Ухвала суду № 42265019, 09.12.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

09 грудня 2014 рокусправа № П/808/81/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - ОСОБА_1

ОСОБА_2, дов від 08.08.2013

відповідача: - Сергієнко Т.С. дов від 22.01.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року

у справі № П/808/81/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.07.2013 № 0000371720, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3015,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу щодо відсутності реального товарного характеру з поставки підприємцю товару ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС», є безпідставними, спростовуються наданими ФОП ОСОБА_1 первинними документами та даними бухгалтерського обліку.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.02.2014 адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано доведеністю факту здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вінкана Сервіс», які мали на меті створення реальних наслідків для сторін по договору, реальність укладених правочинів підтверджена відповідною первинною документацією, що свідчить про неправомірність та необґрунтованість висновків податкового органу.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені адміністративного позову.

Апеляційна скарга мотивована обставинами, викладеними в акті перевірки, який став підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Відповідач зазначає, що позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС», по яким встановлено нереальність господарських операцій та відсутність поставок товарів. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем не надано до перевірки сертифікати якості товару, акти списання запчастин, товарно-транспортні накладні, а також не враховано матеріали кримінальної справи стосовно здійснення фіктивного підприємництва ОСОБА_5 за допомогою створення ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС».

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції обґрунтованою та правомірною, зазначає, що у даному випадку відсутні докази наявності умислу у сторін правочину на здійснення його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього правочину до кримінальної відповідальності тощо).

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, 14.06.2013 Державною податковою інспекцією у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів в Запорізькій області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань взаємовідносин з ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС» за липень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 14.06.2013 № 24/172/НОМЕР_2.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.1 ст.198, п.200.1, ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 занижено податок на додану вартість за липень 2012 року на 2010 грн.

Даний висновок податкового органу ґрунтується на тому, що господарські відносини, які мали місце у липні 2012 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС», не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки такі правочини (договори) є нікчемним згідно ч.1, ч.5 ст.203, ч.1, ч.2 ст.215, ст.216 ЦК України з огляду на інформацію, що міститься в акті документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Вінкана Сервіс» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на прибуток за період з 30.08.2011 по 30.06.2012 та податку на додану вартість за період з 30.08.2011 по 31.08.2012 (акт перевірки №1760/2221/37835190 від 19.10.2012, складений ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя - а. с.17).

З акту перевірки №1760/2221/37835190 від 19.10.2012 (а. с.60-69) вбачається, що посадові особи ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя, що проводили перевірку, не мали змоги підтвердити реальність здійснення господарських операцій з огляду на відсутність ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС» за місцем знаходження, недекларуванням податкових зобов'язань, а також у зв'язку з наявністю постанови слідчого з ОВС СУ ДПС у Запорізькій області старшого лейтенанта податкової міліції Ткаченко С. П. від 13.09.2012 про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва ОСОБА_5, яка на «підставну особу» зареєструвала ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС».

На підставі матеріалів перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.07.2013 № 0000371720, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 3015 грн. (у тому числі - 2 010 грн. за основним платежем, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 005 грн.).

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

Спірним в межах даної справи є питання правомірності віднесення до складу податкового кредиту підприємця податку на додану вартість, сплаченого у вартості придбаних товарів у контрагента - ТОВ «Вінкана Сервіс».

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 у липні 2012 року мав господарські відносини з придбання запчастини для транспортних засобів та робіт у ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС» без укладання договору у формі єдиного документа.

Відповідно до ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

За положеннями ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, правовідносини між позивачем та ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС» здійснювались у спрощений спосіб, без укладення письмового договору у формі єдиного документа, у порядку та у спосіб, що передбачений ст.181 ГК України.

Матеріалами справи підтверджується, не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки позивач мав необхідні, належним чином оформлені документи, що підтверджують факт придбання позивачем запчастин у ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС»: рахунок-фактура від 30.07.2012, видаткова накладна від 31.07.2012, податкова накладна від 30.07.2012, виписка з особового рахунку за 02.08.2012, яка свідчить про оплату запчастин та робот (а. с.54-57), подорожній лист від 22 липня 2012, яким підтверджується перевезення запчастин (а. с.74).

Виявлені під час перевірки фактичні обставини щодо взаємовідносин між позивачем та вказаним вище підприємством, відображення позивачем операцій з отримання обумовленого договорами товару у відповідних періодах в бухгалтерському та податковому обліках відповідачем не спростовані.

Виходячи із змісту вказаних вище документів в їх сукупності, вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару (запчастин), фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, як доказів транспортування запчастин, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що, як зазначено вище, в якості документа на підтвердження такого транспортування позивачем надано подорожній лист, що не суперечить положенням Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтрансу України від 14.10.97 № 363, зареєстрованого в Мінюсті 20.02.98 за №128/2568.

Використання позивачем придбаних товарів (робіт) у власній господарській діяльності відповідачем не заперечується, наявними в матеріалах справи доказами не спростовується.

На момент укладення та виконання означеного правочину контрагент позивача ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС» мало зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, було зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Податкова накладна, на підставі якої позивачем сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту, складена ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС» у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, відповідає положенням Наказу Міністерства фінансів України «Про порядок заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071.

Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та вказаним підприємством дотримані. Крім того, господарське зобов'язання з поставки (купівлі-продажу) товару не містить ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами).

Крім того, відповідно до ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідачем вказані нормі законодавства не враховані, належні докази на підтвердження доводів щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій з поставки (купівлі-продажу) запчастин відповідачем не зазначені, суду не подані. Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, в матеріалах справи відсутній.

Також зазначений вище правочин поставки (купівлі-продажу), вчинений позивачем, не містить умов та ознак, які б свідчили про його суперечність інтересам держави та суспільства, або порушував публічний порядок.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку сторони правочину перевіряти повноваження контрагента на підписання первинних бухгалтерських та податкових документів, як і не передбачено відповідальності сторони договору за порушення її контрагентом вимог чинного законодавства при укладанні правочину. У тому випадку, якщо не доказано обізнаності сторони правочину про факт порушення законодавства його контрагентом на момент укладання правочину, вважається, що така сторона діяла правомірно.

Колегією суддів встановлено, що укладений позивачем з ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними та податковими документами.

Дії позивача та ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС», вчинені на виконання правочину поставки (купівлі-продажу), направлені саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою правочинів такого виду.

Належні докази, які б свідчили про порушення з боку ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС», які б позбавляли позивача права на віднесення відповідної суми до податкового кредиту відповідачем не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують закупівлю запчастин у ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС» та їх використання в господарській діяльності, що є належним підтвердженням реальності проведених позивачем господарських операцій та формування податкового кредиту за операціями з вказаним контрагентом .

Щодо посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС» як доказ порушення позивачем вимог податкового законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації №984 від 22.12.2010, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на акт перевірки іншого платника податків, яким встановлено порушення податкового законодавства, а також іншу інформацію щодо контрагента позивача, що не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

Виявлені податковим органом та зафіксовані у акті перевірки №1760/2221/37835190 від 19.10.2012 обставини щодо контрагента позивача не є беззаперечними доказами порушення податкового законодавства як позивачем, так і вказаним контрагентом.

В акті перевірки від 14.06.2013 не наведені докази, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з поставки товару меті та задачам діяльності платників податків, збитковості таких операції чи інші обставини, які окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність здійснених операцій, відсутність факту поставки, а також про те, що реалізацію вказаної операції не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Не є доказом, який звільняв би відповідача від доказування вищенаведених обставин щодо фіктивності господарської операції позивача з ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС» у розумінні ч.4 ст.72 КАС України, і наданий відповідачем суду апеляційної інстанції вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 29.04.2014 у справі №333/1775/13-к.

Відповідно до ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому обов'язковими такий вирок для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, є лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, обставини щодо діяння фізичних осіб, встановлені вироком суду по кримінальній справі відносно цих фізичних осіб, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності дій юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 29.04.2014 у справі №333/1775/13-к відносно фізичної особи - посадової особи ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС», не можуть бути покладені в основу судового рішення у даній адміністративній справі, тим більше, що цей вирок не встановлює обставин і не містить висновків, які б свідчили про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «ВІНКАНА СЕРВІС» у липні 2012 року.

Суд, постановляючи вирок, не вирішував питання, чи мало місце діяння, яке є предметом дослідження у даній адміністративній справі, чи має місце склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений та інші питання.

Таким чином, факти, на які посилається відповідач, не можуть бути обставинами, що беззаперечно вказують на неправомірне формування позивачем податкового кредиту.

Позиція податкового органу, яка базується на виявлених порушеннях, допущених при здійсненні господарської діяльності контрагентом позивача, суперечить вимогам чинного законодавства.

Із змісту вищенаведених правових норм вбачається, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податкового кредиту в залежність від декларування постачальниками, в тому числі і по ланцюгу постачання, своїх податкових зобов'язань та/або від сплати ними сум податку на додану вартість до бюджету.

До того ж, ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Також колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Виходячи з вищевикладеного, зважаючи на наявність у позивача, належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, вбачається, що позивачем виконані всі умови для віднесення відповідних сум до витрат та податкового кредиту з операцій поставки товару, у зв'язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, про що прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення

Під час розгляду даної адміністративної справи судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано усі обставини, які мають значення для справи, ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Передбачені статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відсутні, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року у справі № П/808/81/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко