Рішення № 42224887, 14.11.2014, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/4123/14-ц

Провадження №2/428/1693/2014

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

при секретарі Биковій І.Д.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Сєвєродонецька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зняття осіб з реєстрації, як таких, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зняття осіб з реєстрації, як таких, що втратили право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона разом із її донькою ОСОБА_2 приватизувала квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Разом з нею у квартирі зареєстровані її донька ОСОБА_2 та син ОСОБА_3. Відповідачі з 2001 р. і до теперішнього часу не проживають в спірній квартирі. У зв'язку з чим позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила зняти з реєстрації ОСОБА_2, ОСОБА_3, як таких, що втратили право користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Під час судового засідання позивач ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила забронювати за ОСОБА_2 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; ОСОБА_3 зняти з реєстрації з місця проживання за адресою: АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердила доводи, викладені в позові, підтримала позовні вимоги в повному обсязі. Додатково суду пояснила, що відповідачі - це її рідні донька та син. Двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, вона приватизувала разом з донькою. На той час її донька ОСОБА_2. була неповнолітньою. На момент приватизації квартири у її доньки ОСОБА_2 було прізвище «ОСОБА_2», а після одруження вона отримала прізвище «ОСОБА_2». У 2005 р. у квартирі був зареєстрований її син ОСОБА_3. Вона просила забронювати за донькою ОСОБА_2 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; а сина зняти з реєстрації зі спірної квартири. Вона не наполягала на вимогах про визнання своїх дітей як осіб, що втратили право користування квартирою. Просила задовольнити уточненні позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, що підтверджується матеріалами справи. Причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи без його участі до суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку, що підтверджується матеріалами справи. Причини неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи без її участі до суду не надходило.

Оскільки в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не заперечувала проти заочного розгляду справи, то судом 13.11.2014 р. на підставі ст.ст. 224, 225 ЦПК України було винесено ухвалу про заочний розгляд справи.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

В силу ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно положень ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ЖК України жилі приміщення, що їх займають наймачі та члени їх сімей, бронюються при направлені на роботу за кордон - на весь час перебування за кордоном, при виїзді на роботу в райони Крайньої Півночі і в прирівняні до них місцевості - на весь час дії трудового договору, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, - на весь час перебування в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях.

В судовому засіданні встановлено, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5, що підтверджується листом комунального підприємства «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» від 17.10.2014 р. №01/213.

Відповідно до довідки комунального підприємства «Єдиний розрахунковий центр м. Сєвєродонецька» №2071 від 26.08.2014 р. ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1, та має наступний склад родини: ОСОБА_3 - син, ОСОБА_2 - донька.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що спірна квартира належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2

В силу статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, як випливає із аналізу наведених норм, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 р. № 6-57ЦС-11, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами.

З урахуванням встановлених обставин справи, а також зважаючи на те, що нормами чинного законодавства визначений чіткий перелік підстав для усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, та зняття осіб з реєстрації за місцем проживання, а також враховуючи, що позивачем не заявлено позовну вимогу до відповідачів про позбавлення права користування їх житловим приміщенням, суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 щодо зняття з реєстрації відповідача ОСОБА_3 та бронювання за відповідачем ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки в даному випадку має місце невідповідність обраного позивачем способу захисту своїх цивільних прав та інтересів тим способам, які визначені чинним законодавством.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 62, 88, 212-215, 224-225 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заявлених позовних вимог.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Харківської області через Сєвєродонецький міський суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення в повному обсязі складено 14.11.2014 р.

Суддя Ж. І. Кордюкова