Рішення № 42226767, 05.12.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5154/14

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Сидоренко І.П., Цюри Т.В.

при секретарі Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення на квартиру шляхом продажу, виселення, зняття з реєстрації,-

встановила:

Представник позивача звернувся з цим позовом до відповідачів, вказуючи, що 15.09.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір про надання кредиту № OD23GA0000000001, відповідно до умов якого, позивач прийняв на себе зобов'язання по видачі кредиту в сумі 45 999,98 доларів США, строком до 15.09.2018 року, а ОСОБА_2 зобов'язувалася своєчасно повернути позивачу всю суму кредиту, відсотки та дотримуватися строків та умов, вказаних у договорі.

В порушення умов вказаного договору відповідач прострочив виплату грошової суми, тому, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, представник позивача просив суд в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу, виселити осіб, які там проживають чи зареєстровані. (а. с. 2-7)

Ухвалою суду від 03.12.2013 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_4 (а. с. 47)

Уточнивши позовні вимоги, представник банку остаточно просив суд в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу, виселити з вказаної квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_4, стягнути з відповідачів судові витрати. (а. с. 54-57)

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2014 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу, виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з вказаної квартири. Позовні вимоги щодо зняття відповідачів з реєстраційного обліку залишено без задоволення. Стягнено з відповідачів на користь банку судові витрати у розмірі 3 441,00 гривень. (а. с. 75-78)

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати судове рішення, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову в частині виселення з квартири відмовити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Крім того, просив застосувати Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". (а. с. 84-87)

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 15 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким позичальнику надано кредит у розмірі 45999,99 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з погашенням заборгованості щомісячними платежами, терміном до 15 вересня 2018 року.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно ст. 629, ч.1 ст. 610 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За правилами ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідач ОСОБА_2 свого зобов'язання за кредитним договором не виконала, в зв'язку з чим за розрахунками банку загальна заборгованість по погашенню кредиту станом на 03.07.2013 року складає 146 823,24 доларів США, що за курсом НБУ складає 1 173 117,70 гривень.

На забезпечення виконання цього зобов'язання 15 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, за яким остання надала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до пп. 16.7.1 п. 16.7 договору іпотеки іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Згідно з п. 22 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п. п. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 27 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві у порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Пунктом 33.4 іпотечного договору визначено, що за домовленістю сторін вартість предмета іпотеки складає 320 232,00 гривень.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване у ст. 39 цього Закону. Відповідно до ст. 39 Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Стаття 38 Закону України "Про іпотеку" передбачаючи право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, у частині 6 визначає, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Отже, судом установлено, що умови кредитного договору ОСОБА_2 належним чином не виконує, станом на 03.07.2013 року утворилася заборгованість за кредитним договором, яка становить 1 173 117,70 гривень. 22.05.2013 року позичальнику та іпотекодавцю було надіслано письмові повідомлення-вимоги про усунення заборгованості за кредитом, але ці вимоги залишилися без відповіді, заборгованість не сплачена, а відтак банк у даному випадку має право згідно з положеннями ст. ст. 33, 38, 39 Закону України "Про іпотеку" звернути стягнення на предмет іпотеки.

Проте, у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки суд не перевірив, чи узгоджена сторонами зазначена ціна як ціна продажу квартири, а при відсутності такої згоди, чи відповідає визначена ціна звичайній ціні на цей вид майна, чи проведена оцінка майна суб'єктом оціночної діяльності, оскільки в матеріалах справи такі відомості відсутні.

За таких обставин рішення суду в частині задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених вимог.

Частиною 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 30 березня 2012 року N 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати, що згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Матеріали справи містять повідомлення від 22 травня 2013 року за вих. № 30.1.0.0/2-092 ПАТ КБ «Приватбанк» на ім'я ОСОБА_2 про порушення нею зобов'язань за кредитним договором і про необхідність добровільного звільнення її разом із усіма членами сім'ї та іншими мешканцями квартири АДРЕСА_1 (а. с. 12).

В квартирі АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_4, що підтверджується довідкою КП «ЖКС» Північний» від 23.12.2013 року (а. с. 52).

Необґрунтованим є доводи представника банку про те, що позивачем були виконані усі вимоги, передбачені ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України для примусового виселення за рішенням суду мешканців із предмета іпотеки, оскільки вимога про виселення була направлена ОСОБА_2 поштою і цього достатньо для виселення всіх мешканців квартири. Так, реєстр відправлень кореспонденції від 22 травня 2013 року, який наданий банком на підтвердження направлення ОСОБА_2 повідомлення від 22 травня 2013 № 30.1.0.0/2-092 не містить такої інформацій, оскільки не містить опису направленої кореспонденції, у зв'язку з чим встановити який саме документ був направлений відповідачу не уявляється можливим (а. с. 13-14).

Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що повідомлення банку № 30.1.0.0/2-092, яким ОСОБА_2 було попереджено в порядку ст. 40 Закону України "Про іпотеку" про добровільне звільнення спірного житлового приміщення, датоване 22 травня 2013 року, тобто до прийняття судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не після прийняття такого рішення (а. с. 12).

Крім того, відсутні докази отримання всіма відповідачами вимоги банку про їх звільнення спірної квартири, оскільки кожен з них особисто повинен був отримати письмову вимогу про виселення. Відсутність таких відомостей дає підстави для висновку, що ПАТ КБ «Приватбанк» не дотримано обов'язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення відповідачів по справі.

Таким чином, рішення суду про виселення відповідачів не відповідає вимогам матеріального права, в відтак недотримання вищезазначеної процедури є підставою для відмови в позові про виселення мешканців житлового приміщення, що є предметом іпотеки.

Після ухвалення місцевим судом рішення в даній справі 7 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до п. 1.1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Предмет іпотеки - двокімнатна квартира квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,0 кв.м, житловою площею 32,3 кв.м, використовується як місце постійного проживання майнового поручителя, згоди іпотекодавця на її відчуження немає, а тому під час дії цього закону вона не може бути примусово відчужена.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У ч. 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У ч. 1 ст. 304 ЦПК України визначено, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Таким чином, апеляційний суд має право на застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки наявні підстави, передбачені нормами матеріального та процесуального права, для скасування рішення суду першої інстанції, тому при ухваленні власного судового рішення, апеляційний суд застосовує закон, який є чинним на час ухвалення такого рішення.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2014 року скасувати в частині стягнення предмету іпотеки та виселення.

В цій частині ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення на квартиру шляхом продажу, виселення, зняття з реєстрації - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Погорєлова С.О.

Судді Цюра Т.В.

Сидоренко І.П.