Рішення № 42262950, 25.12.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2014 р.Справа № 922/5364/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків до 3 - я особа, яка не Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківська міська рада, м. Харків про визнання права власності за участю представників:

позивача - ОСОБА_3 (дов. № б/н від 10.11.2014 р.)

відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою: - про визнання договору №21-01 від 21.01.2014 р., укладеним між Позивачем та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (надалі - Відповідач) дійсним; - про визнання за Позивачем права власності на нежитлову будівлю літ. "Е-1", загальною площею: 98,2 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2; нежитлову будівлю літ. "Д-1", загальною площею: 53,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2; нежитлову будівлю літ. "Б-1", загальною площею: 96,0 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, АДРЕСА_3

Від Позивача заяв та клопотань не надійшло. У судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, уповноваженого представника до суду не направив. Відомості щодо належного повідомлення про день та час розгляду справи, на момент слухання, в матеріалах справи відсутні.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

21.01.2014 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу № 21-01, відповідно до якого Відповідач продав, а Позивач отримав у власність3 нежитлові будівлі: літ. «Д-1» загальною площею 41,0 кв. м, літ. «Е-1» загальною площею 64,4 кв. м, що розташовані за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2 та літ. «Б-1» загальною площею 83,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_3

Між Позивачем та Відповідачем була досягнута домовленість щодо усіх істотних умов договору № 21-01 від 21 січня 2014 року, що відображено у укладеному договорі купівлі-продажу. При цьому, були виконані усі умови правочину, зокрема на виконання п. 6 Договору № 21-01 від 21 січня 2014 року Відповідачем було передано Позивачу ключі від спірних нежитлових будівель, окрім нотаріального посвідчення договору.

Після підписання договору між сторонами договору не підписувався акт прийому-передачі нежитлових будівель, з боку Відповідача не надавалась технічна документація на нежитлові будівлі, також з боку Відповідача не передавалися договори з інженерними службами.

Засвідчити правочин нотаріально на теперішній час не виявляється можливим, у зв'язку з ухиленням Відповідача від таких дій.

При цьому, у 2014 році Позивач самовільно, власними силами, за власні кошти здійснив реконструкцію 3 нежитлових будівель: літ. «Д-1» загальною площею 41,0 кв. м, літ. «Е-1» загальною площею 64,4 кв. м, розташованих за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2 та літ. «Б-1» загальною площею 83,0 кв. м за адресою: м. Харків, АДРЕСА_3, які до цього часу постійно використовує для здійснення своєї підприємницької діяльності без будь-яких претензій з боку третіх осіб.

З метою приведення реконструйованих будівель і пов'язаних з ними прав та обов'язків у відповідність з вимогами чинного законодавства України, Позивач замовив за власні ко шти у ТОВ «ХАРКІВСЬКЕБЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» проведення поточної інвентаризації та виготовлення технічних паспортів на нежитлові будівлі.

Згідно технічних паспортів, виготовлених ТОВ «ХАРКІВСЬКЕБЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» після реконструкції, загальна площа нежитлових будівель літ. «Д-1» загальною площею 41,0 кв. м, літ. «Е-1» загальною площею 64,4 кв. м, розташованих за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2 склала: літ. «Д-1» - 53,5 кв. м (далі - Будівля 1), літ. «Е-1» - 98,2 кв. м (далі - Будівля - 2), а площа нежитлової будівлі літ. «Б-1» загальною площею 83,0 кв. м, розташованої за адресою:м. Харків, АДРЕСА_3, після реконструкції склала 96,0 кв. м. Тобто, загальна площа Будівлі 1, Будівлі 2, Будівлі 3 збільшилася після проведеної їх реконструкції.

Таким чином, станом на день подання цього позову, за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 у м. Харкові, знаходяться повністю закінчені реконструкцією нежитлові будівлі.

Реконструйовані Позивачем Будівля 1, Будівля 2, Будівля 3повністю відповідають будівельним, санітарно-епідеміологічним, протипожежним, архітектурним та іншим нормам, а також не порушують права власників сусідніх домоволодінь та інших об'єктів нерухомості.

Так, відповідно до висновків Технічного висновку про стан будівельних конструкцій та можливість експлуатації нежитлових будівель: літ. «Б-1», розташованої по АДРЕСА_3 в м. Харкові, літ. «Д-1», літ. «Е-1», розташованих по АДРЕСА_2 в м. Харкові, виконаного ТОВ «НТК ЕНЕРГО-ТАЙМ» встановлено наступне:

«За результатами проведення технічного обстеження самовільно побудованої нежитлової будівлі літ. «Б-1»,розташованої по АДРЕСА_3 та самовільно побудованих нежитлових будівель літ. «Д-1» та літ. «Е-1» по АДРЕСА_2, приходимо до висновку, що вищезазначені нежитлові будівлі, їх несучі та огороджувальні конструкції, знаходяться в задовільному технічному стані (стан конструкцій - П). Будівлі відповідають вимогам надійності та безпечності в подальшій експлуатації.

Існуючи на момент обстеження внутрішні мережі підключені до зовнішніх мереж, працюють та знаходяться в задовільному технічному стані, і відповідають вимогам надійності і безпечності в експлуатації.

Конструктивні елементи та планування обстежених будівель на момент обстеження в цілому не протирічать будівельно-технічним, протипожежним, та санітарно-гігієнічним вимогам.

Харківська міська рада, відповідно до законодавства про місцеве самоврядування, є органом уповноваженим приймати рішення щодо питань містобуду вання та архітектури.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце прожи вання власника та місцезнаходження майна (2 ст. 317 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а та кож: у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Як передбачено ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Приписом ч. 1 ст. 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" однією із нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси є посвідчення правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

Так, відповідно до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ст. 220 ЦК України). Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

В свою чергу за статтею 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі (ст. 205 ЦК України). Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір за ст. 639 ЦК України може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" , на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У письмовій формі належить вчиняти (ст. 208 ЦК України): 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Аналіз зазначених норм ЦК України надає змогу прийти до висновку, що законодавець не вимагає укладення договору у формі єдиного документу, а саме договору як документу.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню (ст. 209 ЦК України). Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК України). Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Далі, слід зазначити про наступне. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України). Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ст. 640 ЦК України).

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 N 9 з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другоїстатті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що після внесення змін до законодавства 11 лютого 2010 року «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» які набрали чинності з 16.03.2010 року. Зазначені зміни дають можливість застосування ч. 2 ст. 220, ст. 640 та ст. 657 ЦК України зворотньо ніж це передбачено у п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 N 9, тобто шляхом визнання договору дійсним, без будь-яких зауважень.

Зазначене бачення суду підтверджується і доктринальними джерелами та позиціями вищих судових інстанцій. Зокрема про таке зазначено ОСОБА_5 у Коментарі постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Практика розгляду Верховним Судом України цивільних справ про визнання правочинів недійсними. - Видання друге, змін. і доп. - К.: Істина.-222 с. (С. 112-113).

Така позиція суду, знаходить своє підтвердження у п. 7 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України N 02-5/111 від 12.03.99 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» . Вирішуючи відповідні спори, господарські суди повинні перевіряти, чи підлягала укладена угода такому посвідченню та чому сторона за договором ухилилася від нотаріального посвідчення угоди. Якщо однією з сторін угода виконана повністю або частково, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, господарський суд вправі за позовом сторони, яка виконала угоду, визнати таку угоду дійсною. Судове рішення у цьому випадку замінює нотаріальне посвідчення. Однак якщо угода містить протиправні умови, відповідний позов не може бути задоволений.

Далі слід відмітити, що статтею 662 ЦК України визначено - продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу та одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно. Це може випливати із представлених їм правовстановлюючих документів, а також будь-яких інших доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Позов про визнання права власності - це не договірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод.

Таким чином, для пред'явлення позову про визнання права власності у позивача на момент звернення до суду із відповідним позовом таке право має існувати, а інша особа - відповідач - повинна його оспорювати або не визнавати. Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи (йдеться про осіб, які не визнають, заперечують та оспорюють право власності) не перебувають із власником у зобов'язальних правовідносинах.

З наведених норм Цивільного кодексу України випливає, що позов про визнання права власності може пред'являтись у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Також суд зазначає, що обраний Позивачем спосіб захисту цивільного права відповідає змісту ст. 16 ЦК України та змісту ст. 220 ЦК України.

Саме такий спосіб захисту відповідає Закону, а не будь-якого іншого підзаконного акту чи роз'яснювальному документу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати за кожну вимогу окремо.

Таким чином, суд зазначає, що при зверненні Позивачем з позовною заявою заявлено декілька вимог, немайнового характеру, а доказами сплати судового збору, поданого першим, є тільки у розмірі 1827,00 гривень.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача, але Позивач просить суд сплату судового збору залишити за ним.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 13, 19, 124, 129, Конституції України, статтями 11-16, 258, 520, 525, 526, 530, 611, 625 Цивільного кодексу України, статтями ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 331, 376, 392, 392 Цивільного кодексу України, ст. 20, 144, 147, Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 4-3, 12, 22, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати договір № 21-01 від 21 січня 2014 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (61118, АДРЕСА_4, код НОМЕР_1) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (61184, АДРЕСА_1, код НОМЕР_2)- дійсним.

Визнати за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (61184, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_2) право власності на нежитлову будівлю літ. «Е-1», загальною площею: 98,2 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2, нежитлову будівлю літ. «Д-1», загальною площею: 53,5 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2, нежитлову будівлю літ. «Б-1», загальною площею: 96,0 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61184, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_2) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 609,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.12.2014 р.

Суддя І.П. Жигалкін