Постанова № 42262994, 10.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2014 р. Справа№ 910/17276/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 10.12.2014 року

розглянувши матеріали апеляційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи"

на рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року

у справі № 910/17276/14 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тіньки"

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт"

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі №910/17276/14 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір факторингу №1, укладений 03.06.2014 року між ТОВ "Волари Експорт" та ТОВ "Кредитні ініціативи".

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач 2 подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі №910/17276/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2014 року у справі №910/17276/14 прийнято апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" до провадження та призначено її до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

Представник позивача у судовому засіданні 10.12.2014 року надав пояснення, якими заперечив проти доводів викладених в скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Представник відповідача 2 у судовому засіданні 03.12.2014 року надав пояснення, якими підтримав доводи викладені в скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача 1 у судове засідання 10.12.2014 року не з'явився, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач 1 повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а отже наявні підстави щодо можливості розгляду справи за відсутності його представника.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.04.2010 року між ТОВ "Волари Експорт" (далі - покупець) та ТОВ "Зам'ятниця" (назва якого згодом була змінена на ТОВ "Тіньки", далі - постачальник) укладено договір поставки №27/04-10 ВЭ-АФ 2010 (далі - договір поставки).

Відповідно до п. 6 договору поставки загальна сума договору складає 2 416 686,01 грн.

Як слідує із матеріалів справи, ТОВ "Волари Експорт" здійснено передплату за товар у розмірі 2 416 686,01 грн., проте товар останньому поставлено не було.

03.06.2014 року між ТОВ "Волари Експорт" (далі - клієнт) та ТОВ "Кредитні ініціативи" (далі - фактор) укладено договір факторингу №1 (далі - договір факторингу).

Згідно з п. п. 2.1., 2.2. договору факторингу, в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта, за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників за основними договорами в розмірі та на умовах передбачених цим договором. Опис, характеристики, обсяг та розмір прав вимоги до боржників за основними договорами, що відступаються відповідно до умов цього договору в додатку №1 до цього договору.

Відповідно до п. 6.3. договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права. Фактор набуває права грошової вимоги на всі суми, які він одержить від боржника(-ів) на виконання грошової вимоги.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним зазначеного договору факторингу №1, укладеного 03.06.2014 року між ТОВ "Волари Експорт" та ТОВ "Кредитні ініціативи".

Суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним даного договору, оскільки положення п. 3.2. спірного договору прямо суперечать положенням ст.ст. 1077, 1081 Цивільного кодексу України.

Однак, колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 3.1., 3.2. договору факторингу загальна сума прав грошової вимоги, що відступаються відповідно до умов даного договору становить 156 497 140 (сто п'ятдесят шість мільйонів чотириста дев'яносто сім тисяч сто сорок) гривень 49 копійки. Фактор зобов'язаний передати в розпорядження Клієнту шляхом перерахування на рахунок Клієнта, зазначений в п. 12.1. цього договору грошові кошти в гривнях в загальній сумі, що є еквівалентом 1 000 (одна тисяча) доларів США 00 центів по курсу НБУ на дату перерахування Клієнту в строки передбачені в наступному абзаці цього пункту, за умови отримання Фактором від Боржника (Боржників) повної суми (її частини) його (їх) заборгованості за основними договорами (в тому числі в результаті проведення претензійно-позовної роботи та/або примусового стягнення).

Таким чином, положеннями п. 3.2. договору сторонами встановлено залежність сплати фактором грошових коштів за договором факторингу від факту отримання фактором від боржника (Боржників) повної суми (її частини) його (їх) заборгованості за основними договорами (в тому числі в результаті проведення претензійно-позовної роботи та/або примусового стягнення).

Разом з тим, слід зазначити, що даний пункт договору встановлює лише порядок розрахунків між сторонами.

Статтею 1077 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

За правилами ст. 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Як слідує із наведеної статті, законодавством передбачено як можливість пов'язування передання права грошової вимоги з певною подією, так і можливість виникнення такої вимоги в майбутньому, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено та враховано.

Крім того, відповідно до ст. 1081 Цивільного кодексу України клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Із вказаного припису слідує, що нормами чинного законодавство передбачено можливість встановлення сторонами договору факторингу інших умов, що також місцевим господарським судом не було належним чином досліджено.

Водночас, у відповідності до ст. 1081 Цивільного кодексу України сторонами було узгоджено залежність сплати фактором грошових коштів за договором факторингу від факту отримання фактором від боржника повної суми (її частини) його (їх) заборгованості за основними договорами.

Приписами ст. 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Тобто, з наведеного слідує, що пункт 3.2. договору факторингу відповідає положенням Цивільного кодексу України.

Таким чином, з огляду на викладене, спростовуються висновки суду першої інстанції що сторонами при укладенні оспорюваного договору факторингу неналежно визначено одну з істотних умов для договорів такого виду як оплата.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, особи, які від імені ТОВ "Волари Експорт" та ТОВ "Кредитні ініціативи" уклали оспорюваний договір факторингу, мали необхідний обсяг повноважень, а ТОВ "Кредитні ініціативи" має право, відповідно до закону, здійснювати факторингові операції.

Інших підстав визнання спірного договору позивачем суду не наведено.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 Кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав визнання недійсним договору факторингу №1, укладеного 03.06.2014 року між ТОВ "Волари Експорт" та ТОВ "Кредитні ініціативи".

При цьому, колегія також враховує Науковий висновок щодо встановлення змісту статті 1077 та 1081 ЦК України, наданий апелянтом.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково та прийняти нове рішення.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі №910/17276/14 підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі №910/17276/14 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі №910/17276/14 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіньки" (20924, Черкаська обл., Чигиринський район, с. Тіньки; код ЄДРПОУ 33278344) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (07400, Київська обл., м. Бровари, бул. Незалежності, 14; код ЄДРПОУ 35326253) 609,00 судового збору.

5. Справу №910/17276/14 повернути до господарського суду міста Києва.

6. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич