15.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/68189/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансавтосервіс»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011

у справі № 2а-13962/09/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансавтосервіс»

до Державної податкової інспекції у м.Херсоні

про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26.11.2009 позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Херсоні від 27.08.2009 № 0004681502/0.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 постанову суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Трансавтосервіс» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 27.08.2009 № 0004681502/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 416281,95 грн., в т.ч. 396459 грн. основного платежу та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 19822,95 грн., слугували висновки невиїзної перевірки за січень, лютий, травень та червень 2009 року, викладені в акті від 14.08.2009 № 2333/15-2/30423972, про порушення вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За висновками перевірки порушення вказаних норм закону полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних в іншому ніж звітний (податковий) період попередньому періоді.

Інших фактичних підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит податковий орган не визначає.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не звертався до податкового органу зі скаргою на постачальника, який вчасно не надав податкові накладні.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність формування позивачем податкового кредиту, з огляду на таке.

Виходячи з положень п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закону № 168/97-ВР) підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платників податку (покупця та продавця) обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

З огляду на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкових накладних, виданих платником податку на додану вартість, які мають силу податкових і одночасно розрахункових документів та підтверджують факт вчинення позивачем господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, зважаючи на відсутність у законі обмежень щодо строку давності на відображення податкового кредиту у податковому обліку, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у звітному періоді, коли виникло таке право, а в іншому звітному періоді, само собою не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

Підпункт 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР надавав покупцеві право у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення додати до податкової декларації за звітний податковий період, в якому було придбано товар, заяву зі скаргою на такого постачальника і включити суми цього податку до складу податкового кредиту.

Утім, нереалізація покупцем товару такого права не може позбавити його права сформувати податковий кредит із сум податків, сплачених (нарахованих) протягом певного звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), в іншому податковому періоді, головне, щоб платник податку мав відповідну податкову накладну, виписану платником податку на поставку товарів (послуг).

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі помилково скасованої постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансавтосервіс» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 скасувати та залишити в силі постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26.11.2009.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун