Постанова № 42219985, 08.12.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2014 року Справа № 814/3518/14

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В., за участю секретаря судового засідання Зощака В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54058 доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г. Петрової, 2-а, м. Миколаїв, 54029 проскасування податкового повідомлення - рішення від 10.11.2014р. № 0002741702, В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту також - ФОП, позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) від 10.11.2014 року №0002741702, яким суб'єкту господарювання визначено грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 11782,50 гривень, з яких 7855,00 грн. - донараховано податку та 3927,50 грн. - штрафних санкцій.

Відповідач позов не визнав, зазначивши про ообгрунтованість оспорюваного рішення.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.

В жовтні 2014 року Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Ютек» за квітень-вересень 2012 року, за результатами якої складено акт № 2612/14-04-17-02-00/НОМЕР_2 від 21.10.2014 року (далі по тексту також - Акт).

В ході перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в зв'язку з оформленням безтоварних господарських операцій з ТОВ «Ютек», що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 7855 у періоді, що перевірявся.

На підставі наведеного вище Акта перевірки від 21.10.2014 року ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0002741702, яким позивачу визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 11782,50 грн., з яких 7855 грн.- нараховано податку та 3927,50 грн. - штрафні санкції.

Підставою для визначення контролюючим органом наведених податкових зобов'язань слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ютек», що грунтується на судженнях про відсутність у ТОВ «Ютек» достатніх трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, незнаходження ТОВ «Ютек» за місцем реєстрації, не підтвердження здійснення реальності господарських операцій між ТОВ «Ютек» та його окремими постачальниками.

При цьому, підставою для таких висновків є посилання відповідача на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 31.05.2013 року №427/22-225/31388007 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Ютек» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період лютий-травень, липень-вересень 2012 року".

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2012р. між позивачем та ТОВ «Ютек» укладено договір поставки № 37 (далі також - Договір), за яким позивач придбав стальні канати різного діаметру та інші товари на загальну суму 41129,70 грн., у т.ч. ПДВ 7854,95 грн.

Розрахунки за придбаний товар позивачем здійснювалися в повному обсязі в безготівковій формі, що підтверджується наданими позивачем копіями банківських виписок та платіжних доручень.

На підтвердження реальності укладеної угоди позивач надав до суду відповідні первинні документи: копії видаткових накладних, копії податкових накладних, докази подальшої реалізації товару (накладні).

Оскільки на момент видачі здійснення господарських операцій ТОВ «Ютек» було зареєстровано платником ПДВ, а отже, мало право виписувати податкові накладні. В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених в вартості послуг ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

За наявності всіх необхідних відповідно до ПК України первинних документів (договори, товарні та податкові накладні, платіжні документи та ін.), що підтверджують право на витрати, і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування. А недобросовісність контрагента (несплата податків до бюджету) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Отже, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ютек» є бездоказовими.

Посилання відповідача акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 31.05.2013 року №427/22-225/31388007 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Ютек» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період лютий-травень, липень-вересень 2012 року" також не має правового значення, оскільки суб'єктом владних повноважень при прийняті оспорюваного податкового повідомлення-рішення дана правова оцінка господарським операціям за 2012 рік, а акт про неможливість проведення зустрічної звірки складено 31.05.2013 року, тобто через значний проміжок часу після здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ютек». Крім того, законодавець не визначає (відсутній причинно-наслідковий зв'язок) незнаходження підприємства за місцем реєстрації умовою визнання господарських операцій такими, що не відбулися.

Судження відповідача про відсутність у ТОВ «Ютек» достатніх трудових і матеріальних ресурсів, умов для здійснення господарських операції, крім посилання ДПІ на це в акті перевірки, більш нічим не підтверджується, як не підтверджується і неможливість виконання ним зобов'язань з продажу товару, виходячи з можливості вступити в господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання, залучення іншого трудового персоналу за договорами цивільно-правового характеру. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб або матеріальних ресурсів (техніки, тощо) до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг з виконання робіт. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється реалізація господарської операції.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ТОВ «Ютек» із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв'язків, відповідачем не надано детального аналізу послуг та продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу ТОВ «Ютек», а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей (послуг), які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності або послуги в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. Крім того, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

На думку суду, позиціонування вказаних обставини в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

Отже, судження ДПІ про сумнівність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, шляхом реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей іншим суб'єктам господарювання.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 10.11.2014 року №0002741702.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 182 гривні 70 копійок.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний