Рішення № 42268371, 22.12.2014, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02099, м. Київ, вул. Севастопольська, 14

справа № 753/14986/14-ц

провадження № 2/753/6005/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2014 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі ДЕАК Ю.В.

за участю

позивача ОСОБА_1;

представника позивача ОСОБА_2;

відповідача ОСОБА_3;

представника відповідача ОСОБА_4;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1, ОСОБА_1) та ОСОБА_5 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_5) звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_3) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 травня 2014 року в квартирі позивачів, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, з вини відповідача сталося залиття, в результаті чого стеля у коридорі та стіни у ньому були пошкоджені. Відповідно до кошторису спеціалізованої організації ТОВ «Некос Естимейт» від 12 червня 2014 року вартість матеріального збитку завданого через пошкодження належного на праві власності позивачам майна складає 816 грн., які вони і просять суд стягнути з відповідача.

Також позивачі зазначають, що рішенням суду від 05.07.2010 року з ОСОБА_7 стягнуто на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 368 грн. у відшкодування завданої внаслідок залиття, яке відбулось 27.01.2010 року, матеріальної шкоди. Оскільки відповідач є спадкоємцем боржника за даним рішенням суду, позивачі просять стягнути з нього залишок невідшкодованих коштів у розмірі 5 062,93 грн., а також моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. та судові витрати у сумі 2 543 грн.

В судовому засіданні позивач 1 та його представник позовні вимоги підтримали, вважали їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Позивач 2 в судове засідання не з'явився, проте надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали заперечення проти позову, у яких просили відмовити у їх задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є власниками квартири АДРЕСА_1 у рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на квартиру №39882 від 04 квітня 2005 року. А відповідно до свідоцтва про право власності за №48806 від 21 січня 2008 року власниками квартири №271 у цьому ж будинку у рівних долях є ОСОБА_3 та ОСОБА_7, яка ІНФОРМАЦІЯ_5 померла.

28 травня 2014 року АДРЕСА_1 сталося залиття з розташованої на поверх вище квартири №271 цього ж будинку, що підтверджується актом про залиття від 30.05.2014 року.

Як вбачається з акту, складеного працівниками ЖЕД-203 та затвердженого його начальником, причиною залиття є неуважність мешканця квартири №271, яким була розлита вода на підлогу.

Також даний факт підтвердили і допитані у судовому засіданні свідки, зокрема, ОСОБА_8, яка є дружиною відповідача, пояснила, що 28 травня 2014 року у місці їх з відповідачем проживання, у коридорі була розлита дволітрова пляшка з водою. Під час огляду квартири позивачів вказала на незначні сліди від води на стелі і стінах.

Свідок ОСОБА_9, яка є рідною сестрою відповідача та проживала у його квартирі під час залиття, також вказала на те, що біля туалету у коридорі лежала дволітрова пляшка води та оскільки вона була погано закрита, вода з неї і витекла на підлогу, внаслідок чого під лінолеумом у цьому місці була волога пляма від цього розлиття води.

В свою чергу, свідок ОСОБА_5, який є позивачем у даній справі, пояснив, що 28 травня 2014 року знаходився у своїй власній квартирі та помітивши у коридорі краплі води зі стелі та вологу пляму на стіні, відразу ж піднявся на поверх вище до сусідів зверху у квартиру №271. Обстеживши цю квартиру, побачив вологу пляму під лінолеумом над місцем затоплення його квартири діаметром приблизно 60 см. На поставлене ним запитання про цю обставину, жінка відповідача сказала, що пляма під лінолеумом утворилась внаслідок розлиття пляшки з водою.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом даної правової норми, підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності є наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними та наявність вини заподіювача шкоди.

Таким чином деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.92, зокрема у її п. 2, роз'яснив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що залиття у квартирі АДРЕСА_1 сталося з вини відповідача як власника квартири, у зв'язку з неуважністю його та мешканців його квартири.

При цьому, за звітом про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику, через пошкодження майна - квартири АДРЕСА_1, складеним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Некос Естимейт», матеріальний збиток завданий внаслідок залиття становить 816 грн.

Разом з тим, як встановлено судом вище, відповідач є власником лише 1/2 частини квартири АДРЕСА_3, іншим власником 1/2 частини цієї квартири є померла ІНФОРМАЦІЯ_5 його мати - ОСОБА_7.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає реєстрації, право власності виникає з моменту держаної реєстрації. А частиною 2 ст. 1299 цього Кодексу встановлено, що право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Також Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи у своїй постанові «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року за №5 роз'яснив, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.

Водночас, відповідно до приписів ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

А статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачами не доведено, що відповідач є власником іншої 1/2 частини спірної квартири у розумінні вимог ст. 331 ЦК України, а також те, що він є спадкоємцем майна за померлою ОСОБА_7, яка за життя була її власницею. Додані до матеріалів справи лист ЖЕД №203 КП «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району м. Києва» від 01.08.2014 року та довідка за формою №3, які вказують на їх сумісне проживання на момент смерті, не є належним доказом прийняття відповідачем спадщини, в свою чергу як належним та допустимим доказом в даному випадку можуть слугувати відомості спадкової справи щодо прийняття спадщини або відмови від неї, отримання чи не отримання свідоцтва про право на спадщину, або іншими доказами відповідно до стст. 57-59 ЦПК України.

Суд вказує на те, що позивачі та їх представник протягом розгляду справи з клопотаннями про витребування доказів у порядку стст. 133, 137 ЦПК України до суду не звертались, хоча права та обов'язки щодо вказаних дій їм було роз'яснено.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що оскільки матеріальний збиток завданий позивачам внаслідок залиття відповідно до наведеного вище звіту становить 816 грн., а відповідач як власник лише 1/2 частини майна - квартири, з якої і відбулось це залиття, зобов'язаний відшкодувати лише половину завданих збитків, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у сумі 408 грн.

Стосовно вимог стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 5 062,93 грн. за рішенням суду, судом встановлено наступне.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2010 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 7 368 грн. матеріальної шкоди завданого залиттям, а також судові витрати, на виконання якого 20 серпня 2010 року видано виконавчий лист.

10 вересня 2012 року закінчено виконавче провадження за вказаним виконавчим листом у зв'язку зі смертю боржника та задля встановлення правонаступника.

Суд критично оцінює посилання позивачів на те, що відповідач є правонаступником у вигляді спадкоємця боржника за виконавчим листом, у зв'язку з недоведеністю зазначеного з вказаних вище обставин, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. А згідно з ч. 3 цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушення нормальних життєвих зв'язків, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Таким чином, оцінивши докази в їх сукупності, при визначенні суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд враховує характер та ступінь її завдання, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає заявлену у позовній заяві суму явно завищеною, а тому відповідно дана позовна вимога підлягає задоволенню в сумі 100 грн.

Щодо заявлених вимог про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 1 200 грн., судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат пов'язаних з розглядом судової справи та підлягають розподілу за правилами ст. 88 цього Кодексу.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пп. 47 та 48 своєї постанови «Про застосування законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року за №10 встановив, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з доданої до позовної заяви копії квитанції №408 від 08.08.2014 року позивачем сплачено 1 200 грн. в якості оплати за послуги адвоката, однак акту прийманя-передачі виконаних робіт за договором про надання правової допомоги в тій частині, яка стосується його виконання, пов'язаного з розглядом в суді даного спору, а також розрахунку таких витрат ним не додано, а відтак неможливо встановити їх відповідність вимогам Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Не підлягає задоволенню також і вимога про стягнення судових витрат у вигляді грошових коштів у розмірі 1 000 грн. сплачених за проведення дослідження з визначення вартості матеріального збитку, оскільки ці витрати не є такими у розумінні ст. 79 ЦПК України, а з позовними вимогами щодо стягнення вказаної суми позивачі не звертались.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивачів судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, взявши до уваги постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.92 та «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи у своїй постанові «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року за №5 та «Про застосування законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року за №10 та керуючись стст. 16, 23, 331, 1166, 1167, 1299 Цивільного кодексу України, стст. 10, 11, 12, 57, 60, 79, 88, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) та ОСОБА_5 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) матеріальну шкоду у розмірі 408 грн., моральну шкоду у сумі 100 грн., а також судовий збір у розмірі 5,08 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ Ф.А.КАЛІУШКО