Рішення № 42246776, 05.01.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" січня 2015 р.Справа № 916/5095/14

За позовом: YUNERO SPIN LTD

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК"

про стягнення 13 121 068,4 дол.США

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Мороз О.І. - згідно договору про надання правової допомоги №35-С від 09.10.2014р. та довіреності №35-С/09102014 від 09.10.2014р.;

від відповідача: Крушенівський Р.О. - довіреність №110913/8 від 11.09.2013р.

СУТЬ СПОРУ: YUNERO SPIN LTD (резидент Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Імексбанк" про стягнення 13 121 068,40 дол. США, у тому числі 7 000 000,00 доларів США основного боргу складає, штраф за порушення грошового зобов'язання за Договором у сумі 2 450 000,00 доларів США, пеня - 1 942 164,30 доларів США, відсотки за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 728 904,10 доларів США. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 6 643,24 дол. США в якості витрат, понесених у зв'язку із стягненням заборгованості за договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем прийнятих на себе за Договором на поставку програмного забезпечення №PSW-2013 від 02 січня 2013 року, зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати товару, поставленого по акту приймання - передачі від 28.01.2013 року.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.12.2014р. було порушено провадження у справі №916/5095/14 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні.

У судовому засіданні 05.01.2014 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні. Крім того, на виконання вимог ухвали суду надав витребувані документи для залучення до матеріалів справи, а також оригінали доданих до позовної заяви та наданих у судовому засіданні документів для огляду.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.01.2014р. надав суду заяву в порядку ст. 78 ГПК України про визнання позову (т.2 а.с.171-172), в якій, визнавши суму позовних вимог в повному обсязі, просив суд при винесенні рішення врахувати фінансову кризу в банківській системі України та скрутне становище Банку. Крім того, на виконання вимог ухвали суду надав витребувані документи для залучення до матеріалів справи, а також оригінали наданих у судовому засіданні документів для огляду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Закон України "Про міжнародне приватне право" (пункт 1 частини 1 статті 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Згідно зі статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

За статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону.

За змістом статей 4 1, 12 - 17, 123 ГПК для іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачено національний режим судового процесу для розгляду справ, підвідомчих господарським судам.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. У випадку обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, господарський суд на підставі статті 4 ГПК застосовує це право у вирішенні спору. При цьому за приписами частин 3 та 4 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" вибір права може бути здійснений щодо угоди (правочину) в цілому або її окремої частини. Вибір права стосовно окремих частин угоди повинен бути явно вираженим.

Приймаючи до уваги, що згідно з п.10.1, 10.2 Договору на поставку програмного забезпечення №PSW-2013 від 02.01.2013 р. (т.1 а.с.32-51) сторони договору обрали право, що підлягає застосуванню та, відповідно, підсудність спору, суд, з урахуванням місцезнаходження відповідача, доходить висновку про належне звернення позивача до господарського суду Одеської області щодо вирішення відповідного спору, а застосуванню до правовідносин сторін підлягає чинне законодавство України.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, згідно до ст. 892 ЦК України за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

У відповідності до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 2 цієї статті сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2013 року між YUNERO SPIN LTD - юридичною особою, створеною та зареєстрованою за законодавством Англії та Уельсу (т.1 а.с.72-112) (Постачальник) та ПАТ «ІМЕКСБАНК» - юридичною особою України (т.2 а.с.2-39) (Замовник) було укладено Договір на поставку програмного забезпечення №PSW-2013 (т.1 а.с.32-51), відповідно до предмету якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах договору.

Згідно з п. 1.1 договору Постачальник зобов'язується поставити „Програмний комплекс автоматизації „Банк" (надалі Програмне забезпечення) та виконати роботи по впровадженню Програмного забезпечення, у відповідності з вимогами, встановленими Технічним завданням (додаток №1 до Договору), а Замовник прийняти поставлене Програмне забезпечення та здійснити оплату у відповідності до умов цього Договору.

П.1.2 договору передбачено, що кінцевими результатами дій Постачальника є поставка програмного забезпечення та передача виключних майнових прав інтелектуальної власності на нього, установка, впровадження поставленого програмного забезпечення: комплексу комп'ютерних програм, баз даних, технології обробки інформації, інформаційного порталу підприємства, механізму електронного документообігу.

Пунктом. 4.1. Договору передбачено, що вартість поставки Програмного забезпечення складає 7 000 000 дол. США.

Згідно п. 4.2. договору Замовник здійснює оплату за поставку Програмного забезпечення в строк не більше 60 днів з моменту підписання акту приймання - передачі.

Таким чином, проаналізувавши зміст вказаного договору, суд, з урахуванням його предмету та умов, доходить висновку про укладення між сторонами змішаного договору та необхідність застосування до нього норм, що регулюють як правовідносини поставки та купівлі-продажу, так і правовідносини, врегульовані нормами гл.62 ЦК України.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 2.1. Договору передбачено, що Постачальник здійснює поставку програмного забезпечення протягом 30-ти днів з моменту підписання цього Договору шляхом передачі каналами мережі Інтернет на електронну адресу Замовника.

Згідно з п.2.6, п.2.7 договору інсталяція повного варіанту Програмного забезпечення провадиться на обладнанні замовника. Впровадження програмного забезпечення здійснюється співробітниками Постачальника (або під їх контролем співробітниками Замовника) в узгоджений сторонами час в офісі Замовника, розташованому за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, пр-т Кирова, 29/1 А.

Згідно з п.2.8 договору Програмне забезпечення впроваджується в мережі структурних підрозділів Замовника в АР Крим з метою виявлення дефектів, які у випадку необхідності виправляються Постачальником в порядку п.2.5 договору. Після успішного тестування отриманого програмного забезпечення Замовник власними силами провадить установку Програмного забезпечення по всій комп'ютерній мережі Банку на правах власника Програмного забезпечення.

Відповідно до п.2.9 договору до послуг по впровадженню Програмного забезпечення належать: установка Програмного забезпечення, тестування та настройка Програмного забезпечення у відповідності до потреб Замовника.

Згідно з п.2.10, 2.11 договору, які також кореспондуються з п.5.1, п.5.2 договору, впровадження поставленого Програмного забезпечення здійснюється Постачальником протягом двох тижнів з моменту поставки, про що підписується Акт виконаних робіт. Вартість впровадження входить до вартості Програмного забезпечення. Передача Замовнику виключних майнових прав інтелектуальної власності відбувається в момент поставки Програмного забезпечення, що підтверджується Актом здачі - приймання,, дата якого є датою поставки Програмного забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Крім того, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. Визнання позову згідно до ч.1 ст.78 Господарського процесуального кодексу України викладається в адресованій суду письмовій заяві, що долучається до справи.

Як свідчать матеріали справи, заявою, поданою у судовому засіданні 05.01.2015 року (т.2 а.с.171-172), відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Згідно з ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Як встановлено судом з матеріалів справи, та це визнано сторонами як у письмових заявах, у тому числі заяві про визнання позову, так і у судовому засіданні, в якому здійснювалася технічна фіксація, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та належним чином, поставивши на адресу відповідача програмне забезпечення на суму 7 000 000 Доларів США згідно акту приймання - передачі від 28.01.2013 року (т.1 а.с.52), та виконавши впровадження програмного забезпечення, що підтверджується актом виконаних робіт від 30.01.2013р. (т.2 а.с.170), оригінали яких було оглянуто судом у судовому засіданні 05.01.2015 року.

За змістом ст.ст.691, 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Крім того, відповідно до ст.894 ЦК України виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати.

Згідно п. 4.2. договору Замовник здійснює оплату за поставку Програмного забезпечення в строк не більше 60 днів з моменту підписання акту приймання - передачі. Відповідно до п. 4.3 договору розрахунки по Договору (в тому числі штрафи та пені) проводяться шляхом перерахування відповідних сум в Доларах США на зазначений в Договорі поточний рахунок Постачальника, причому грошові зобов'язання Замовника вважаються виконаними з моменту списання коштів з його рахунку.

Разом з тим, в порушення вищевказаних норм закону та договору, відповідач не розрахувався за поставлене та впроваджене Програмне забезпечення, що зумовило наявність у нього заборгованості за отримане Програмне забезпечення у сумі, що визначена у договорі (п.4.1) у розмірі 7 000 000 дол. США.

Приймаючи до уваги, що будь-яких належних доказів, які б спростовували наявність вищевказаної заборгованості, відповідачем, згідно приписів ст.ст. 33-34 ГПК України, суду не надано, а також визнання відповідачем основної суми боргу в порядку ст.78 ГПК України, суд доходить висновку щодо задоволення вимог позивача в частині стягнення основного боргу.

Аналізуючи вимоги позивача про стягнення 15% річних, суд вказує наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний, зокрема, сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами в порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, було у п.8.6 договору визначено інший процент річних у розмірі 15%.

Перевіривши викладений у позовній заяві (т.1 а.с.4) розрахунок процентів річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, з огляду на що, а також на факт визнання відповідачем вказаних вимог в порядку ст.78 ГПК України, позовні вимоги YUNERO SPIN LTD в частині стягнення 15% річних у сумі 1 728 904,10 доларів США підлягають задоволенню.

Аналізуючи позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 9.04.2012р. у справі №20/246-08, які є обов'язковими для суду при прийнятті рішення, відповідно до ст.82 та ст.111-28 ГПК України, у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

У відповідності до п 8.5. договору у випадку порушення строків оплати замовник виплачує постачальнику штраф в розмірі 35% від простроченої суми та пеню в розмірі 0,04% від простроченої суми за кожний день прострочки. При цьому, сторони погодили, що у разі зміни облікової ставки НБУ, змінюється розмір пені, який визначається по формулі: розмір подвійної облікової ставки НБУ/365. Нарахування пені та штрафу здійснюється на протязі всього періоду прострочки незалежно від тривалості.

Суд, враховуючи вищезазначене, перевіривши розрахунки пені та штрафу, наведені позивачем у позовній заяві (а.с.3-4), вважає їх вірними та вимоги в цій частині цілком обґрунтованими.

Разом з тим, відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так, відповідно до п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Вирішуючи питання про зменшення штрафних санкцій, суд також виходить з того, що умовами договору передбачено стягнення відсотків у розмірі 15% річних, що значно перевищує не тільки передбачений ст.625 Цивільного кодексу України розмір відсотків річних, а також і розмір облікової ставки НБУ.

З урахуванням вказаного, стягнення з відповідача крім відсотків річних також пені та штрафу у заявлених сумах, спотворить їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

За таких обставин, враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати поставленого програмного забезпечення, значний розмір заявлених до стягнення відсотків річних, суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, вважає за правомірне зменшити нараховані позивачами штрафні санкції у вигляді пені до 971 082,15 долара США, штрафу до 1 225 000 доларів США.

Стосовно вимог позивача про покладення на відповідача витрат, понесених у зв'язку із стягненням заборгованості за договором, у сумі 6 643,24 доларів США, суд вказує наступне.

Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

У відповідності до положень ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача.

При цьому, у відповідності до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України" у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги вищезазначене, а також те, що спір між сторонами виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору у сумі 73 080 грн. покладаються на відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на послуги правозахисника, суд вказує наступне.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Враховуючи вищезазначене, у суду відсутні підстави покладання на відповідача витрат, пов'язаних з наданням послуг правозахисником, з огляду на відсутність доказів, підтверджуючих наявність у нього статусу адвоката.

При цьому, неможливим є і стягнення зазначених втрат в якості збитків, оскільки їх понесення жодним чином позивачем не доведено.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 78, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Пубічного акціонерного товариства „Імексбанк" (65039, м.Одеса, пр-т Гагаріна, 12-а, код ЄДРПОУ 20971504) на користь YUNERO SPIN LTD, (апартаменти 4, 10 Грейт Рассел Стріт, Лондон WC1B 3BQ, Англія, номер товариства 8237867) основний борг у розмірі 7 000 000 (сім мільйонів) доларів США, штраф у розмірі 1 225 000 (один мільйон двісті двадцять п'ять тисяч) доларів США, пеню у розмірі 971 082 (дев'ятсот сімдесят одна тисяча вісімдесят два) долара США 15 центів, відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 728 904 (один мільйон сімсот двадцять вісім тисяч дев'ятсот чотири) долара США 10 центів та судовий збір у сумі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06 січня 2015 р.

Суддя Ю.М. Щавинська