Рішення № 4222254, 14.07.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.09 Справа№ 32/131

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О. при секретарі судових засідань Палюх Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державної організації „Автобаза Державного управління справами”, м.Київ.

до відповідача Державного підприємства „Львівський лісгосп”, м.Львів.

про повернення майна та стягнення 28 955,36 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явився.

від відповідача: не з”явився.

Права та обов’язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз’яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

Суть спору: Державна організація „Автобаза Державного управління справами”, м.Київ подала позов до Державного підприємства „Львівський лісгосп”, м.Львів про повернення майна та стягнення 28 955,36 грн. з яких 13 381,76 грн. основний борг та 15 573,60 грн. пеня.

Ухвалою суду від 27.05.2009р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 16.06.2009р. Ухвалою суду від 16.06.2009р. розгляд справи відкладено на 30.06.2009р. з підстав вказаних в даній ухвалі. В судовому засіданні 30.06.2009р. розгляд справи було відкладено на 14.07.2009р.

Представником позивача в судовому засіданні 16.06.2009р. подано клопотання, яким він просить суд не здійснювати технічну фіксацію судового процесу, позовні вимоги підтримано в повному обсязі, крім того, подано клопотання вх. №12177 від 16.06.2009р.про подальший розгляд справу за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.06.2009р., подав відзив вих. №264 від 26.06.2009р., в якому вказує, що автомобіль ISUZU TROOPER, 1999 року випуску знаходиться в користуванні Львівської обласної державної адміністрації. Крім того, представник відповідача усно вказав на той факт, що відповідачем було частково сплачено борг, але належних доказів в підтвердження суду не надав.

В судове засідання 14.07.2009р. представник відповідача не з»явився, причин неявки не повідомив.

Станом на 14.07.2009р. заяви, клопотання, в тому числі про відкладення розгляду справи від сторін не надходили, відтак, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

02.01.2008р. між Державною організацією «Автобаза Державного управління справами»(виконавець), в особі генерального директора Кметя Володимира Миколайовича, який діє на підставі Положення, з однієї сторони та Державним підприємством «Львівський лісгосп»(замовник), в особі директора Дудича Романа Івановича, діючого на підставі Статуту з іншої сторони було укладено договір № 1 про надання послуг щодо користування автомобілем (надалі –договір), згідно якого виконавець надає, а замовник приймає в стркове платне користування автомобіль марки ISUZU TROOPER, 1999 року випуску, № кузова JACUBS26GX7101909 первинна (балансова) вартість якого становить 167 090,00 грн.

Як вказано у п.2.1., п.2.2. договору автомобіль буде використовуватись замовником виключно для службових поїздок. Замовник не має права передавати автомобіль у суборенду.

Згідно п.3.1., п.3.2., п.3.3 договору замовник сплачує виконавцеві плату за користування автомобілем у розмірі 10% від оціночної вартості автомобіля за рік, що в щомісячному розрахунку складає 961,36 грн., у тому числі ПДВ. Плата за користування автомобілем сплачується замовником в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше 10 числа кожного місяця в повному обсязі згідно виставленого рахунку та акту виконаних робіт. Розмір плати за користування автомобілем може переглядатися сторонами в разі підвищення рівня інфляції і бути зміненим за взаємною згодою сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору.

За умовами договору, а саме п.4.1., п.4.2., передача замовнику автомобіля та закріпленого за ним обладнання й інструменту та повернення його виконавцю здійснюється за актом здачі-приймання. При поверненні автомобіля виконавцю, у присутності представника виконавця, за кошти замовника, на спеціалізованій станції технічного обслуговування виконується повна діагностика та технічне обслуговування, а при необхідності, і ремонт автомобіля з отриманням гарантійного талону.

Згідно п.4.3., п.4.4. договору автомобіль повинен бути повернутий виконавцю протягом 5 днів з моменту закінчення дії договору, або отримання від виконавця листа про негайне повернення автомобіля, в повній комплектації та в тому технічному стані, якому був отриманий. Акт здачі-приймання є невід»ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.7.3. договору за прострочення повернення автомобіля замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від оціночної вартосоті автомобіля за кожний день прострочення.

Строк дії договору сторони визначили з 01.01.2008р. по 31.12.2008р.

Автомобіль був переданий відповідачу згідно приймально-здавального акту № 309 від 28.12.2005р. на підставі попередньо діючого між сторонами договору № 43/1 від 01.01.2006р., та отриманий представником відповідача згідно доручення серії ЯЛН 194739 від 27.12.2005р.

За період з 01.01.2008р. по 31.12.2008р. відповідачу було надано транспортні послуги на суму 11 536,32 грн. згідно рахунків № 747 від 16.09.2008р. на суму 8 652,24 грн.; №866 від 16.10.2008р. на суму 961,36 грн;№ 974 ві 17.11.2008р. на суму 961,36 грн. та № 1050 від 08.12.2008р. на суму 961,36 грн.

Проте, станом на день звернення позивача до суду у відповідача існує заборгованість в сумі 9 536,32 грн., оскільки відповідачем було здійснено оплату в сумі 2000,00 грн., що підтверджується банківською випискою за 06.04.2009р.

Договір на 2009 рік між сторонами не укладався. В зв»язку з тим, що відповідач не повернув автомобіль, а продовжує ним користуватись, позивач нарахував борг за користування автомобілем за період з 01.01.2009р. по 01.05.2009р. в сумі 3 845,44 грн.

Відтак борг за користування автомобілем станом на 01.05.2009р. складає 13 381,76 грн.

Термін дії договору закінчився 31.12.2008р., проте відповідач автомобіль не повернув.

Позивач на підставі п.7.3. договору за прострочення повернення відповідачем автомобіля нарахував останньому пеню, яка згідно поданого розрахунку становить 15 573,6 грн.

Позивач в порядку досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з претензіями вих.. № 32/78 від 11.02.2009р. та № 32/142 від 16.03.2009р. про сплату боргу та повернення автомобіля, які залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Відтак, згідно позовних вимог, загальна сума заборгованості становить 28 955,36 грн. з яких 13 381,76 борг за користування автомобілем та 15 573,6 грн. пеня за прострочення повернення автомобіля.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відпровідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов»язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов»язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт передачі відповідачу автомобіля марки ISUZU TROOPER, 1999 року випуску, № кузова JACUBS26GX7101909 підтверджується приймально-здавальним актом № 309 від 28.12.2005р. підписаним сторонами та довіреністю серії ЯЛН № 194739 від 27.12.2005р.

В договорі сторони узгодили, що строк його дії становить з 01.01.2008р. по 31.12.2009р.

На 2009 рік договір з відповідачем не був укладений, оскільки договір припинив свою дію 31.12.2008р., відповідач повинен був повернути автомобіль до 05.01.2009р.

На дату подання позовної заяви відповідач автомобіль не повернув, відтак з 06.01.2009р. користується ним в порушення умов договору.

З долученого до матеріалів справи листа відповідача від 03.04.2009р. вбачається, що він просив припинити дію договору з 01.01.2009р. Повторно відповідач надіслав позивачу лист від 01.06.2009р. з проханням вжити заходи щодо повернення автомобіля.

За умовами договору, а саме п.4.3. замовник повинен повернути автомобіль виконавцю протягом 5 днів з моменту закінчення терміну дії договору, або отримання від виконавця листа про негайне повернення автомобіля, в повній комплектації та в тому технічному стані, в якому був отриманий.

В матеріалах справи знаходяться претензії № 32/78 від 11.02.2009р. та № 32/142 від 16.03.2009р., які як стверджує позивач надсилались ним відповідачу. На вимогу суду позивач, як доказ надсилання претензій надав копії листків журналу відправки, які не приймаються судом як належні докази, оскільки на них немає відмітки поштового відділення з датою відправки.

З умов договору вбачається, що саме відповідач, після закінчення строку дії договору, зобов»язаний повернути автомобіль, який перебував у нього в користуванні в строк вказаний в п.4.3 договору (з 06.01.2009р.).

Станом на дату прийняття рішення сторонами не подано суду докази сплати боргу та повернення автомобіля.

З вищенаведеного, випливає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 13 381,76 грн. за користування автомобілем є обгрунтованими та зобов»язання повернути його підлягають задоволенню.

Щодо нарахованої позивачем на підставі п.7.3. договору пені за прострочення повернення автомобіля в сумі 15 573,6 грн. суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відтак, пеня застосовується виключно за порушення виконання грошового зобов»язання, а в п.7.3. договору сторони передбачили сплату пені в розмірі 0,1 % від оціночної вартості автомобіля за кожний день прострочення його повернення, що не є грошовим зобов»язанням.

Відтак, позовні вимоги про стягнення пені в сумі 15 573,6 грн. задоволенню не підлягають.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 13 381,76 грн. за користування автомобілем та зобов»язання відповідача повернути автомобіль.

Щодо сплаченого позивачем державного мита слід зазначити:

Позивач при поданні позовної заяви ставив дві позовні вимоги: майнового характеру - про сплату загальної суми 28 955,36 грн. та немайнового характеру –про повернення автомобіля. Відтак, кожна з позовних вимог повинна бути оплачена митом: майнова вимога з врахуванням ч.а) п.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21.01.1993р. №7-93 з наступними змінами та доповненнями, повинна бути оплачена митом в сумі 289,56 грн., а немайнова, з врахуванням ч.б) п.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” , повинна була оплачуватись держмитом в сумі 85,00 грн.

Отже при поданні позову позивач мав сплатити держмито на загальну суму 374,56 грн.

Судом встановлено, що позивач при поданні позовної заяви сплатив держмито у розмірі більшому ніж встановлено п.а), п.б) ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, а саме в сумі 1 443,18 грн. (платіжне доручення № 437 від 13.05.2009р.), відтак позивачу підлягає до повернення 1 068,62, грн. зайво сплаченого держмита.

Судові витрати слід покласти на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог згідно ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.11, 526, 530, 611, 612, 525, 549, 901 ЦК України, ст.ст.174, 230, 231 ГК України, ст.ст. 33, 43, 49, 75, 82-84,115,116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Львівський лісгосп», вул.Академіка Яворницького, 34, м.Львів ( р/р 2600801061767 в банку ПЛФ АТ «Кредобанк», МФО 325365, код ЄДРПОУ 20842267) на користь Державної організації «Автобаза Державного управління справами», вул.Петрівська, 12/28, м.Київ (р/р 35226003000671 в ГУ ДКУ у м.Києві, код банку 820019, код ЄДРПОУ 19134105) 13 381,76 грн. за користування автомобілем, 218,82 грн. держмита та 144,43 грн. вартості витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Зобов»язати Державне підприємство «Львівський лісгосп», вул.Академіка Яворницького, 34, м.Львів (код ЄДРПОУ 20842267) повернути по акту прийому-передачі Державній організації «Автобаза Державного управління справами», вул.Петрівська, 12/28, м.Київ (код ЄДРПОУ 19134105) автомобіль марки ISUZU TROOPER, 1999 року випуску, № кузова JACUBS26GX7101909 в повній комплектації та у справному технічному стані.

4. Накази видати після набрання судовим рішення в законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. В задоволенні позовних вимог про стягнення 15 573,36 грн. пені відмовити.

6. Позивачу видати довідку про повернення з державного бюджету 1 068,62 грн. зайво сплаченого держмита.

7. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Суддя