Рішення № 42247604, 24.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25448/14 24.12.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт», м.Київ, ЄДРПОУ 31987931

до відповідача: Державного підприємства «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами, м.Київ, ЄДРПОУ 05905668

про стягнення 24 130,48 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Ситник С.І. - по дов.

від відповідача: Сердюк О.О. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.12.2014р. оголошувалась перерва до 24.12.2014р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Державного підприємства «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами, м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 17 000 грн., 3% річних в розмірі 448,24 грн., інфляційних втрат в сумі 2849,99 грн. та пені в сумі 2670,45 грн.

10.12.2014р. до господарського суду надійшла заява без номеру та дати Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 17 000 грн., 3% річних в розмірі 448,24 грн., інфляційні втрати в сумі 3580,99 грн. та пеню в сумі 3101,25 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» про збільшення позовних вимог відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останніх.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання Державним підприємством «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами умов договору №18/110 від 18.10.2013р. про надання послуг в частині здійснення оплати послуг в обсязі та строки, передбачені договором, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві №799-к від 19.12.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що позивачем допущено помилки при нарахуванні пені, 3% річних та інфляційних втрат, а саме невірно визначено початок прострочення терміну внесення плати за послуги. Одночасно, у клопотанні №1-810-к від 22.12.2014р. відповідачем зазначено, що заборгованість Державного підприємства «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» за договором №18/110 від 18.10.2013р. складає 17 000 грн.

Клопотання №1-810-к від 22.12.2014р. Державного підприємства «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами про відкладення розгляду справи для укладання мирової угоди залишене судом без задоволення з огляду на таке.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Клопотання відповідача обгрутоване тим, що Державне підприємство «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами має намір укласти мирову угоду з позивачем. При цьому, жодних належних та допустимих у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів ведення переговорів з метою укладання мирової угоди позивачем до матеріалів справи не представлено.

При цьому, господарський суд зазначає, що сторони не позбавлені права та можливості укласти мирову угоду на стадії виконання судового рішення.

Таким чином, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, з огляду на те, що відкладення розгляду спору є правом суду, а не його обов'язком, господарський суд дійшов висновку, що клопотання Державного підприємства «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами позбавлене належного доказового обґрунтування та підлягає залишенню без задоволення.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши представлені заявником докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» (підрядник) та Державним підприємством «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами (замовник) було укладено договір №18/110 про надання послуг, згідно з п.1.1 якого підрядник із застосуванням власних монтажних інструментів зобов'язався надати замовнику послуги з демонтажу, монтажу, налагодження та пуску поліграфічного обладнання, яке знаходиться в експлуатації замовника, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити належним чином надані послуги.

У додатку №1 до договору №18/110 від 18.10.2013р. контрагенти погодили обсяг послуг, який надається підрядником за договором, місце надання послуг та вимоги до підготування місця виконання підрядником своїх обов'язків.

Ціна договору становить 17 000 грн. Ціна договору може бути змінена за взаємною письмовою згодою сторін (п.п.3.1, 3.2 договору №18/110 від 18.10.2013р.).

За умовами п.10.1 укладеного між сторонами правочину останній набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками контрагентів і діє до повного виконання зобов'язань.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №18/110 від 18.10.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з надання послуг.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вказувалось вище, у додатку №1 до договору №18/110 від 18.10.2013р. контрагентами було погоджено обсяг послуг, які надаються в межах правочину.

Додатком визначено, що послуги за договором надаються в два етапи, до першого відноситься: огляд обладнання перед демонтажем, демонтаж вузлів і агрегатів обладнання, підготовка обладнання і його складових вузлів і агрегатів до транспортування, переміщення обладнання і його складових вузлів і агрегатів із зони демонтажу до зони завантаження на транспортний засіб, розміщення обладнання і його складових вузлів і агрегатів на транспортному засобі; до другого етапу належать: переміщення обладнання з зони розвантаження в зону монтажу, монтаж обладнання і його складових вузлів і агрегатів, проведення пусконалагоджувальних робіт, тестування обладнання після монтажу.

За умовами п.2.2 укладеного між сторонами правочину результатом наданих послуг є обладнання, налагоджене та пущене в експлуатацію за адресою монтажу, яке працює не гірше, ніж до початку проведення робіт по демонтажу.

Як встановлено судом, на виконання умов договору №18/110 від 18.10.2013р. позивачем було надано, а відповідачем прийнято зазначені в додатку №1 послуги окремо за кожним з етапів, що підтверджується актом б/н від 14.11.2013р. приймання передачі послуг по завершенню першого етапу надання послуг на суму 6800 грн. та актом б/н від 20.11.2014р. приймання передачі послуг по завершенню другого етапу надання послуг на суму 10200 грн. Зазначений в актах перелік наданих та прийнятих послуг в повному обсязі відповідає умовам додатку №1 до договору №18/110 від 18.10.2013р.

У судовому засіданні 10.12.2014р. судом було оглянуто оригінали вказаних актів та встановлено, що останні підписано представниками обох сторін без жодних зауважень й заперечень та скріплено печатками суб'єктів господарювання.

Одночасно, під час розгляду спору у засіданнях суду 10.12.2014р. та 24.12.2014р. відповідачем факт належного виконання позивачем послуг за договором №18/110 від 18.10.2013р. не заперечувався.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку про належне виконання позивачем своїх обов'язків в частині надання послуг з демонтажу, монтажу, налагодження та пуску поліграфічного обладнання на загальну суму 17 000 грн.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У розділі 4 договору №18/110 від 18.10.2013р. контрагентами погоджено порядок здійснення оплати, а саме визначено, що замовник зобов'язується оплатити підряднику ціну договору у наступному порядку: 30% від ціни договору замовник сплачує протягом 7 календарних днів з дати підписання договору; 40% від ціни вноситься протягом 7 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг по завершенню першого етапу надання послуг згідно додатку №1; 30% від ціни правочину сплачуються замовником протягом 7 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг по завершенню другого етапу надання послуг згідно додатку №1.

За таких обставин, враховуючи прийняття відповідачем послуг без зауважень та заперечень, що підтверджується актами приймання-передачі, з огляду на умови договору щодо обсягів та терміну оплати, суд дійшов висновку, що строк оплати послуг за договором №18/110 від 18.10.2013р. на суму 17 000 грн. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача у клопотанні №1-810-к від 22.12.2014р. підтверджені, Державним підприємством «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами заборгованість по оплаті послуг в розмірі 17 000 грн. погашено не було.

За таких обставин, враховуючи все вищенаведене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків за договором №18/110 від 18.10.2013р. та відсутність у відповідача жодних зауважень з цього приводу, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів погашення спірної заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» до Державного підприємства «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами про стягнення основного боргу в сумі 17 000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних в розмірі 448,24 грн., інфляційних втрат в сумі 3580,99 грн. та пені в сумі 3101,25 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу Українизазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.7.3 договору №18/110 від 18.10.2013р. за порушення замовником строків оплати належним чином наданих послуг, останній сплачує підряднику пеню в розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла під час прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день всього часу прострочення до дати фактичної оплати чи дня пред'явлення позову.

Наразі, за порушення відповідачем строків внесення плати за послуги кожного з етапів нараховано пеню на загальну суму 3101,25 грн., а саме за періоди з 31.11.2013р. по 27.11.2013р. на суму 19,38 грн., з 28.11.2013р. по 04.04.2014р. на суму 835,56 грн., з 15.04.2014р. по 16.07.2014р. на суму 814,14 грн., з 17.07.2014р. по 10.10.2014р. на суму 1001,37 грн. та з 10.10.2014р. по 17.11.2014р. на суму 734,93 грн.

Господарський суд вказує, що наведений заявником розрахунок пені є необґрунтованим. При цьому, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування пені до дати фактичної оплати чи до звернення до суду, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №18/110 від 18.10.2013р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Тобто, враховуючи, що на підставі узгоджених сторонами умов договору не можливо дійти однозначного висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування пені, суд вважає за необхідне обмежити період нарахування неустойки шістьма місяцями.

Таким чином, нарахування позивачем відповідно до наведених вище актів приймання-передачі послуг пені за строк більший, ніж за 6 місяців, суперечить діючому законодавству.

Крім того, господарський суд зазначає, що твердження відповідача про невірне визначення заявником початку строку нарахування пені на суму 6800 грн. є обґрунтованими, оскільки, як вказувалось ще, акт на суму 6800 грн. сторонами було підписано 14.11.2013р., а отже кінцевим строком оплати послуг за даним актом є 21.11.2013р., що вказує на те, що нарахування позивачем пені за порушення грошового зобов'язання на суму 6800 грн. з 21.11.2014р. є безпідставним, оскільки прострочення на вказану суму та право на застосування штрафних санкцій у позивача виникло з 22.11.2013р.

Після проведення власного розрахунку суми пені, господарський суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 1239,46 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №18/110 від 18.10.2013р. було нараховано 3% річних на загальну суму 448,24 грн., а саме за період з 21.11.2013р. по 27.11.2013р. на суму 3,91 грн. та з 28.11.2013р. по 10.10.2014р. на суму 444,33 грн.

При розрахунку 3% відсотків річних позивачем допущено ту ж саму помилку в частині визначення початку періоду нарахування, що і при визначенні розміру пені, та невірно визначено кількість днів у періоді з 28.11.2013р. по 10.10.2014р., а саме вказано, що це 318 днів, тоді як дійсно вказаний період становить 317 днів.

Після проведення власного розрахунку, господарським судом встановлено, що з відповідача може бути стягнуто 3% річних в сумі 446,28 грн.

За період з грудня 2013р. по листопад 2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» нараховано інфляційні втрати в розмірі 3580,99 грн. За висновками суду, наведений заявником розрахунок інфляційних втрат є вірним, а вимоги в цій частині обґрунтованими.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №18/110 від 18.10.2013р. виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем не був належними доказами спростований факт порушення взятих на себе за вказаним договором обов'язків щодо оплати послуг у повному обсязі, з огляду на допущені заявником при нарахуванні пені та 3% річних помилки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» до Державного підприємства «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами про стягнення основного боргу в сумі 17 000 грн., 3% річних в розмірі 448,24 грн., інфляційних втрат в сумі 3580,99 грн. та пені в сумі 3101,25 грн. підлягають задоволенню частково на визначені вище суми.

Клопотання №1-734-к від 04.12.2014р. Державного підприємства «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами про залишення позову без розгляду залишено судом без задоволення як безпідставне. При цьому, судом враховано наступне.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому (п.4.8 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Статтею 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду. Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо: позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк; позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору; громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що позовну заяву від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» підписано неповноважною особою.

Наведені твердження Державного підприємства «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління є безпідставними та не відповідають наявним у матеріалах справи документам.

Як вбачається з позовної заяви, останню підписано генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» В.Кусак.

Згідно із ч.2 ст.80 Цивільного кодексу України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Статтею 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За приписами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вностяться відомості щодо керівника юридичної особи

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» на момент подачі позову був: Кусак Василь Володимирович.

У п.10.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» зазначено, що до компетенції генерального директора товариства відностяться всі питання діяльності суб'єкта господарювання крім тих, які віднесені до виключної компетенції загальних зборів.

Пунктом 8.5 статуту позивача визначено перелік питань, що належать до виключної компетенції вищого органу управління юридичної особи. Проте, вирішення питання щодо звернення до органів судової влади за захистом порушених прав товариства до виключної компетенції загальних зборів не належить.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» позовну заяву у праві №910/25448/14 підписано повноважною особою.

Враховуючи наведене вище, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» визнано судом необґрунтованим та залишене без задоволення.

Щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 3000 грн. господарський суд зазначає таке.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Стаття 49 Господарського процесуального кодексу України регулює питання розподілу господарських витрат, в тому числі витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розподіл судових витрат, визначених законом, здійснюється судом за результатами судового провадження, спору, у межах якого такі витрати здійснені, а тому не можуть бути предметом окремого судового провадження. Розподіл господарських витрат відбувається при розгляді спору, а не стягується пред'явленням окремого позову. За приписами вказаної статті суми, які підлягають сплаті, зокрема, за послуги адвоката при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Як вказувалось вище, відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

За приписами п.11 Листа №01-8/155 від 13.02.2002р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів», вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд, з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Пунктом 6.3. Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За висновками суду, виходячи з того, що кожна особа здатна бути позивачем та відповідачем у суді, отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» послуг адвоката, пов'язаних з представленням інтересів позивача в суді, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права.

Наразі, позивачем в обґрунтування свого клопотання надано договір б/н від 12.05.2014р. про надання юридичного обслуговування, який укладено з адвокатом Левчуком Юрієм Андрійовичем та представлено копію його адвокатського посвідчення.

Проте, слід зазначити, у жодному з судових засідань Левчук Юрій Андрійович присутнім не був, інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» не представляв, доказів вчинення останнім дій, направлених на підготування правової позиції заявника протягом всього часу розгляду спору, матеріали справи не містять. До того ж судом прийнято до уваги, що позовну заяву, клопотання про збільшення позовних вимог було підписано керівником позивача, у судових засіданнях Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» представляв Ситник Сергій Іванович. Тобто, у суду відсутні підстави вважати, що Левчук Юрій Андрійович дійсно надавав адвокатські послуги позивачу в межах провадження по справі №910/25448/14.

Наразі, позивачем в обґрунтування розміру адвокатських витрат представлено лише рахунок-фактуру №14 від 27.11.2014р. та не надано доказів оплати адвокатських послуг в розмірі 3000 грн.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що клопотання позивача про покладення на відповідача витрат на послуги адвоката є таким, що позбавлене доказового обґрунтування та підлягає залишенню без задоволення.

Судовий збір в згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт», м.Київ до Державного підприємства «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами, м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 17 000 грн., пені в розмірі 3101,25 грн., інфляційних втрат в сумі 3580,99 грн. та 3% річних в розмірі 448,24 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Державне видавництво «Преса Україна» Державного управління справами (03047, м.Київ, Шевченківський район, просп.Перемоги, буд.50, ЄДРПОУ 05905668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» (02105, м.Київ, Дніпровський район, вул.Тампере, буд.5, каб.306, ЄДРПОУ 31987931) основний борг в сумі 17 000 грн., пеню в розмірі 1239,46 грн., 3% річних в сумі 446,28 грн., інфляційні втрати в розмірі 3580,99 грн. та судовий збір в сумі 1685,89 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 24.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.12.2014р.

Суддя М.О. Любченко