Ухвала суду № 42278448, 18.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року м. Київ К/800/29844/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Маринчак Н. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року

у справі № 813/8603/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТ-Захід-Фрахт»

до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова

Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними і скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСТ-Захід-Фрахт» (надалі також - позивач, ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт») звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 7 жовтня 2013 року № 0000212240, № 0000212240.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 7 листопада 2013 року №0000212240 та №0000222240.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Сторони у судове засідання 18 грудня 2014 року явку уповноважених представників не забезпечили, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. За таких обставин, касаційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 7 листопада 2013 року №0000212240 (збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість, усього 521251,19 грн., в тому числі за основним платежем - 417000,95 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 104250,24 грн.) та №0000222240 (збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток, усього 313138,51 грн., в тому числі за основним платежем - 250510,81 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 62627,70 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 25 жовтня 2013 року №276/22-40/35854536, про порушення позивачем вимог пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній а час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з чим ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт» безпідставно віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування - 1192908,60 грн. (в тому числі за І квартал 2012 року - 84000,00 грн., за ІІ квартал 2012 року - 233145,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року - 500454,80 грн., за 2012 рік- 375308,80 грн.) придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ Укрміксі», ТОВ «Нові технології ТПВ», ТОВ «ТПК Груп», що призвело до заниження податку на прибуток на 250510,81 грн., в тому числі за І квартал 2012 року - 17640,00 грн., за ІІ квартал 2012 року - 48960,45 грн., за ІІІ квартал 2012 року - 105095,51 грн., за 2012 рік - 78814,85 грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, у зв'язку з чим ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт» завищено суму податкового кредиту всього на суму 417000,95 грн., в тому числі, за березень 2012 року в сумі 16800,00 грн., за травень 2012 року в сумі 13785,00 грн., за липень 2012 року в сумі 16133,31 грн., за серпень 2012 року в сумі 45805,80 грн., за вересень 2012 року в сумі 34280,34 грн., за жовтень 2012 року в сумі 14971,51 грн., за листопад 2012 року в сумі 20129,97 грн., за грудень 2012 року в сумі 33366,70 грн., за січень 2013 року в сумі 25561,69 грн., за лютий 2013 року в сумі 36735,84 грн., за березень 2013 року в сумі 42780,01 грн., за травень 2013 року в сумі 105114,45 грн., за червень 2013 року в сумі 11536,33 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що господарські операції між ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт» та ТОВ «Лекекспорт-Україна», ТОВ «Укрміксі», ТОВ «Нові технології ТПВ», ТОВ «ТПК Груп» не мали реального товарного характеру та фактично не відбулись. Наявність у ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт» документів, які відповідно до Податкового кодексу України є необхідними для формування податкового кредиту - податкових накладних (актів виконаних робіт), виданих ТзОВ «Лекекспорт-Україна», ТОВ «Укрміксі», ТОВ «Нові технології ТПВ», ТОВ «ТПК Груп», не є безумовною підставою для віднесення сум до податкового кредиту та до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у зв'язку з тим, що відомості, які містяться в таких податкових накладних є недостовірними. На думку ДПІ, надані ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт» до перевірки податкові накладні не підтверджують факт придбання ТМЦ, не є свідченням реальності господарських операцій та містять недостовірні дані щодо змісту таких.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, виходячи із положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт» та ТОВ «Лекекспорт-Україна» 30 квітня 2013 року укладено договір №3004/13-3, згідно якого ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт» (замовник) доручає, а ТОВ «Лекекспорт-Україна» (виконавець) зобов'язується організувати рекламно-інформаційне обслуговування замовника (публікації у пресі, друк та розноску листівок, виготовлення та розміщення рекламної інформації на об'єктах зовнішньої реклами, виготовлення поліграфічної продукції, друк рекламних постерів).

Реальність вказаних господарських операцій підтверджується наданими в судовому процесіями копіями первинних документів, зокрема: актами здачі-приймання робіт (надання послуг) із зазначенням найменування робіт (послуг), кількості, ціни робіт (послуг), в тому числі ПДВ, податковими накладними, рекламними листівками з перевезення збірних вантажів по Україні і в міжнародному сполученні; замовленнями, , погодженнямм макету рекламної продукції на підставі договору №, оригіналами рекламних листівок з нагоди 5-річчя від дня створення підприємства ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт».

Здійснення позивачем господарських операцій із ТОВ «Нові Технології ТПВ» підтверджується копією договору від 20 лютого 2012 року №20/02-03, укладеного між ТОВ «Нові Технології ТПВ» (виконавець) та ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт (замовник), згідно якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується організувати рекламно-інформаційне обслуговування (друк та розноска листівок); копіями актів здачі-приймання робіт (надання послуг), копіями податкових накладних, оригіналами рекламних листівок календарів на 2012 рік з логотипом замовника (ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт»), копіями замовлень, копіями погодження макету рекламної продукції; оригіналами рекламних листівок з організації перевезень вантажів усіма видами транспорту; копіями платіжних доручень.

Фактичне здійснення господарських операцій позивачем та ТОВ «ТПК-Груп» підтверджується копією договору від 13 липня 2012 року №1307/12-3 , укладеного між ТОВ «ТПК-Груп» (виконавець) та ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт (замовник), згідно якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується організувати рекламно-інформаційне обслуговування замовника (публікації у пресі, друк та розноску листівок, виготовлення та розміщення рекламної інформації на об'єктах зовнішньої реклами, виготовлення поліграфічної продукції, друк рекламних постерів); копіями актів здачі- приймання робіт (надання послуг), копіями податкових накладних, оригіналами рекламних листівок з перевезення вантажів усіма видами транспорту, копіями замовлень, копією погодження макету рекламної продукції, копіями платіжних доручень.

Здійснення позивачем господарських операцій із ТОВ «Укрміксі» підтверджується копією договору від 1 жовтня 2012 року №0110/12-4, укладеного між ТзОВ «Укрміксі» (виконавець) та ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт» (замовник), згідно якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується організувати рекламно-інформаційне обслуговування замовника (публікації у пресі, друк та розноску листівок, виготовлення та розміщення рекламної інформації на об'єктах зовнішньої реклами, виготовлення поліграфічної продукції, друк рекламних постерів), копіями актів здачі-приймання робіт (надання послуг), копіями податкових накладних, копіями замовлень, оригіналами рекламних листівок з перевезення усіма видами транспорту, погодженням макету рекламної продукції на підставі договору, оригіналами календарів - листівок на 2013 рік з логотипом замовника (ТОВ «ІСТ-Захід-Фрахт»), копією погодження макету рекламної продукції згідно договору, копіями платіжних доручень.

На підставі наведених доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Підхід належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес» АД проти Болгарії», де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати; «обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

Н.Є. Маринчак