Ухвала суду № 42231990, 17.12.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1545/2014(м)

0541/1981/2012

Головуючий у 1 інстанції Курбанова Н.М.

Категорія № 27 Доповідач Мальцева Є.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

17 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.,

суддів Баркова В.М., Ткаченко Т.Б.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» ( далі - ПАТ КБ «Приватбанк») в березні 2012 року звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 25 вересня 2006 року ОСОБА_1 25 вересня 2006 року отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення що відповідає строку дії карти. Відповідно до умов укладеного договору, договір складеться з заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. У порушення умов договору ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 31 січня 2012 року має заборгованість 42 879,34 грн., яка складається з 9438,37 грн. заборгованості за кредитом; 30 922,91 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; а також штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 2018,60 грн. - штраф (процентна складова). Вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача.

22 жовтня 2013 року відповідачка звернулася із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним. В позові вказувала, що кредитний договір не укладала, Банком не надано належних доказів таких обставин. Вона не підписувала жодних документів - складових договору, з яких би вбачалася її воля на укладання такого договору. Крім того, вона не була ознайомлена з умовами договору, підтвердження того, що її ознайомили під підпис з умовами надання кредиту, банк також не надав. Договір, наданий Банком, суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вона не інформована про усі істотні умови договору. Він не підписаний належно уповноваженою кредитним закладом особою, крім того, банк не має відповідної ліцензії для кредитних послуг. Вказує, що Банк не надав доказів факту випуску і вручення їй нової картки пролонгованого договору. Уточнюючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати на підставі п.1 ст.227 ЦК України договір № б/н від 25.09.2006 року недійсним.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 вересня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 42 879,34 грн.. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір в розмірі 428,79 грн.

У задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» судом відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі ОСОБА_1, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті, в якому відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1.

У відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності ОСОБА_1, яка належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи не надавала. .

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» Шишелової Н.В., яка просила апеляційну скаргу відхилити, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

У відповідності з вимогами ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як позичальник належним чином не виконує умови кредитного договору, а тому повинна сплатити прострочену заборгованість по кредиту та відсотках, штрафи за порушення строків платежів по кредиту.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд виходив із того, що ОСОБА_1, не довела підстав для задоволення її вимог про визнання правочину - кредитного договору - недійсним.

З такими висновками суду першої інстанції колегія судів не може не погодитись, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 25 вересня 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір б/н про отримання кредиту в розмірі 10000грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти.

Згідно з заявою від 25 вересня 2006 року ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, підтверджується її підписом у заяві ( а.с.9 - 13).

Відповідно до положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору так, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно положень ч.1 ст.628 та ч.1 ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач погодилася з тим, що вона ознайомилася і згодна з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, що вона згодна з тим, що дана заява разом із Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до п.1 Умов і правил надання банківських послуг (надалі Умови і правила) договір складається із заяви, пам'ятки клієнта, умов і правил надання банківських послуг, тарифів.

Відповідно до п.3.1 Умов і правил для надання послуг банк відкриває Клієнту картрахунок, видає клієнту картки, їх вид та строк дії визначений у заяві і у пам'ятці клієнта, підписанням якого Клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг.

Як встановлено судом і не спростовано відповідачем, вона отримала картку з пін-кодом до неї, з нарахованою сумою кредитного ліміту 10000 гривень.

Пунктом 3.3. Умов та Правил надання банківських послуг підписання даного договору є прямою та безумовною згодою держателя відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Відповідно до п.3.4 Умов і правил Клієнт чи його довірена особа використовують платіжні картки у розмірі Платіжного ліміту відповідного картрахунку, як засіб для безготівкових розрахунків за товари (послуги), для перерахування коштів з Картрахунків на рахунки інших осіб, а також як засіб для отримання готівкових коштів у касах банків, фінансових закладів, через банкомати, і здійснення інших операцій, передбачених угодами сторін чи законодавством України.

Як встановлено п.6.5 Умов та Правил надання банківських послуг, клієнт зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, процентам за його користування, за перевитратами платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених договором.

Згідно з п.5.5. Правил користування платіжною картою, за користування кредитом банк нараховує проценти у розмірі, встановленому тарифами банку, із розрахунку 360 календарних днів. Пунктом 5.5.5.5 2 Правил користування платіжною карткою передбачено, що проценти за користування кредитом (у тому числі простроченим кредитом та овердрафтом), передбачені тарифами, нараховуються в останній операційний день місяця за кожний календарний день за фактично витрачені в рахунок кредиту кошти, з дня списання сум з карткового рахунку.

Пунктом 9.12 Умов і правил передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання, а якщо жодна із сторін не повідомить іншу про припинення договору, він автоматично продовжується на той же строк.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань станом на 31.01.2012 року виникла заборгованість в розмірі 42879,33 гривень, складається: з заборгованості за кредитом у розмірі 9438,37 гривень, заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 30922,91 гривень, штрафу (фіксована частина) у сумі 500 гривень та штрафу (процентна ставка) у розмірі 2018,06 гривні.

Роздруківкою руху грошових коштів за кредитним рахунком відповідача підтверджується, що ОСОБА_1 свідомо і добровільно користувалася кредитними коштами, що вона не спростувала в суді.

Виходячи з положень ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до положень ст.1054, ст.1048 ЦК України за кредитним договором банк (кредитор) зобов'язується передати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і умовах передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. Кредитор має право на отримання з позичальника відсотків на суму позики, якщо інше не встановлене договором або законом. Розмір і порядок отримання відсотків встановлюється договором.

Відповідно до ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України. Зобов'язання підлягає виконанню у встановлений договором строк.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно із ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до положень ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити нормам Цивільного кодексу, актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 227 ЦК України встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Доказів на підтвердження її вимог ОСОБА_1 суду першої інстанції не надано, і апеляційному суду також не надано доказів, які б спростовували правильність висновку суду першої інстанції.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач виконав усі зобов'язання за договором, договір відповідає вимогам законодавства. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову, суд вірно зазначив в рішенні, що зміст договору не суперечить вимогам закону, оскільки особи, які його уклали, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін при укладенні договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд повно всебічно і об»єктивно перевірив доводи сторін, дав правильну оцінку наданим доказам, правильно застосував норми матеріального права і дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний кредитний договір є дійсним, укладено договір на законних підставах, за добровільним волевиявленням сторін, відповідно до вимог Цивільного Кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального та процесуального права.

Неможливо прийняти до уваги доводи апеляції щодо порушень позивачем при укладанні договору кредиту з відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідачем не наведено переконливих конкретних підстав для цього.

Не заслуговують уваги доводи апеляції відповідача про те, що при укладанні кредитного договору вона не була ознайомлена з умовами договору в повному обсязі, оскільки вони спростовані матеріалами справи, в яких є її письмова заява з особистим підписом про ознайомлення з умовами договору і згоду на такі умови.

Пунктом 9.12 кредитного договору передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна з сторін не проінформує іншу про припинення дії договору, то він автоматично лонгірується на такий же строк.

З урахуванням положень ст. ст. 6, 627 ЦК України такі умови договору є домовленістю сторін і є принципом свободи договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з положеннями ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особи дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку: позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного або кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості 12 березня 20012 року.

Зі справи вбачається, що відповідач виконувала свої зобов'язання належним чином до листопада 2006 року. У вересні 2009 році вона погасила частину заборгованості по процентам за користування даним кредитом, що підтверджується випискою по особистому рахунку.

23 січня 2008 року ЗАТ «ПриватБанк» звертався до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту. 24 січня 2008 року судом був винесений наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «ПриватБанк» заборгованості за договором кредиту в сумі 14520,4 грн і судових витрат 15 грн і 72,6 грн, якйи був скасований 07 лютого 2008 року за заявою боржника ОСОБА_1 у зв'язку із тим, що вона не погоджувалася з сумо боргу (а.с.226).

Тому безпідставними є твердження відповідача про порушення судом норм матеріального права при вирішенні даних вимог у зв'язку з незастосуванням наслідків спливу строку позовної давності, оскільки підстав для цього немає.

Ніяких нових обставини, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків і рішення суду апелянтом не наведено, нових доказів в суді апеляційної інстанції не надано.

Колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотримання норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні, тому доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, є безпідставними.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовними причинами для скасування або зміни рішення, у справі не встановлено.

З урахуванням наведеного, переглядаючи справу відповідно до вимог ст..303 ЦПК України в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та в межах доводів апеляційного оскарження на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду не вбачається, тому рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 02 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді