Ухвала суду № 42232313, 09.12.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

09 грудня 2014 року м. Ужгород

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Власова С.0.,

суддів- Дроботі В.В., Бисаги Т.Ю.,

при секретарі - Чучка Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», від імені якого діє представник Петюшка Р.В., на заочне рішення Берегівського районного суду від 11 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі- ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом, в якому зазначало, що 18.06.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №0605/0608/98-008, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику на споживчі цілі кошти у розмірі 20000 дол. США, зі сплатою 11,9 % річних, строком до 16.06.2018 року. В забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, 18.06.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено Договір іпотеки №0605/0608/98-008-Z-1, відповідно до якого остання надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого останній отримав право вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами від боржників. Взяті на себе зобов»язання ОСОБА_3 належним чином не виконував і станом на 22.01.2014 року його заборгованість за вищевказаним кредитним договором становить 155 556, 17 грн., з яких: 140 591,67 грн. -заборгованість за кредитом; 14964,49 грн. - заборгованість по відсоткам.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 155 556,17 грн.; в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_4, а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження шляхом проведення прилюдних торгів.

Заочним рішення Берегівського районного суду від 11.09.2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 155 556, 17 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із таким рішенням місцевого суду ПАТ «Дельта Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому вказує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав недопущення примусового стягнення нерухомого житлового майна, оскільки примусове стягнення здійснюється лише органами державної виконавчої служби.

Посилаючись на вказані обставини, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У судове засідання сторони не з»явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що не перешкоджає апеляційному суду розглянути справу в їх відсутності (ч.2 ст.305 ЦПК України).

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги та заперечення на неї, вважає за необхідне її відхилити з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань

Судом встановлено, що 18.06.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №0605/0608/98-008, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику на споживчі цілі кошти у розмірі 20000 дол. США, зі сплатою 11,9 % річних, строком до 16.06.2018 року (а.с.7-10).

В забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором 18.06.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено Договір іпотеки №0605/0608/98-008-Z-1, відповідно до якого остання надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житлову квартиру АДРЕСА_1 (а.с.31-34).-

В подальшому, 24.01.2012 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін і доповнень до Кредитного договору від 18.06.2008 року (а.с.21-30), а також 20.01.2012 року укладено договір про внесення змін і доповнень до Договору іпотеки (а.с.35-40).

Взяті на себе зобов»язання ОСОБА_3 належним чином не виконував і станом на 22.01.2014 року його заборгованість за кредитним договором у національній валюті становить 155 556, 17 грн., з яких: 140 591,67 грн. -заборгованість за кредитом; 14964,49 грн. - заборгованість по відсоткам (а.с.41).

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строку та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

Матеріалами справи доведено, що 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого останній отримав право вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами від боржників (а.с.53-60).

Статтею 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов'язань в натурі.

Частиною 1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання боржником основного зобов»язання, Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції вірно задовольнив вимоги в частині стягнення заборгованості і відмовив в задоволенні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, виходячи з наступного.

07.06.2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року за №1304-VII і статтею 1 п.1 цього Закону визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов»язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті та за наявності певних умов (перераховуються далі в статті).

Згідно ст.4 цього Закону, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відносно того, що примусове стягнення здійснюється лише органами державної виконавчої служби, а від так суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови у зверненні стягнення на майно, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, такий спосіб захисту порушеного цивільного права як звернення стягнення на майно належить до компетенції суду, а виконавча служба є органом, який забезпечує його виконання.

Згідно вимог ст. 303 ч.1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія судової палати ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», від імені якого діє представник Петюшка Р.В. - відхилити.

Заочне рішення Берегівського районного суду від 11 вересня 2014 року-залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді :