Рішення № 42243208, 29.12.2014, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

№2/263/2302/2014

№263/3532/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2014 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Ковтуненка В.О.,

при секретарі Момот А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення шкоди, завданої злочином,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (далі ТОВ «ПБП «Азовінтекс») звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення з відповідачів в солідарному порядку шкоди, завданої злочином у сумі 1388375,52 гривень.

В обґрунтування вимог зазначено, що ОСОБА_3 зловживаючи довірою ОСОБА_2, який був керівником ТОВ «БМА-Донбасс», свідомо знаючи, що грошові кошти, перераховані від ТОВ «ПБП «Азовінтекс» на рахунок ТОВ «БМА-Донбасс» для придбання товару, використовуючи завідомо неправдиві документи, переконав перерахувати гроші в сумі 1279500 гривень на рахунки приватних підприємців, від яких в подальшому отримав зазначену грошову суму.

Вина відповідача ОСОБА_3 встановлена вироком Приморського районного суду міста Маріуполя від 13.03.2012 року, який визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.190 ч.4, ст.209 ч.1, ст.289 ч.3, ст.27 ч.4 ст.366 ч.2 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 25.10.2012 року вирок суду змінено в частині вирішення цивільного позову та залишено без розгляду.

Вина ОСОБА_2 встановлена вироком Приморського районного суду міста Маріуполя від 24.12.2012 року, який визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.212 ч.2, ст.366 ч.2, ст.367 ч.2 КК України. У вироку суду зазначено, що в задоволенні позовних вимог ТОВ «ПБП «Азовінтекс» про відшкодування шкоди, завданої злочином у сумі 1388375,52 гривень слід відмовити через недоведеність позову. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 01.03.2013 року вирок суду залишено без змін, а апеляція цивільного позивача без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11.03.2014 року скасований вирок Приморського районного суду міста Маріуполя від 24.12.2012 року у відношенні ОСОБА_2 та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 01.03.2013 року, а справа направлена на новий судовий розгляд.

Постановою Приморського районного суду міста Маріуполя від 12.05.2014 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.2 ст.367 КК України (в редакції станом на 07.04.2011 року), за ч.2 ст.212 КК України та ч.1 ст.366 КК України (в редакції станом на 15.11.2011 року), закрита на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

Таким чином, ТОВ «ПБП «Азовінтекс», посилаючись на положення ч.4 ст.61 ЦПК України, з урахуванням наявності судових рішень, якими встановлено, що внаслідок дій обох відповідачів підприємству спричинена шкода, просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку 1388375,52 гривень.

У судовому засіданні представник ТОВ «ПБП «Азовінтекс» підтримав позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на стягненні грошової суми у розмірі 1388375,52 гривень, оскільки вказана сума була первісно заявлена у позові в кримінальній справі, при цьому зазначив, що обґрунтування зазначеної суми міститься в матеріалах кримінальної справи.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позов не визнав. Зазначив, що: по-перше, він не мав будь-яких договірних стосунків з ТОВ «ПБП «Азовінтекс», в зв'язку з чим не спричиняв шкоду позивачу; по-друге, між ТОВ «ПБП «Азовінтекс» та ТОВ «БМА-Донбасс» мали місце договірні стосунки щодо поставки товару, в зв'язку з чим спір між зазначеними юридичними особами мав бути вирішений в порядку господарського судочинства; по-третє, розмір шкоди не підтверджено документально. Просив суд відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, зазначивши, що вирок від 24.12.2012 року відносно нього було скасовано Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11.03.2014 року, а справа направлена на новий судовий розгляд. Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя від 12.05.2014 року його було звільнено від кримінальної відповідальності, а кримінальну справу закрито, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення цивільного позову щодо нього. Крім того, будь-якої змови з ОСОБА_3 на заволодіння грошовими коштами у нього не було. Саме через відмову ТОВ «ПБП «Азовінтекс» від продовження поставки товару він перерахував гроші певним підприємствам та очікував їх повернення і не був усвідомлений, що ОСОБА_3 заволодів грошима. Як керівник ТОВ «БМА-Донбасс» він допустив службову недбалість, але фінансову відповідальність має нести підприємство в якому він працював. Між підприємствами має місце господарський спір.

Дослідивши пояснення сторін та матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із положеннями статей 1166, 1190 Цивільного кодексу України майнова шкода,завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,

Відповідно до вимог ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Вироком Приморського районного суду міста Маріуполя від 13.03.2012 року ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.190 ч.4, ст.209 ч.1, ст.289 ч.3, ст.27 ч.4 ст.366 ч.2 КК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_3, зловживаючи довірою ОСОБА_4, який був особою, що здійснює керівництво підприємством ТОВ «БМА-Донбасс», свідомо знаючи, що грошові кошти, перераховані на рахунок ТОВ «БМА-Донбасс» для придбання чергової партії газобетонних блоків, діючи умисно, переконав ОСОБА_4, який діяв з неправдивих уявлень про захист інтересів підприємства, перерахувати грошові кошти в сумі 1279500 гривень на розрахункові рахунки приватних підприємців ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, що працюють у м. Горловці Донецької області. Після чого ОСОБА_3, використовуючи завідомо неправдиві документи: виконаних робіт про проведення маркетингових послуг, акти про проведення вантажно-розвантажувальних робіт, маючи намір на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, отримав готівкою від приватного підприємця ОСОБА_5 грошову суму у розмірі 1279500 гривень, що належали ТОВ «ПБП «Азовінтекс», і розпорядився ними на власний розсуд. Внаслідок вказаних дій ОСОБА_3 підприємству ТОВ «ПБП «Азовінтекс» заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 1279500,00 гривень, що в шістсот разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто вчинено в особливо великих розмірах. В задоволенні позовних вимог ТОВ «ПБП «Азовінтекс» відмовлено, оскільки між підприємствами має місце господарський спір, який повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 25.10.2012 року вирок суду щодо ОСОБА_3 змінено в частині вирішення цивільного позову та залишено без розгляду, оскільки судом першої інстанції позов не розглядався.

Враховуючи, що вирок Приморського районного суду міста Маріуполя від 13.03.2012 року та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 25.10.2012 року набули законної сили, ухвалені стосовно ОСОБА_3, наслідки дій якого завдали шкоди ТОВ «ПБП «Азовінтекс» й наявність цих дій та їх вчинення ОСОБА_3 встановлено у вказаних судових актах, то зазначене є обов'язковим для суду при розгляді зазначеного позову та доказуванню не підлягає.

Вироком Приморського районного суду міста Маріуполя від 24.12.2012 року ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.212 ч.2, ст.366 ч.2, ст.367 ч.2 КК України. У вироку суду зазначено, що в задоволенні позовних вимог ТОВ «ПБП «Азовінтекс» про відшкодування шкоди, завданої злочином у сумі 1388375,52 гривень слід відмовити через недоведеність позову.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 01.03.2013 року вирок суду щодо ОСОБА_2 було залишено без змін, а апеляція цивільного позивача без задоволення, оскільки через відсутність в резолютивній частині вироку рішення про вирішення позову, суд по суті не прийняв рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11.03.2014 року скасований вирок Приморського районного суду міста Маріуполя від 24.12.2012 року у відношенні ОСОБА_2 та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 01.03.2013 року, а справа направлена на новий судовий розгляд.

Постановою Приморського районного суду міста Маріуполя від 12.05.2014 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.2 ст.367 КК України (в редакції станом на 07.04.2011 року), за ч.2 ст.212 КК України та ч.1 ст.366 КК України (в редакції станом на 15.11.2011 року), закрита на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності. В апеляційному порядку постанова не була оскаржена.

Враховуючи, що зазначені судові рішення не містять інформації щодо неправомірних рішень, дій чи бездіяльності ОСОБА_2, внаслідок чого було завдано шкоду позивачу, або щодо його спільних дій або бездіяльності з іншими особами, внаслідок яких було завдано шкоди позивачеві, то підстави для задоволення позову відносно нього відсутні.

Також, суд вважає, що посилання позивача на ч.4 ст.61 ЦПК України щодо вимог до ОСОБА_2 є неспроможними, оскільки у матеріалах справи відсутній вирок стосовно ОСОБА_2 Інших доказів завдання шкоди позивачу неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю ОСОБА_2 суду не надано.

Щодо розміру завданої шкоди, то суд, при його встановленні, виходить із зазначення його у вироку Приморського районного суду міста Маріуполя від 13.03.2012 року та в ухвалі Апеляційного суду Донецької області від 25.10.2012 року, що набрали законної сили, за якими підприємству ТОВ «ПБП «Азовінтекс» заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 1279500,00 гривень.

Суд критично ставиться до посилання представника позивача на обґрунтування зазначеної суми у розмірі 1388375,52 гривень, документами, які містяться в матеріалах кримінальної справи та на первісно заявлену суму відшкодування у позові в кримінальній справі, оскільки таке не передбачене законодавством, а інших доказів суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ПБП «Азовінтекс» матеріальної шкоди в розмірі 1279500,00 гривень. У задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст.88 ЦПК України суд не стягує судові витрати, оскільки цивільний позов пов'язаний з розглядом кримінальної справи.

Керуючись Цивільним кодексом України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення шкоди, завданої злочином, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» матеріальну шкоду в розмірі 1279500,00 (один мільйон двісті сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот) гривень.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя В.О. Ковтуненко