Рішення № 42226451, 26.12.2014, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 1519/2-3419/11

Пр 2/521/801/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2014 року Малиновський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого - судді Мазун І.А.,

за участю секретаря - Плєхової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, правонаступниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про розподіл спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м.Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя, в якому вказувала на те, що вона в період з 06.05.1989р. по 21.07.2000р. перебувала у шлюбі з відповідачем, від якого дітей немає. В період шлюбу 08.05.1996р. сторони придбали на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № Н/96-0492, зареєстрованого на Одеській універсальній товарній біржі «Центр», на ім'я ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, яка має загальну площу 39,5кв.м., складається з двох кімнат житловою площею 29,7кв.м., а також кухні, туалету, коридору.

Крім того, відповідно до державного акту від 06.08.1998р. ОСОБА_2 належить земельна ділянка, площею 0,05га, розташована на території Таїровської сільської ради АДРЕСА_2, вказаний Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № ТІ-1046.. Як стверджувала позивачка, сторони в період шлюбу побудували на земельній ділянці площею 0,05 га АДРЕСА_2 садовий будинок, який не введено в експлуатацію.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Протокольною ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 30.05.2013р. в якості правонаступників померлого ОСОБА_2 залучено - ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Оскільки між сторонами не досягнуто домовленості стосовно розподілу придбаного в період шлюбу майна, позивачка в своїй останній уточненій позовній заяві від 16.05.2011р., яку уточнила в частині стягнення грошової компенсації та в частині визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1, просила розділити вказане майно наступним чином: визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, стягнути з правонаступників ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошову компенсацію за виділену відповідачам частку у майні у вигляді будівельних матеріалів та кошторисних робіт на будівництво садового будинку в сумі 54794грн. а також виділити відповідачам земельну ділянку та садовий будинок, який не введено в експлуатацію, що розташований на земельній ділянці площею 0,05 га АДРЕСА_2.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали уточнену позову заяву від 16.05.2011р. з урахуванням заяви, поданої в судовому засіданні 13.11.2014р. та заяви, поданої в судовому засіданні 12.12.2014р.

Представник правонаступників померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - ОСОБА_5 уточнені позовні вимоги визнав частково в частині визнання за позивачкою права власності на ? частину квартиру АДРЕСА_1, в задоволенні іншої частини позовних вимог просив відмовити за відсутністю правових підстав.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд прийшов до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що згідно витягу з рішення Іллічівського районного суду м. Одеси від 21.07.2000 року шлюб, зареєстрований 06.05.1989р. Іллічівським відділенням ЗАГС м. Одеси, актовий запис № 320 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, розірвано. На підставі цього рішення 19.06.2002р. відділом реєстрації актів громадянського стану Іллічівського районного управління юстиції м.Одеси видано свідоцтво про розірвання шлюбу, актовий запис №181.

В період шлюбу сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1, яка має загальну площу 39,5кв.м., складається з двох кімнат житловою площею 29,7кв.м., а також кухні, туалету, коридору, про що свідчить копія договору купівлі-продажу нерухомого майна № Н/96-0492 від 08.05.1996р., зареєстрованого на Одеській універсальній товарній біржі «Центр», в журналі реєстрації договорів по об'єктам нерухомості. Право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 у КП «ОМБТІ та РОН» згідно відповіді № 4280501.13 від 20.07.2007р.

Також в період шлюбу ОСОБА_2 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ОД №025519 від 06.08.1998р. на земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0,05га, яка розташована на території Таїровської сільської ради АДРЕСА_2, вказаний Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № ТІ-1046.

Сторонами не заперечується, що на земельній ділянці площею 0,05 га АДРЕСА_2 самочинно побудований садовий будинок, який не введено в експлуатацію.

Відповідно до ст.ст. 22, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час виникнення спіоних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Оскільки правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України ( в редакції 2004 року) та до набрання чинності Сімейного кодексу України (в редакції 2004 року) та продовжують існувати до теперішнього часу, майно, набуте в період шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на даний час не розподілено, суд, у відповідності до ч.4 Прикінцевих та перехідних подожень Цивільного кодексу України, застосовує правила Цивільного кодексу України а також норми Сімейного кодексу України. Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) передбачено ст.63 СК України. Згідно ч.3 ст.368 ЦК України, майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно до ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У відповідності до ст.70 СК України, у розподілу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Спільною сумісною власністю подружжя стає майно, нажите подружжям під час шлюбу, незалежно від того, ким воно придбане: одним з подружжя чи в результаті їх сумісних дій. Наявності яких-небудь доказів попередньої узгодженості таких дій з іншим з подружжя не потрібно. Приймаючи до уваги документи, які свідчать про час набуття вказаного в позові майна, суд, вважає, що дійсно, квартира АДРЕСА_1, зазначена позивачкою, відноситься до майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. Між сторонами не існувало ні договору про розподіл майна, ні шлюбного контракту, тому суд визнає, що майно, яке є предметом цього спору, а саме: квартира АДРЕСА_1 належить сторонам в рівних частках кожному по 1/2 частині. Відповідно до державного акту від 06.08.1998р. ОСОБА_2 належить земельна ділянка, розташована на території Таїровської сільської ради АДРЕСА_2, вказаний Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № ТІ-1046. За змістом частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України можуть набувати право власності на земельну ділянку шляхом приватизації за умови наявності підстав набуття права на землю, передбачених статтею 116 ЗК України. Таким чином, земельна ділянка, одержана ОСОБА_2 у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю і розподілу не підлягає. Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, суди вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі,

мають застосовувати положення частин 4,5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Відповідно висновків судово-технічної експертизи від 29.11.2002р. та від 20.02.2014р. а також пояснень сторін встановлено, що сторонами під час шлюбу самовільно побудовано на вказаній земельній ділянці садовий будинок під літ. «А» з господарськими будівлями та спорудами, літ «В» - вбиральня, літ. «Г» - літній душ, навіс. Крім того, заключенням судової будівельно-технічної експертизи від 20.02.2014р. визначено ринкову вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка складає 258 262грн.; визначено кошторисну вартість будівництва садового будинку з надвірними спорудами та будівлями, який не введено в експлуатацію та розташований на земельній ділянці площею 0,05га на території Таїровської сільської ради, АДРЕСА_2, яка складає 322 877грн. в тому числі вартість будівельних матеріалів, використаних для будівництва вказаного будинку складає 227 365грн.; визначено кошторисну заробітну плату працівників при будівництві садового будинку, яка складає 43 973грн. За клопотанням позивачки 15.05.2014р. судом призначено судову будівельно-технічну експертизу для вирішення питань щодо завершеності будівництва садового будинку та ступеню його готовності а також чи дотримані при його зведенні необхідні архітектурні, державні будівельні, протипожежні, екологічні санітарні та інші обов»язкові норми і правила. 03.07.2014р. судовим експертом надано до суду клопотання про надання доступу до садового будинку, розташованого на земельній ділянці АДРЕСА_2 та необхідності оплати вказаної експертизи. Вказане клопотання не виконано, судовим експертом надано до суду повідомлення про неможливість надання експертного висновку. Згідно вимог частин 1, 2 статті 331 ЦК України, частини 1 статті 182 ЦК України та п. 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, ведення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про права власності та реєстрації права власності. Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно що було використано в процесі будівництва (абзац 1 частини 3 статті 331 ЦК України). У відповідності до вимог ч.ч.1, 2 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Аналогічні висновки містяться в п.6 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) N 6, 30.03.2012р., в якому вказано, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статті 1218 ЦК та з урахуванням роз'яснень, наданих у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування". Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів. Відповідно п.30 вказаної постанови згідно із пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом, положення ЦК застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Тому правила статті 376 ЦК про наслідки самочинного будівництва застосовуються і до об'єктів, побудованих до набрання чинності ЦК та Законом № 3038-VI. Згідно п.9 Постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» N 7, 04.10.1991р. суди мають враховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Таким чином, суд встановив, що вказаний садовий будинок сторонами по справі не введений в експлуатацію, не зареєстрований у встановленому порядку, позивачка відмовилася сплачувати вартість призначеної 15.05.2014р. судової будівльно-технічної експеризи, відомості про ступінь готовності спірного будинку та можливість його поділу в матеріалах справи відсутні, а отже вказаний садовий будинок не може бути об'єктом цивільно-правових відносин та не є предметом поділу між сторонами. Згідно з положеннями ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, зокрема, у разі, коли обставини, встановленісудовимрішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач не надав до суду доказів щодо неподільного майна - садового будинку, що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_2, не довів ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому у суду відсутні підстави задовольнити вимогу щодо стягнення з правонаступників померлого ОСОБА_2 на користь позивачки компенсації за будівельні матеріали та будівельні роботи. Керуючись ст.ст. 22, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім»ю України, ст.ст.60-63, 69-71 Сімейного Кодексу України, ст. 376 Цивільного кодексу України, Постановою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) N 6, 30.03.2012р., Постановою Пленуму Верховного суду України №7 від 04.10.1991р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», ст.ст.10, 11, 60, 208- 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, правонаступниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про розподіл спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк зі дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН

.