Рішення № 4223570, 16.07.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.07.09 р. Справа № 40/175

Господарський суд Донецької області у складі судді Підченко Ю.О.

При секретарі судового засідання Чукліній І.О.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Маріупольська автомобільна школа товариства сприяння обороні України,

м. Маріуполь

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Продюсерський центр „Нефертіті Моделс”, м. Маіуполь

про стягнення 63 422 грн. 94 коп.

за участю:

представників сторін:

від позивача: Пупій М.А. – юрисконсульт, Іорданов Ф.Н. - директор

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ: Маріупольська автомобільна школа товариства сприяння оборони України звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „ Продюсерський центр „ Нефертіті Моделс” про стягнення з останнього боргу в розмірі 36 220 грн. 86 коп., пені в сумі 26 892 грн. 42 коп., трьох процентів річних в сумі 309 грн. 61 коп. за прострочення виконання грошових зобов’язань згідно договору оренди будівлі, споруди № 237 від 01.09.06р.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом. Судом прийнято до уваги, що згідно вимог статті 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно статті 1 Закону України „ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців від 15.05.03р. за №755-IV, із змінами та доповненнями місцезнаходження юридичної особи – місцезнаходження його постійно діючого органу юридичної особи, а у випадку його відсутності – місцезнаходження іншого органу або особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за визначеної адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв’язок зі юридичною особою.

Тому нез’явлення до судового засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

На адресу суду надійшло повідомлення з позначкою „організація не зареєстрована” а саме те, що підприємство відповідача не знаходиться за адресою вказаною у позовній заяві. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, суд встановив:

До прийняття рішення у справі, позивач використовуючи своє право передбачене ст. 22 ГПК України уточнив свої позовні вимоги відносно стягнення з відповідача пені, у зв’язку з чим вона дорівнює 4 334 грн. 53 коп. за період прострочення виконання грошових зобов’язань з 11.11.08р. по 11.05.09р.

Позов мотивовано тим, що 01.09.06р. між Маріупольською автомобільною школою товариства сприяння обороні України, далі Орендодавець, та товариством з обмеженою відповідальністю „ Продюсерський центр „ Нефертіті Моделс”, далі Орендар, було укладено договір оренди будівлі, споруди № 237 від 01.09.06р., зокрема, частини нежитлового приміщення загальною площею 180 кв м, яке знаходиться на першому поверху і розташоване за адресою: 87515, м. Маріуполь, проспект Леніна, 1. Приміщення було передано у платне користування з метою проведення занять.

Пунктом 1.1 укладеного договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування об’єкт оренди вказаний вище, який не потребує ремонту.

Факт передачі об’єкта оренди підтверджено актом прийому – передачі від 01.09.06р., де визначено його стан , як це передбачено пунктом 3.4 договору.

Згідно пункту 4.1 сторонами встановлено строк дії договору, який складає 11 місяців з моменту прийняття об’єкту в оренду за актом прийому-передачі - 01.09.06р. по 01.08.07р. Розмір орендної плати під час використання майна визначено сторонами у пункті 5.1 договору і дорівнює 20 грн. за 1 кв.м, з урахуванням ПДВ. Оплата комунальних послуг також встановлена сторонами в цьому договорі .

1 серпня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду щодо внесення змін до договору №237 від 01.09.06р. відносно розміру орендної плати, яка встановлена сторонами з 01.08.07р. в розмірі 25 грн. за 1 кв.м.

На підставі листа відповідача від 01.01.08р. було укладено новий договір №106 того ж самого приміщення строком на 11 місяців, а саме з 01.01.08р. по 30.11.08р. Місце знаходження майна, його суттєві умови, а саме індивідуально визначені ознаки майна, мета передачі об’єкта оренди у платне користування , строк дії, розмір орендної плати встановлені сторонами в договорі.

Згідно пункту 5.2 договору Орендар повинен сплачувати орендну плату Орендодавцю не пізніше 10 числа кожного наступного місяця.

Після закінчення строку дії договору оренди №106, відповідач продовжував займати приміщення, та повернув його позивачеві лише 11.02.09р. за актом прийому-передачі. Натомість відповідач узяв на себе обов’язки щодо своєчасного внесення орендних платежів та сплату боргу. Однак на час повернення майна, борг з орендної плати, за період з жовтня 2008 року по лютий 2009 року складає у відповідача - 36 220 грн. 86 коп., яку позивач і намагається стягнути. Первинні документа надані представником позивача підтверджують факт проведення між сторонами господарських операцій.

Оскільки відповідач не виконав свої зобов’язання у повному обсязі, позивач відповідно до вимог п.9.1 договору намагається стягнути з нього пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу за весь час прострочення виконання грошових зобов’язань, з урахуванням уточнень в сумі 4 334 грн. 53 коп. за період прострочення з 11.11.08р. по 11.05.09р. та три процента річних в сумі 309 грн. 61 коп. за період з 11.11.08р. по 11.02.09р. за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань згідно статті 625 ЦК України.

Судом дана належна правова оцінка правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір оренди. Матеріали справи та докази на їх підтвердження, свідчать про те, що сторонами досягнуто згоди щодо всіх суттєвих умов договору оренди, а тому він вважається укладеним за вимогами закону відповідно до ст.ст. 208, 629, 638 ЦК України та ч. ч. 2, 3 ст. 180, ч.1 ст. 181 ГК України.

Пункт 1 ст. 759 ЦК України як загальна норма права визначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Стаття 283 ГК України як спеціальна норма передбачає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В силу статті 599 ЦК України та частини першої ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили відповідно до вимог статті 43 ГПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог та заперечень, а належність і допустимість вирішується судом з урахуванням значення їх до справи. Позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов’язань за договором, підтвердив факт несвоєчасного внесення відповідачем орендних приміщень за користування майном.

За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення з відповідача боргу з орендної плати в сумі 36 220 грн. 86 коп. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Додаткове зобов’язання існує тільки тоді, коли існує основне зобов’язання. Існування основної заборгованості у відповідача щодо несвоєчасного внесення орендних платежів, встановлено обставинами справи та доказами на їх підтвердження.

Судом прийнято до уваги, що учасниками судового процесу в розумінні ст. 55 ГК України є суб’єкти господарювання. Відтак, до спірних правовідносин відносно стягнення додаткових позовних вимог потрібно застосовувати статті 230 та частина 6 статті 232 ГПК України де зазначено, що пеня відноситься до штрафних санкцій, а її нарахування припиняється через шість місяців, коли зобов’язання мало бути виконано.

Судом прийнято до уваги підстави, які законодавець визначає для нарахування пені: за законом або договором, зокрема:

· право на звернення до суду з позовом про стягнення з винної сторони неустойки у вигляді штрафу або пені, виникає в межах одного року позовної давності ( пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України);

· пунктом 2 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців з дня, коли зобов’язання мало бути виконано;

· строк розрахунку неустойки в 6 місяців, встановлений ГК України, передбачає присікальний строк, в межах якого нараховується неустойка;

· у випадку коли розмір санкцій ( штраф та пеня) законом не визначений, то їх розмір та вид можливо конкретизувати угодою сторін у договорі, обов’язкова надавши йому письмову форму ( частина перша, четверта статті 231 ГК України;

· штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань повинні встановлюватися у відсотках( частина шоста статті 231 ГК України);

· необхідно дотримуватися порядку нарахування штрафної санкції та своєчасно звертатися до суду, з урахуванням строку позовної давності в один рік, по можливості описувати у договорі порядок нарахування штрафних санкцій та максимальний період її нарахування ( таке право учаснику господарських відносин надається частиною шостою статті 232 ГК України);

· письмовою угодою сторін можливо встановити збільшення строку позовної давності щодо стягнення штрафної санкції, тобто більш одного року. При цьому ГПК України та ЦК України не регламентовано обмеження граничних меж збільшення строку позовної давності;

· слід пам’ятати, який би розмір пені не було передбачено угодою сторін у договорі, у випадку прострочення виконання грошових зобов’язань, від відповідно до вимог статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.96р. за № 543/96-ВР не повинен перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період, за який вона нараховується.

· таким чином, пеня більш не є тривалою штрафною санкцією і нараховується з дня, наступного за днем, коли зобов’язання повинно було бути виконане, за період 6 місяців, після яких її нарахування припиняється;

· під час звернення з позовною заявою щодо стягнення з контрагента неустойки (пені, штрафу) вона є способом забезпечення виконання грошових зобов’язань, однак на час винесення рішення суду –міра відповідальності.

· посилання позивача на стягнення з відповідача 3 процентів річних у вигляді користування чужими коштами спростовується тим, що поняття чужих коштів визначено у пункті 6 статі 231 ГК України за яким, штрафні санкції застосовуються за порушення грошових зобов’язань та встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування ними, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Наданий позивачем розрахунок 3 процентів річних таких вимог не містить. Таким чином, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню вимоги статті 625 ЦК України, де 3 процента річні, які відносяться до інших засобів захисту порушеного права стягуються за прострочення виконання грошових зобов’язань, і не є мірою відповідальністю(штрафними санкціями).

Оскільки мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, у вигляді несвоєчасного внесення орендних платежів за договором, позов щодо стягнення з відповідача пені сумі 4 334 грн. 60 коп. за період прострочення з 11.11.08р. по 11.05.09р. в обґрунтовано та підлягає задоволенню. У задоволенні решти частини позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 22 557 грн. 87 коп. слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки інший розмір процентів не був встановлений договором, то позовні вимоги щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних сумі 309 грн. 61 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за період прострочення з 11.11.08р. по 11.02.09р., оскільки інший розмір не встановлений договором, вважаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до частини п’ятої статі 49 ГПК України. Однак, позивач на підставі платіжного доручення №394 від 01.06.09р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи, зайво перерахував до державного бюджету державне мито в сумі 1065 грн. 77 коп. Тому на підставі пункту 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93р. №7-93 „ Про державне мито”, статті 47 ГПК України воно підлягає поверненню йому на його розрахунковий рахунок.

У зв’язку з тим, що у судовому засіданні за згодою позивача було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення згідно частини третьої ст. 85 ГПК України, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого згідно статті 84 ГПК України.

На підставі викладеного керуючись ст. ст. 599, 625, 629, 638, 759, 762 ЦК України, ст. ст. 55, 180, 181, 193, 202, 208, 231, ч.6 ст. 232, ст. 283 ГК України, ст. ст.42, 43, 22, 33, 36, 43, 44, 47, частиною п’ятою ст. 49, 82, 84, частиною другою та третьою ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Маріупольської автомобільної школи товариства сприяння обороні України задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Продюсерський центр ”Нефертіті Моделс”, 87500, Донецька область, м. Маріуполь, Жовтневий район, проспект Леніна 95-б, ід. код. 34440518, р/р 26003060115270 у Маріупольській філії КБ „ Приватбанк”, МФО 335429 на користь:

- Маріупольської автомобільної школи товариства сприяння обороні України 87515, Донецька область, м. Маріуполь, Жовтневий район, проспект Леніна, будинок 1, р/р 26008215011740 у Донецькій обласній філії АКБ „Укрсоцбанку”, МФО 334011, ід. код 02723820, борг з орендної плати в сумі 36 220 грн. 86 коп., пеню в сумі 4 334 грн. 60 коп., три процента річних в сумі 309 грн. 61 коп., державне мито в сумі 408 грн. 65 коп. та витрати по забезпеченню судового процесу в сумі 201 грн. 35 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні позовних вимог Маріупольської автомобільної школи товариства сприяння обороні України щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Продюсерський центр ”Нефертіті Моделс” решти частини пені в сумі 22 557 грн. 87 коп. відмовити.

4. Повернути на розрахунковий рахунок Маріупольської автомобільної школи товариства сприяння обороні України, 87515, Донецька область, м. Маріуполь, Жовтневий район, проспект Леніна, будинок 1, р/р 26008215011740 у Донецькій обласній філії АКБ „ Укрсоцбанку, МФО 334011, ід. код 02723820 зайве перераховане державне мито в сумі 1065 грн. 77 коп. згідно платіжного доручення №394 від 01.06.09р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

5. Підставою для повернення державного мита є дане рішення, яке затверджене гербовою печаткою господарського суду Донецької області.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя