Ухвала суду № 42240210, 16.12.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"16" грудня 2014 р. справа № 804/2659/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 р. у справі № 804/2659/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Індастріал»

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 28.10.13 р. №0003082201, №0003122201, №0003032201.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено в повному обсязі. Суд виходив з того, що спірні суми податкового кредиту сформовані позивачем у зв'язку із придбанням товарів та послуг, виходячи з договірної їх вартості, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинним документами, зокрема видатковими накладними, а також податковими накладними, оформленими з дотриманням вимог ст.201 ПКУ, зауваження до яких, отже, правові підстави для твердження про завищення позивачем податкового кредиту, відсутні.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи. Просить скасувати постанову суду та відмовити в позові.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - суду без змін.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем на підставі наказу від 07.08.13р. №94 та відповідно до пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПКУ проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та валютного законодавства за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2012 р., з податку на додану вартість та іншого законодавства за період з 01.04.2012 р. по 31.05.2013 р. відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами якої складений акт від 13.09.13 № 448/04-66-221/32702174 (далі - Акт).

За висновками вказаного акту перевіркою встановлені, зокрема, такі порушення, допущенні позивачем: заниження від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у 2012 (наростаючим підсумком) у сумі (-)41 396 939,58 грн.; пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, ст.192 ПКУ, у зв'язку з чим підприємством занижено ПДВ до сплати (стр.25 Декларації) всього у сумі 11 846 504 грн., в т.ч. у липні 2012 - 4081325 грн., грудень 2012 р. - 4578339 грн., - завищення залишку від'ємного значення ПДВ (стр.24 Декларацій) - 5419639 грн., - завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ (стр.23.1 Декларації) в сумі 18228502 грн. (а.с.51-52).

Суть порушення, на думку податкового органу, полягала в тому, що визначення бази оподаткування операцій податком на прибуток без урахування витрат на сплату ПДВ призвело до помилкового висновку платника податку про отримання доходу від операцій з продажу товарів на експорт; операції з продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання, призвело до штучного збільшення податкового кредиту, заниження сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість; що операція не відповідає меті підприємницької діяльності - одержанню прибутку, тому не може слугувати для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, на думку податкового органу, актами ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська та Лівобережною МДПІ за невиїзною документальною перевіркою від 12.11.2012 року за № 195/224/36093812 та від 13.11.1012 р. № 5056/225/24225519, встановлено порушення контрагентами позивача - ТОВ «ТД Ідея Ліхт Україна» та ТОВ «Прима трейд 96» ст. 185 ПКУ в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій, що позбавляє позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ за угодами з цими постачальниками.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності таких тверджень відповідача та протиправності спірних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що спірні суми податкового кредиту з ПДВ сформовані позивачем за результатами господарської діяльності позивача з придбання акумуляторних батарей у ПАТ «Веста-Дніпро», а також іншого товару у ТОВ «Трансмаг», ТОВ «Техкомплект», ТОВ «Рекуперація свинцю», ТОВ «Торговий дім ідея Ліхт», ТОВ «Прима Трейд». В подальшому, в період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року за договорами купівлі-продажу позивачем були реалізовані на експорт ООО «Торговый дом «Источник тока Курский» (г. Курск, Россия) акумуляторні батареї на загальну суму 159 629 480,00 грн. Суд відмічає, що позивачем як до матеріалів справи, так і в ході проведення перевірки надані відповідні договори, видаткові накладні та податкові накладні, зауваження з приводу оформлення яких у контролюючого органу та суду відсутні.

Податковий орган виходив з необхідності виключення ПДВ зі складу валових витрат та валових доходів, що на його думку, зумовлена правилами оподаткування податком на прибуток, та зазначає, що п.п. 139.1.6.п. 139.1 ст. 139 ПКУ не поширюється на ТОВ «Веста Індастріал», оскільки він є платником ПДВ, а ця норма відноситься лише до платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, та до складу витрат яких входять суми ПДВ, сплачених у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковий орган не посилається на норму податкового права, яка б підтверджувала такі доводи. Відповідно до ст.19 Конституції «правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством». Отже, платник податків не може бути примушений виключити зі складу свого податкового кредиту суму сплаченого постачальнику ПДВ, якщо це не передбачено податковим законодавством. Крім того, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Таким чином, спростовуються висновки відповідача щодо збитковості експортних операцій, оскільки для визначення прибутковості операцій, за якими сформовано спірний податковий кредит, враховується ціна купівлі і продажу товару без врахування ПДВ. Розрахована за таким принципом різниця між ціною купівлі та продажу товару є позитивною та складає 7 259 432 грн.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПКУ).

Згідно з п.198.3. ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.4. ст.198 ПКУ якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Приписами п.198.6. ст.198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами, визначеними пп.195.1.1 п.195 ст.195 ПКУ, операції з вивезення товарів за межі митної території України оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Також, слід зазначити, що право на податковий кредит виникає з факту придбання товару, тому незалежно від ціни продажу товару на експорт право позивача на податковий кредит не зникає. Отже, визнавши договори з експорту нікчемним, як такі, що спрямований на незаконне заволодіння майном держави, відповідач не може позбавити позивача права на податковий кредит, оскільки це право виникло з договору на придбання цього товару, а не продажу.

Крім того, відповідно до пп.14.1.36 ст.14 ПКУ «господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу». Відповідно до пп.14.1.27 ст.14 ПКУ «витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Отже, метою господарської діяльності є отримання доходу, а не прибутку, а доходом є «збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що господарська діяльність, в першу чергу, повинна мати направленість на отримання доходу. При цьому окрема господарська операція може не призвести до отримання доходу, однак це не свідчить про те, що діяльність платника податку не була направлена на отримання доходу і не є господарською в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ, з урахуванням того, що ця господарська операція, яка безпосередньо не направлена на отримання доходу, може бути передумовою для отримання доходу в майбутньому, або на запобігання понесення необґрунтованих збитків у подальшому.

Більше того, п.150.1 ст.150 ПКУ передбачено можливість існування за підсумками податкового року від'ємного значення бази оподаткування податком на прибуток.

Щодо правовідносин позивача з контрагентами ТОВ «ТД Ідея Ліхт Україна» та ТОВ «Прима трейд 96» та висновків податкового органу про безтоварність операцій по ланцюгу постачання товару, нереальності здійснення операцій по ланцюгу постачання, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що Податковий кодекс України не ставить право платника податків на формування витрат та віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Саме така правова позиція викладена Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03).

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 р. у справі № 804/2659/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун