Ухвала суду № 42278451, 11.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2014 року м. Київ К/800/45307/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Моторного О.А., Юрченко В.П.за участю секретаряЛуцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року

у справі № 817/501/13-а

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Азеркорпу»

до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Відкрите акціонерне товариство «Азеркорпу» (правонаступник - Відкрите акціонерне товариство «Євро-Азіатська Будівельна корпорація «Євраскон»; надалі також - ВАТ «Азеркорпу», позивач) звернулося до суду з позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 1 листопада 2012 року №1000141640.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року позов задоволено.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 1 листопада 2012 року №1000141640 (зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2012 року у розмірі 5425734 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 17 жовтень 2012 року №902/15-26612924, про порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає в завищенні від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за серпень 2012 року на суму 151821 грн. та завищенні залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту на ступного податкового періоду за серпень 2012 року в сумі 5273913 грн. Вказане завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту відповідач пов'язує із неправомірним, на його думку, віднесенням позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених митним органам при ввезенні за меж митних кордонів України товарів (техніки та устаткування) - імпорту товарів з метою їх використання у господарській діяльності (для ремонту автодороги М06 Київ-Чоп). На думку відповідача надання головним підприємством його представництву товарно-матеріальних цінностей не є господарською операцією з поставки товару, а тому не може розглядатися як юридичний факт з ким закон пов'язує виникнення у платника права на податковий кредит.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є нарахування (сплата) податку при придбанні товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до пункту 180.1 статті 180 та підпункту «в» пункту 185.1 статі 185 Податкового кодексу України операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, а будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України є платником податку для цілей оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України є договірна (контрактна) вартість, але не менша митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів/послуг згідно із законом.

При цьому, в силу положень підпункту 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, митні органи є контролюючими органами щодо сплати мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

Пунктом 206.1 статті 206 ПК України визначено, що при ввезенні товарів на митну територію України суми податку, нараховані митним органом, підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок за винятком операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Таким чином, операція з імпорту товарів передбачає оплату та нарахування податку на додану вартість, який визначається з договірної вартості товару, та сплачується до або на дату подання вантажної митної декларації до контролюючого органу, яким в даному випадку є митний орган.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідно до пункту 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Згідно з пунктом 201.12 статті 201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що закон зобов'язує платника податку на додану вартість сплатити названий податок при імпорті та надає йому право на відображення в податковому обліку податкового кредиту на суму фактично сплаченого податку. При цьому, законодавство не містить положень про те, що необхідною умовою для виникнення права на податковий кредит є оплатне придбання платником податку матеріальних цінностей, оскільки визначальною умовою є сплата такого податку до Державного бюджету згідно з пунктом 206.1 статті 206 ПК України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представництвом ВАТ «Азеркорпу» у квітні 2012 року до складу податкового кредиту включено суму податку на додану вартість в розмірі 3026091 грн., сплачену митним органам при ввезенні на територію України техніки (асфальтозмішувальної установки) з метою її використання у господарській діяльності. Вказану техніку ввезено з-за меж митного кордону України на підставі договору від 21 лютого 2012 року №2011-1111A-LINTEC-UA про поставку техніки на безоплатній основі, укладеного між представництвом ВАТ «Азеркорпу» та ВАТ «Азеркорпу», згідно з вантажною митною декларацією від 10 квітня 2012 року №20405001/2012/003929.

При розмитненні даного імпортованого товару Представництвом «ВАТ Азеркорпу» згідно з штампом Рівненської митниці 10 квітня 2012 року сплачено податок на додану вартість у загальній сумі 3026091,42 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у червні 2012 року Представництвом ВАТ «Азеркорпу» до складу податкового кредиту включено суму податку на додану вартість в розмірі 770068 грн., сплачену митним органам при безоплатному ввезенні на територію України техніки та обладнання (шпунтово-збірних конструкцій (паль), автомобіля, оснащеного бетононасосом, бурильної машини Bauer MG 48) з метою їх використання у господарській діяльності. Вказане обладнання та техніку ввезено з-за меж митного кордону України на підставі договорів від 25 травня 2012 року №36/12-ASM, від 29 травня 2012 року №37/12-ASM, від 31 травня 2012 року №25/12-ІМ, укладених між Представництвом ВАТ «Азеркорпу» та ВАТ «Азеркорпу», згідно з вантажними митними деклараціями, на підставі яких позивачем у червні 2012 року сплачено податок на додану вартість у загальному розмірі 770068 грн. та включено до складу податкового кредиту червня 2012 року.

Судами також встановлено, що у липні 2012 року Представництвом «ВАТ «Азеркорпу» до складу податкового кредиту включено суму податку на додану вартість в розмірі 1477754 грн., сплачений митним органам при безоплатному ввезенні на територію України техніки та обладнання (бурильної машини Bauer BG 24-H, обладнання для забивання паль, опорної конструкції з чорних металів, автокрану LIEBHERR LTM) з метою їх використання у господарській діяльності. Вказане обладнання та техніку ввезено з-за меж митного кордону України на підставі договорів, укладених між Представництвом ВАТ «Азеркорпу» та ВАТ Азеркорпу»,згідно з вантажними митними деклараціями, на підставі яких сплачено податок на додану вартість у загальному розмірі 1477754 грн. та включено до податкового кредиту за липень 2012 року.

Крім того, згідно з обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, у серпні 2012 року Представництвом «ВАТ Азеркорпу» до складу податкового кредиту включено суму податку на додану вартість в розмірі 151821 грн., сплачений митним органам при безоплатному ввезенні на територію України техніки та обладнання (опалубочних систем, опорної конструкції з чорних металів) з метою їх використання у господарській діяльності. Вказане обладнання та техніку ввезено з-за меж митного кордону України на підставі договорів , укладених між Представництвом ВАТ «Азеркорпу» та ВАТ «Азеркорпу», згідно з вантажними митними деклараціями, на підставі яких у серпні 2012 року позивачем сплачено податок на додану вартість у загальному розмірі 151821 грн. та включено до податкового кредиту за серпень 2012 року.

Вантажні митні декларації, копії яких додано до матеріалів справи, підтверджують факт ввезення товару в Україну у митному режимі імпорт (ІМ) та сплату податку на додану вартість до Державного бюджету України.

При цьому, відповідач в судовому процесі не заперечував того, що техніка та обладнання, отримані Представництвом ВАТ Азеркорпу» на виконання умов договорів згідно з ВМД, переліченими вище, в подальшому використовувалися в межах господарської діяльності представництва.

Відтак, виконавши перед бюджетом зобов'язання зі сплати податку на додану вартість при імпорті товарів для подальшого використання в межах власної господарської діяльності, Представництво ВАТ «Азеркорпу» мало всі правові підстави для зарахування сум такого податку до складу податкового кредиту.

За наведених обставин, враховуючи наявність належним чином оформлених вантажних митних декларацій, що підтверджують факт сплати податку на додану вартість при імпорті в Україну товару, призначеного для використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що позиція податкового органу щодо виключення з податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого Представництвом при імпорті, є неправомірною, а висновок про порушення платником податку вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України - безпідставним.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: О.А. Моторний

В.П. Юрченко