Ухвала суду № 42278446, 18.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року м. Київ К/800/48687/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Маринчак Н.за участю секретаряЛуцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року

у справі № 2а/0370/2505/11

за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

до Публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод»,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фієста Плюс»

про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В

Луцька об'єднана державна податкова інспекція (надалі також - позивач, ДПІ) звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» (далі - ПАТ «Гнідавський цукровий завод»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фієста плюс» (далі - ТОВ «Фієста плюс») про стягнення з відповідачів в дохід держави всього одержаного ними за нікчемними правочинами від 27 січня 2011 року № 270111, від 1 лютого 2011року №010211 та від 10 лютого 2011 року №100211 доходу в сумі по 2500000 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року і прийняти нове рішення задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій фактичною підставою звернення позивача із позовом про стягнення коштів за нікчемним правочинами, стали висновки позивача про те, що за змістом акту перевірки від 6 травня 2011 року №2689/23-2/00372658 було встановлено порушення ПАТ «Гнідавський цукровий завод» вимог частини 1 статті 203, частини 1 статті 207, статей 208, 215, 216 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК) в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по від 27 січня 2011 року № 270111, від 1 лютого 2011року №010211 та від 10 лютого 2011 року №100211, які мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу закону, та пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість сумі 416667 грн..

Висновок податкового органу про завищення ПАТ «Гнідавський цукровий завод» податкового кредиту за лютий 2011 року базується на тому, що угоди по придбанню від ТОВ «Фієста плюс» товарно-матеріальних цінностей мають протиправний характер, суперечать інтересам держави, здійснені без мети настання реальних наслідків, отже, є нікчемними в силу закону. На підтвердження зазначеної позиції ДПІ вказує про відсутність фактичних поставок товарів, здійснення контрагентом ТОВ «Фієста плюс» діяльності без мети настання реальних наслідків, укладення фіктивних угод.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, вказані висновки ДПІ не підтвердилися в судовому процесі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Фієста Плюс» як продавцем та ВАТ «Гнідавський цукровий завод» як покупцем були укладені договори поставки обладнання, запасних частин та допоміжних матеріалів від 27 січня 2011 року № 270111, від 1 лютого 2011року №010211 та від 10 лютого 2011 року №100211.:

За змістом наведених, поставка товару здійснюється силами та за рахунок продавця (ТОВ «Фієста Плюс»), товар передається покупцю у зібраному стані та у відповідності до вимог, що звичайно ставляться до такого виду товару. Продавець зобов'язаний доставити товар у місце доставки: місто Луцьк, вул. Ранкова, 1, а покупець зобов'язаний вчасно оплатити поставлений товар та здійснити його розвантаження у місці доставки. Товар вважається прийнятим за якістю згідно накладною на відпуск товару, перехід права власності та відповідальності за товар відбувається в момент поставки товару, а саме в момент підписання сторонами накладної.

На підтвердження фактичної поставки товару в судовому процесі надано податкові та видаткові накладні.

Факт отримання товару ПАТ «Гнідавський цукровий завод» підтверджується журналом обліку виданих відповідальній особі доручень на прийом товару та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 207, яка засвідчує факт зберігання товару на складі ПАТ «Гнідавський цукровий завод».

Розрахунок за придбаний у ТОВ «Фієста плюс» здійснений ПАТ «Гнідавський цукровий завод» згідно платіжного доручення.

Доводи податкового органу про відсутність ТОВ «Фієста плюс» за місцем знаходження, відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних засобів, необхідного технічного персоналу, виробничих активів, тощо, а також відсутність реальних господарських операцій з ПП «Віллія Експортрейд», попередні судові інстанції правильно відхилили, оскільки, зазначені обставини не можуть свідчити про здійснення між ПАТ «Гнідавський цукровий завод» та ТОВ «Фієста плюс» нікчемних угод, так як з досліджених судами попередніх інстанції доказів слідує, що реальне здійснення господарських операцій мало місце.

Крім того, слід зазначити і те, що статтею 203 ЦК визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК. Так, відповідно до частини першої цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною другою статті 215 ЦК визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За правилами частин 1 та другої статті 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Так, статтею 228 ЦК встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (частина третя статті 215 ЦК).

З огляду на викладене колегія суддів попередні судові інстанції дійшли вірного висновку про те, що застосування наслідків недійсного правочину, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК, мають застосовуватися до правочинів, недійсність яких встановлюється судом.

З огляду на те, що позивач не звертався з позовом про визнання правочинів недійсними в силу статті 228 ЦК, жодних доказів на підтвердження наявності у сторін умислу на укладення угод з метою ухилення від сплати податків суду не подано, суди попередніх інстанцій, зазначаючи про відсутність підстав для стягнення коштів за вищевказаними договорами в користь держави, відмовили у задоволенні позову.

Таке застосування норм матеріального права відповідає правовій позиції Верховного Суду України, що висловлена в постанові від 18 листопада 2014 року по справі № 21-422а14 (реєстраційний номер в ЄДРСР 41735920), яка, в силу положень статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для застосування, та у відповідність з якою суди зобов'язані привести свою судову практику.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

Н.Є. Маринчак