Ухвала суду № 42265632, 25.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20800/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

25 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Еко Сервіс" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Еко Сервіс" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, в якому просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0007902208 від 17 грудня 2013 року та № 0007912208 від 17 грудня 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.12.2013 року № 0007912208 та № 0007902208.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Еко Сервіс» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати ПДВ та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» та ТОВ «Регіонметал-Захід» за період з 01.01.2012р. по 30.06.2013р., за результатами якої складено акт від 09.12.2013р. № 430/1-22-08-38376019 (далі - Акт перевірки).

Згідно з висновками Акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог підпункту 139.1 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.1, 198.3, статті 198, підпункту 201.1 пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 34 650 грн. 00 коп. та податку на додану вартість у розмірі 43 533 грн. 00 коп.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 17.12.2013 року № 0007912208, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 43 330 грн. 00 коп., з яких 34 650 грн. 00 коп. за основним платежем та 8 663 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 17.12.2013 року № 0007902208, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 54 460 грн. 00 коп., з яких 43 533 грн. 00 коп. за основним платежем та 10 883 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх недійсними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України установлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України установлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту14.1 статті 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 131 ПК України, об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи зі змісту викладених положень податкового законодавства та змісту норм Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що право платника (позивача) на формування витрат підприємствата податкового кредиту з податку на додану вартість у зв'язку з придбаннямтоварів/послуг виникає, зокрема, за наявності реального здійснення операцій купівлі-продажу, тобто реального отримання товарів/послуг від контрагента та реальної сплати у зв'язку з придбанням товарів/послуг коштів, підтвердженихналежними доказами (первинними документами).

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між ТОВ «Агро Еко Сервіс» та ТОВ «Регіонметал-Захід» було укладено договір від 02.11.2012р. № 01/02-11, за умовами якого на користь позивача за плату були виконані роботи з сервісного обслуговування агрегату CASE 5310.

За результатами виконаних робіт (наданих послуг) між сторонами вищезазначеного договору були підписані акти наданих послуг та складені належним чином оформлені податкові накладні.

За твердженням позивача, після припинення господарських взаємовідносин з ТОВ «Регіонметал-Захід» та необхідністю періодичного сервісного обслуговування сільськогосподарської техніки - агрегату CASE 5310, 01.04.2013р. між ТОВ «Агро Еко Сервіс» та ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» було укладено договір від 01.04.2013р. № 01/02-11, за умовами якого на користь позивача за плату були виконані роботи з сервісного обслуговування агрегату CASE 5310.

За результатами виконаних робіт (наданих послуг) між сторонами даного договору були підписані акти наданих послуг та складені належним чином оформлені податкові накладні.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, наявні в справі копії податкових накладних, що були виписані на адресу позивача ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» та ТОВ «Регіонметал-Захід», містять усі необхідні підписи уповноважених осіб, скріплені печатками підприємств та відповідають встановленій законом формі.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, зокрема, посилається на акти ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 20.06.2013р. № 133/22-40/38319715 та від 16.01.2013р. № 125/2240/37853780 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» та ТОВ «Регіонметал-Захід», в яких містяться висновки про фіктивність правочинів, укладених ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» та ТОВ «Регіонметал-Захід», а також дані про відсутність у ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» належних умов, необхідних для здійснення господарської діяльності та зафіксовано факт не знаходження даного підприємства за юридичною адресою (місцем державної реєстрації).

Проте на думку колегії суддів, акти зустрічних звірок та викладені в них висновки не є рішенням чи дією відповідного податкового органу, що породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача як платника податків у сфері оподаткування, а є лише викладенням суб'єктивної думки посадової особи, а тому не є обов'язковими для виконання.

Крім того, на момент укладення спірних правочинів юридичні особи контрагентів позивача - ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» та ТОВ «Регіонметал-Захід» не були припинені у визначеному законом порядку та були наділені адміністративною процесуальною дієздатністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Відповідно до Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, на час вчинення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставили під сумнів цивільну правоздатність контрагентів позивача - ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» та ТОВ «Регіонметал-Захід».

Водночас, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про не реальність здійснення ним правочинів.

Таким чином, з підстав вищевикладених обставин та наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку, що чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач як платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, оскільки поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Отже, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських відносин із ТОВ «Агро Еко Сервіс» та ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» за спірний період та про відсутність у відповідача підстав для донарахування ТОВ «Агро Еко Сервіс» суми податку на додану вартість та податку на прибуток за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 01.12.14 р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.