Постанова № 42247441, 09.12.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 р. Справа № 804/18584/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції із встановлення порушень з боку фізичної особи ОСОБА_2, згідно Акту від 16.06.2014 року за №2659/126/04-03-17-03/НОМЕР_1 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_2 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб по операціях з ДОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р.»;

- визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції від 11.07.2014 року за №0013601703.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб фізичною особою ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1). по операціях з ДОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 19358201) за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р., за результатами якої складено акт № 2659/126/04-03-17-03/НОМЕР_1 від 16.06.2014 року. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0003752202 від 28.10.2014 року, яким визначену суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в розмірі 99413,77 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 25023,44 грн. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, не заперечував щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд ухвалив розглянути справу без участі сторін відповідно до положень ст.128 КАС України в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб фізичною особою ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1). по операціях з ДОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 19358201) за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р..

Перевіркою встановлено порушення:

1) пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України щодо неподання податкової декларацій про майновий стан і доходи за 2013 рік;

2) абз. «д» п.п.164.2.17 п. 164.2 ст.164, п. 167.1 ст.167 Податкового кодексу України у результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб по операціям з ДОД ІІАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 99413,77 грн.

За результатами перевірки складено Акт № 2659/126/04-03-17-03/НОМЕР_1 від 16.06.2014 року на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0003752202 від 28.10.2014 року, яким визначену суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в розмірі 99413,77 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 25023,44 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для встановлення порушень з боку позивача стали наступні обставини.

На підставі договору про припинення зобов'язань від 18.03.2013 року, ДОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» позивачу анульовано (прощено) заборгованість за кредитними договорами №014/08-11/187-07 від 21.09.2007 року та №014/08-11/060-08«Д» від 24.04.2008 року у загальній сумі 586136,30 грн., а саме: 465337,85 грн. - несплачені проценти та 120798,45 грн. - нарахована пеня. У відповідності з абз.«д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового Кодексу України, суми анульованої заборгованості включені ДОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого на користь платників податку з ознакою доходу «126» (додаткове благо).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, за визначенням пп.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до п.163.1 ст.163 ПК України об'єктами оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

За змістом п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (пп.164.1.2 п.164.1 ст.164 ПК України).

Види доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені п.164.2ст.164 ПК України.

В силу абз. «д» пп. 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

З урахуванням зазначених вище норм ПК України обов'язок щодо самостійної сплати податку з доходу у вигляді суми боргу, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, отриманого як додаткове благо, виникає у платника податку за наявності таких умов :

отримання платником податку доходу, у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням;

надіслання платнику податку повідомлення про анулювання (прощеного) боргу;

включення кредитором суми анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, за підсумками звітного періоду;

відображення платником податків отриманого доходу у річній податковій декларації.

У випадку анулювання банком заборгованості по нарахований відсотках за користування кредитом суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.14.1.54 п.14.1 ст.14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

За змістом пп.14.1.56 п.14.1 ст.14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу, в силу пп.14.1.47 п.14.1 ст.14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами цього Кодексу).

У відповідності до п. 3.3. Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року N 1020, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 січня 2011 р. за N 46/18784, у графі 3 "Сума виплаченого доходу" відображається сума фактично виплаченого доходу платнику податку податковим агентом.

Таким чином, відповідно до положень ПК України визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі.

Отже, відсотки за користування кредитом, нараховані банком відповідно до умов договору та анульовані за його рішенням, не є доходом платника податків в розумінні ПК України, який підлягає оподаткуванню в порядку абз. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України.

Крім того, за змістом п.58.1 ст.58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.

Пунктом 54.3 ст.54 ПК України передбачений обов'язок податкового органу самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо через порушення вимог податкового законодавства відповідні грошові зобов'язання не нараховані особою, відповідальною за їх нарахування.

В силу п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, на платника податків накладається штраф в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання.

Отже, з урахуванням зазначених вище положень ПК України, податкове повідомлення - рішення про визначення суми податкового зобов'язання та, відповідно, застосування штрафних санкцій на підставі п.123.1 ст.123 ПК України, приймається та надсилається податковим органом особі, відповідальній за нарахування такого податку.

Відповідно до п.168.3 ст.168 ПК України розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем).

Пунктом п.18.1 ст.18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

В силу пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, п.18.1 ст.18 ПК України обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку, передбаченого розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів покладений на податкового агента.

Отже, банк як податковий агент повинен нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок із суми фактичного боргу за ставками, визначеними у п.167.1 ст. 167 Кодексу, та згідно з пп. "б" п. 176.2 ст. 176 Кодексу відобразити суму такого доходу у податковому розрахунку за ф.-1ДФ у звітному періоді, в якому такий борг визначено.

У випадку невиконання зазначених вимог ПК України банком, який виконує функції податкового агента, для нього (а не для платника податку з доходу фізичних осіб) настають наслідки у вигляді нарахування податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій, передбачених п.123.1 ст.123 ПК України. Платник податку, який отримує дохід від податкового агента, не несе відповідальність за не нарахування податковим агентом податкового зобов'язання.

Відповідно до п.109.2 ст.109 ПК України передбачена цим Кодексом та іншими законами України відповідальність, настає у випадку вчинення платниками податків, їх посадовими особами порушень законів з питань оподаткування, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до вимог ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарської відповідальності учасника господарських відносин, у тому числі для застосування адміністративно-господарських санкцій, є вчинене таким суб'єктом господарське правопорушення.

В силу п.109.1 ст.109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Таким чином, ПК України не передбачений обов'язок платника податків, який отримує доходи від податкового агента, щодо нарахування податкового зобов'язання.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення

З огляду на вказане, суд задовольняє позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 11.07.2014 року за №0013601703.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції із встановлення порушень з боку фізичної особи ОСОБА_2, згідно Акту від 16.06.2014 року за №2659/126/04-03-17-03/НОМЕР_1 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_2 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб по операціях з ДОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р.», то суд зазначає, що вказані вимоги є по суті визнанням неправомірним самого Акта перевірки. Однак даний Акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень індивідуальної дії, оскільки не носить обов'язкового характеру для позивача та породжує для нього будь-яких прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень;

суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч.2 ст.17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. При цьому названа норма визначає рішення як нормативно-правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії.

Нормативно-правові акти рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.

Правові акти індивідуальної дії рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №2-зп від 23.06.1997 року, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Таким чином, як нормативний, так і ненормативний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні приписи; мають офіційний характер, обов'язків до виконання; спрямування на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформляються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.

Тобто, до компетенції адміністративних судів віднесено справи щодо захисту прав, свобод і інтересів осіб від дій суб'єктів владних повноважень щодо управління цими особами чи здійснення інших владних функцій щодо них.

Відрізняючою ознакою правового акту від інших управлінських актів є наявність в ньому змісту управління особою, здійснення щодо нього влади, шляхом встановлення його прав і обовязків.

Правовий акт - акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Критерієм розмежування понять нормативного правового акта і ненормативного (індивідуального) правового акта є сфера його дії за суб'єктивним складом, оскільки правові акти індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб'єкта.

Крім того, згідно п.1.4 р.І Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Вивчивши матеріали позовної заяви, проаналізувавши норми діючого законодавства, суд приходить до висновку, що оскаржуваний акт перевірки є документом, який носить інформаційний характер, не містить у собі будь-яких владних управлінських приписів, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, у зв'язку з чим вказані вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 11.07.2014 року за №0013601703.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 124,44 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова