Рішення № 42263328, 04.08.2014, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 серпня 2014 р. справа № 903/1484/13

Суддя господарського суду Волинської області Войціховський В.А., при секретарі судового засідання Потоцькій А.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - підприємець, ОСОБА_2 - представник (дов. від 26.06.2012р.), ОСОБА_3 - представник (дов. від 21.01.2014р.), ОСОБА_4 - представник (дов. від 14.07.2014р.)

від відповідача: Данилік Ф.Я.- представник (дов. №17 від 10.01.2014р.), Сорока В.Г. - представник (дов. №1-48/1 від 03.02.2013р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом підприємця ОСОБА_1, с. Гаразджа Луцького району

до відповідача: Волинської обласної спілки споживчих товариств, м. Луцьк

про стягнення 979 524 грн.

В судовому засіданні 24.07.2014р. на підставі п. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 04.08.2014р. до 10:15 год. для надання можливості сторонам (відповідачу) ознайомитись із клопотанням про збільшення позовних вимог, підготувати відповідні пояснення стосовно клопотання.

Суть спору: підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Волинської області з позовом від 02.12.2013р. про стягнення на його користь із Волинської обласної спілки споживчих товариств 667 852 грн. вартості покращення майна, отриманого за недійсним правочином.

Заявлені позовні вимоги позивач підтверджує: свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця НОМЕР_2; паспортом ОСОБА_1; договором оренди з викупом від 23.02.2002р.; додатковою угодою від 11.01.2003р. до договору оренди з викупом; актом прийомки-передачі від 11.01.2003р.; актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 17.05.2007р. №322-19; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно; свідоцтвом про право власності від 21.05.2007р.; рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.2007р. по справі 8/77-92; постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2008р. по справі №№8/77-92; постановою ВГСУ від 22.05.2008р. по справі №8/77-92; рішенням господарського суду Волинської області від 26.01.2009р. по справі № 7/65-71; постановою ВГСУ від 26.01.2012р. по справі № 7/65-71; наказом від 23.12.2010р. № 7/65-1 про примусова виконання рішення та постанови; постановою ВГСУ від 16.08.2012р. по справі №7/65-71; постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2008р. по справі 4/71-11А; рішенням господарського суду Волинської області від 07.09.2010р. по справі 6/32-71; постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2010р. по справі №6/32-71; постановою ВГСУ від 14.03.2011р. по справі 6/32-71; рішенням господарського суду Волинської області від 16.06.2009р. по справі №9/76/28-11; постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2010р. по справі №9/76/28-11; постановою ВГСУ від 17.06.2010р. по справі №9/76/28-11; актом про недопущення до приміщення магазину промислових товарів від 16.07.2007р.; листом виконкому Луцької міської ради від 02.04.2012р. «Про надання публічної інформації» № 6-24/76; листом виконкому Луцької міської ради від 09.04.2012р. №6-24/82; рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 16.06.2011р. №440-2 « Про оформлення права власності на магазин промислових товарів на АДРЕСА_1» та висновком суб'єкта оціночної діяльності - Волинської торгово-промислової палати про вартість майна.

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.01.2014р. у справі №903/1484/13, залишеним без змін до постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.03.2014р. позовні вимоги було задоволено та постановлено стягнути з Волинської обласної спілки споживчих товариств на користь підприємця ОСОБА_1 667 852 грн. вартості майна, отриманого за недійсним правочином, а також 13 357,04 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2014р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.03.2014р. та рішення господарського суду Волинської області від 27.01.2014р. у справі №903/1484/13 було скасовано та передано матеріали зазначеної справи на новий розгляд до господарського суду Волинської області, оскільки судами попередніх інстанцій помилково ототожнено поняття "вартість покращення" та "ринкова вартість об'єкта". При цьому як зазначено ВГСУ, у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували вартість робіт саме з покращення спірного майна та їх співвідношення з вартістю майна переданого в оренду. Разом з тим судом касаційної інстанції вказує про те, що поза увагою судів залишились також положення додаткової угоди від 11.01.2003р. до договору оренди з викупом від 23.02.2002р., де в п.1.4. визначено, що надбудова є окремою будівлею над орендованою спорудою туалету у відповідності з додатком №4 до договору від 23.02.2002р., однак у матеріалах справи відсутні та судами не витребовувались додатки до договору оренди з викупом, передбачені п.12.1. договору. Крім того, судами не враховано, що кошторисна вартість ремонту, погоджена позивачем та відповідачем згідно п.4.1. договору від 23.02.2002р. зараховується в орендну плату об'єкта. Таким чином, з огляду на позовні вимоги Фізичної особи-підприємця відшкодувати йому вартість покращення об'єкта оренди, судам слід було перевірити співвідношення погодженої сторонами вартості фактичного виконання робіт з заявленою до стягнення сумою вартості покращення майна, а також співвідношення матеріальних вкладень орендаря та початкової вартості об'єкта нерухомості.

Ухвалою господарського суду від 06.06.2014р. справу прийнято на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи позивач скористався правом наданим ст. 22 ГПК України та відповідно до обставин встановлених у постанові ВГСУ від 26.05.2014р. за його позовом змінив предмет позову та просив стягнути з Волинської обласної спілки споживчих товариств на користь підприємця ОСОБА_1 вартості поліпшення майна в сумі 54 557 грн. згідно п. 4 ст. 778 Цивільного кодексу України та ринкової вартості приміщення магазину промислових товарів з відрахуванням поліпшення в сумі 613 295 грн., розміщеного на ринку "Завокзальний" у м. Луцьку по АДРЕСА_1. Ухвалою суду від 26.06.2014р. дана заява судом задоволена.

Крім того, 22.07.2014р. через канцелярію суду позивач подав заяву за вх. №01-123/132/14 про збільшення позовних вимог в сумі 979 524,00 грн. посилаючись на те, що у зв'язку із експертним висновком Волинської торгово-промислової палати ринкова вартість спірного приміщення магазину промислових товарів станом на 30.06.2014р. становить 979 524,00грн.

Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 22.07.2014 р. позивач просить стягнути з відповідача: вартість поліпшення майна в сумі 54 557 грн. та ринкову вартість приміщення магазину промислових товарів розміщеного на ринку «Завокзальний» у м. Луцьку по АДРЕСА_1 без врахування поліпшення в сумі 924 967 грн.

Вказана заява, відповідаючи вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству України, не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, є прийнятою судом.

Згідно пункту 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/2351 від 20.10.2006 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року" та пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/482 від 13.08.2008р., в разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи із якої вирішується спір. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині збільшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Додатково в судовому засіданні подав заперечення на відзив на позовну заяву ВООСТ від 14.07.2014р. за вх. №01-29/7546/14 у якому не погоджується з доводами наведеними у відзиві, а саме про те, що ні договором, ні законом не визначено обов'язку відшкодування ринкової вартості приміщення надбудови. Оскільки, відповідно до п. 4.1.2 договору оренди з викупом від 23.02.2002р. позивач зобов'язався провести капітальний ремонт орендованого приміщення. Вартість проведеного капремонту зараховувалася в орендну плату за користування майном. Додатком № 4 до договору оренди від 23.02.2002р. було передбачено влаштування даху над приміщенням туалету та затверджено «План криши туалетів». На виконання взятих позивачем зобов'язань згідно договору оренди з викупом від 23.02.2002р. та згідно із затвердженим планом влаштування даху над орендованим приміщенням туалету позивачем було споруджено надбудову, яка перешкоджала залиттю стін туалету атмосферними опадами. Згідно додаткової угоди від 11.01.2003р. до договору оренди з викупом від 23.02.2002р. пункт 8.3 було доповнено, що облаштована позивачем надбудова як окрема будівля над орендованою спорудою туалету, у відповідності з затвердженим орендодавцем планом даху туалету, являється власністю орендаря який використовує її на власний розсуд. Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності вважає його безпідставним та просить суд відмовити у задоволенні..

Позивач та представники позивача в судовому засіданні збільшенні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечують та заявлені вимоги вважають безпідставними в заперечення позовних вимог подали:

- 15.07.2014р. відзив на позовну заяву з врахуванням зміни предмету позову по справі від 14.07.2014р. за №1-212 (за вх. №01-29/69/37/14), в якому просить суд відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 та застосувати наслідки спливу строків позовної давності, оскільки позовна вимога про стягнення ринкової вартості приміщення магазину промислових товарів в сумі 613 295грн. є необґрунтованою та документально не підтвердженою. Також звертає увагу суду на те, що договір оренди з викупом було укладено до набрання чинності ЦКУ від 16.01.2003р. і до спірних правовідносин підлягає застосуванню Цивільний кодекс УРСР, а тому позивач помилково обґрунтовує позов нормами ст. 216 ЦК України та вимагає додатково, крім вартості поліпшень ще і відшкодування 613 295 грн. ринкової вартості приміщення за цінами які існують на теперішній час. Також вказує, що рішенням господарського суду Волинської області від 07.09.2010р. по справі №6/32-71 за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств до ФОП ОСОБА_1 за участю третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог - КП «Волинське обласне бюро технічної інвентерезації» про повернення майна, переданого за недійсним правочином позов було задоволено, ФОП ОСОБА_1 зобов'язано повернути Волинській обласній спілці споживчих товариств майно, передане за недійсним правочином, а саме, приміщення надбудови загальною площею 209,9 кв.м., яке розташоване в м. Луцьку по АДРЕСА_1. В даному випадку підстав для застосування ринкової вартості не має, оскільки сторони погодили вартість майна яке передавалось по недійсному правочину;

- 04.08.2014р. додаткові пояснення за вх. № 01-29/7547/14 в яких стверджує, що позивач не звертався до уповноважених осіб Луцького госпрозрахункового ринку чи Волинської обласної спілки споживчих товариств з відповідним зверненням про надання дозволу для здійснення поліпшень орендованого майна шляхом будівництва надбудови у формі нежитлового приміщення чи здійснення іншого поліпшення. Тобто поліпшення орендованого майна було здійснено позивачем самовільно без отримання відповідного дозволу орендодавця. Також звертає увагу суду на те, що у 2006р. позивачем було ініційований судовий процес про визнання права власності на приміщення надбудови над спорудою громадської вбиральні справа №7/153-75.Відповідачем по вказаній справі були Волинська обласна спілка споживчих товариств та КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації». Рішенням господарського суду волинської області від 26.11.2006р. залишеним без змін Львівським апеляційним господарським судом по справі №7/153-75 у задоволенні позову було відмовлено.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

23.02.2002р. між Луцьким госпрозрахунковим ринком (орендодавцем), правонаступником якого є Волинська облспоживспілка, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендарем) було укладено договір оренди з викупом терміном на 12 років 9 міс., відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю в тимчасове користування об'єкт нерухомості - приміщення громадської вбиральні, розташований на території ринку "Завокзальний" за адресою м. Луцьк, АДРЕСА_1.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору орендар зобов'язався провести капітальний ремонт орендованого приміщення. Вартість проведеного капремонту враховувалася в орендну плату за користування майном. Кошторисна вартість ремонту погоджена сторонами у сумі 259673 грн.

11.01.2003р. Луцький госпрозрахунковий ринок та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 підписали додаткову угоду до договору, відповідно до умов якої пункт 4.2 договору було змінено та погоджено кошторисну вартість ремонту у розмірі 319125 грн., що відповідало вартості фактичного виконання робіт.

У п.1.4 угоди сторони погодили доповнити розділ 8 договору пунктом 8.3, відповідно до якого надбудова як окрема будівля над орендованою спорудою туалету у відповідності з затвердженим орендодавцем планом даху туалету (додаток №4 до договору оренди) являється власністю орендаря та може бути використана ним на власний розсуд.

Пунктом 1.6. додаткової угоди визначено, що оскільки вартість надбудови туалету не включається до суми виконаних робіт по капремонту для зарахування їх в оплату оренди об'єкта, тому надбудову над спорудою туалету ринку "Завокзальний" вважати власністю орендаря з моменту підписання даної угоди.

Згідно акту прийомки-передачі від 11.01.2003р. об'єкт незавершеного будівництва - надбудова над орендованим приміщенням туалету на ринку «Завокзальний» залишковою балансовою вартістю в сумі 54557 грн. Луцьким госпрозрахунковим ринком була передана позивачу.

ФОП ОСОБА_1 побудував надбудову над орендованим приміщенням туалету, а саме на місці надбудови зведено об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2007р. на підставі акту держаної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта прийнято в експлуатацію магазин промислових товарів, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, АДРЕСА_1.

Згідно акту приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта магазину промислових товарів від 05.02.2007р. зазначений об'єкт введено в експлуатацію. Акт приймання в експлуатацію було затверджено рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №144-2 від 01.03.2007р.

Водночас, за позовом орендодавця ВОССТ даному договору оренди в цілому була надана правова оцінка на предмет його дійсності та відповідності закону його умов. В межах судового розгляду справі №8/77-92 за позовом Волинської облспоживспілки до підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна договір оренди з викупом від 23.02.2002 р. укладений на 12 років 9 місяців між Луцьким госпрозрахунковим ринком та підприємцем ОСОБА_1 на споруду туалету пл. 216 кв.м., що розташована на території ринку "Завокзальний " визнано недійсним.

За результатами розгляду апеляційної і касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2008 р. та постанова Вищого господарського суду від 22.05.08 р. судові рішення попередніх інстанцій дане рішення залишено без змін.

Отже, договір оренди та додаткові угоди до нього є недійсними з моменту укладення.

Крім того, рішенням господарського суд Волинської області від 07.09.2010р. по справі 6/32-71 за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств до ФОП ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог - КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» про повернення майна, переданого за недійсним правочином позов було задоволено та зобов'язано ФОП ОСОБА_1 повернути спілці споживчих товариств майно передане за недійсним правочином, а саме приміщення надбудови загальною площею 209,9 кв.м. яке розташоване у м. Луцьку по АДРЕСА_1 (ринок «Завокзальний »). На підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2010о., яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду Волинської області від 14.03.2011р. рішення від 07.09.2010р. набрало законної сили.

Водночас, в межах даного судового розгляду позивач - Підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з Волинської обласної спілки споживчих товариств компенсації у розмірі вартості покращення майна отриманого за недійсним правочином згідно заяви про збільшення позовних вимог від 22.07.2014р., а саме вартості поліпшення майна в сумі 54 557 грн. та ринкової вартості приміщення магазину промислових товарів розміщеного на ринку «Завокзальний» у м. Луцьку по АДРЕСА_1 без врахування поліпшення в сумі 924 967 грн.

Заявлена позовна вимога до задоволення не підлягає. При цьому суд виходив із такого.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу (надалі ЦК) України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Як встановлено попередніми судовими рішеннями, а саме рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.2007р. у справі №8/77-92 договір оренди від 23.02.2002р. суперечить закону та визнаний недійсним, оскільки орендодавець не мав права на його укладення.

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.11.2006 р. по справі №7/153-75 за позовом підприємця ОСОБА_1 до Волинської обласної спілки споживчих товариств , КП "Волинське бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на приміщення надбудови на спорудою громадської вбиральні, що знаходиться на території Луцького ринку "Завокзальний" по вул. Карпенка-Карого,1 в позові відмовлено.

Як уже зазначено вище, оскільки договір оренди з викупом від 23.02.2002 р. визнаний судом недійсним, недійсними визнаються усі зміни та доповнення до нього, оформлені в письмовій формі як додатки до нього, в тому числі і додаткова угода від 11.01.2003 р. з моменту його укладення тобто з 23.02.2002р.

Між тим, слід врахувати, що СПД ОСОБА_1 побудував надбудову без згоди наймодавця. Дана обставина встановлена рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.07 р. у справі №8/77-92 та 6/32-71 від 07.09.2007р., зробивши при цьому поліпшення які неможливо відокремити без шкоди для об'єкта оренди.

Згідно ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду ( іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.

Правові наслідки недійсності правочину врегульовані статтею 216 ЦК України. Наведеною нормою встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (п. 1 ст. 216 ЦК України). Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій стороні завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (п. 2 ст. 216 ЦК України).

Отже, нормою ст. 216 ЦК України встановлені дві групи наслідків недійсності правочину, а саме: основні це двостороння реституція та додаткові відшкодування збитків та моральної шкоди, при цьому, обов'язок відшкодування збитків передбачається виключно при встановленні обставин порушення цивільних прав і вини сторони, яка здійснила дії, внаслідок яких сталися події, що визначені цивільним законодавством як порушення і збитки.

Положеннями ч. 3 ст. 773, ч. 1 ст. 778 ЦК України передбачено, що обов'язковою передумовою зміни (поліпшення) речі, переданої в найм, є наявність на це згоди наймодавця, і лише наявність такої згоди надає право наймачеві на відшкодування вартості необхідних витрат на поліпшення речі (ч. 3 ст. 778 ЦК України).

При цьому, якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості (ч. 5 ст. 778 ЦК України).

Однак, як встановлено матеріалами справи та доведено судовими рішеннями у справах №8/77-92 та 6/32-71 Підприємець ОСОБА_1 без згоди орендодавця - Волинської облспожиспілки здійснив поліпшення орендованого майна.

Отже, з врахуванням викладеного підприємець ОСОБА_1 здійснивши поліпшення орендованого майна без згоди орендодавця не набув права на відшкодування йому вартості майна, а саме вартості поліпшення майна та ринкової вартості орендованого майна яку він визначив в сумі 979 524,00 грн.

За таких обставин правові підстави для застосування наслідків недійсного правочину згідно ст. 216 ЦК України відсутні.

Така правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України у аналогічних справах №22/125 від 12.05.2011р., №29/389 від 29.01.2008р., №5015/6601/11 від 19.10.2011р.

Заява відповідача про застосування строку позовної давності судом відхилена з посиланням на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, згідно із ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що позивач довідався про порушення свого права в квітні місяці 2012 року, отже перебіг позовної давності почався з 09.04.2012 року, а не з 23.01.2008 року, як зазначає відповідач, а тому позивачем строк для звернення до суду не пропущений.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в позові.

Оскільки розгляд справи в суді доведено з вини відповідача, то судові витрати по справі на підставі ст. 44, 49 ГПК України, слід покласти на нього.

Також судом приймається рішення стосовно покладення на підприємця ОСОБА_1 обов'язку відшкодування Волинській обласній спілці споживчих товариств понесених нею судових витрат при апеляційному та касаційному оскарженні судових актів у даній справі.

При цьому враховуються відповідна заява представника відповідача, здійснена в судовому засіданні, а також положення постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (із наступними змінами та доповненнями) пунктом 4.4 котрої визначено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Господарський суд, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

в и р і ш и в :

1. В позові відмовити.

2. Стягнути з підприємця ОСОБА_1 (Луцький район, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Волинської обласної спілки споживчих товариств (м. Луцьк, вул. Ковельська, 13, код ЄДРПОУ 01743401) 6 678,52 грн. у відшкодування витрат, понесених при подачі апеляційної скарги у справі, а також 6 678,52 грн. у відшкодування витрат, понесених при подачі касаційної скарги у даній справі.

Рішення господарського суду, у відповідності до ст.85 ГПК України, набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 цього Кодексу.

Суддя В. А. Войціховський

Повне рішення

складено

06.08.2014р.