Ухвала суду № 42278433, 18.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року м. Київ К/800/49789/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Маринчак Н. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року

у справі № 2а-8289/10/1370

за позовом Дочірнього підприємства «Сі-Сі-Ай-Любеля»

до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Дочірнє підприємство «Сі-Сі-Ай-Любеля» (надалі також - позивач, ДП «Сі-Сі-Ай-Любеля») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 серпня 2010 року №759/23-4/11656/22343338.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2011 року позовні вимоги задоволено, визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17 серпня 2010 року №759/23-4/11656/22343338.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2011 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 17 серпня 2010 року №759/23-4/11656/22343338 (зменшено розміру бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 6 991,00 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 17 серпня 2010 року №759/23-4/11656/22343338, про порушення позивачем вимог підпунктів 7.7.1, 7.7.2., 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон), внаслідок чого завищено суму ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню за квітень 2010 року в сумі 6991 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», оскільки надані останнім послуги не призначені для використання в господарській діяльності позивача.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону визначено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та в результаті отримання права на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі договору від 28 липня 2009 року № 402 ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» надав позивачу послуги з виготовлення технічної документації по топографічній зйомці під будівництво траси електропостачання Добротвірська ТЕС - шахта «Любельська» №1-2 в масштабі 1:2000 на території Жовківського, Кам'янка-Бузького і Сокальського районів Львівської області.

Факт надання таких послуг відповідач не заперечував, а також дана обставина підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт, банківськими виписками та податковими накладними.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідно до положень Статуту позивача, предметом діяльності позивача, є, зокрема, проектування, будівництво та експлуатація вугільних шахт. Таким чином, проектування, будівництво та експлуатація шахти Любельська» №1-2 є одним із видів господарської діяльності позивача.

Відтак, з урахуванням наведеного, надані ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» послуги з виготовлення технічної документації по топографічній зйомці під будівництво траси електропостачання Добротвірська ТЕС - шахта «Любельська» №1-2 призначені для господарської діяльності позивача.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновків судів попередніх інстанцій про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

Н.Є. Маринчак