Рішення № 42207906, 29.12.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/8638/14-ц Провадження № 22-ц/773/1988/14 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А.М. Категорія: 59 Доповідач: Антонюк К. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Антонюк К.І.,

суддів - Лівандовської-Кочури Т.В., Овсієнко А.А.,

при секретарі - Черняк О.В.,

з участю: представника позивачів - ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - орган опіки та піклування Луцької міської ради, до ОСОБА_3, ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 листопада 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2014 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися в суд з вищезазначеним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, орган опіки та піклування Луцької міської ради. Вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_5 перебувала із відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, у листопаді 1999 року шлюб між ними розірвано, однак, до травня 2007 року вони разом з дітьми продовжували проживати однією сім'єю. 03.09.2002 року ними була продана належна на праві власності квартира АДРЕСА_1. Того ж дня була придбана квартира АДРЕСА_2, яка була оформлена на відповідача ОСОБА_3 В подальшому ОСОБА_3 04.06.2009 року відчужив квартиру АДРЕСА_2 відповідачу ОСОБА_8 Посилаючись на те, що спірна квартира АДРЕСА_2 є їхньою спільною сумісною власністю, яку ОСОБА_3 без їх відома та згоди продав ОСОБА_8, крім того при укладенні вказаного правочину не отримано дозволу органу опіки та піклування, який є обов'язковим, у зв'язку з тим, що в квартирі постійно проживала неповнолітня дитина ОСОБА_7 позивачі просили суд встановити факт проживання однією сім?єю ОСОБА_5 з відповідачем ОСОБА_3 без укладення шлюбу в період з 05 листопада 1999 року по 28 травня 2007 року; визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 та визнати за позивачами право власності на вказане майно по 1/4 частині за кожним; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений від 04.06.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 листопада 2014 року позов в даній справі задоволено.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_3, як чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу в період з 05 листопада 1999 року по 28 травня 2007 року.

Визнано квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3

Визнано за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 право власності за кожним по ? частині квартири АДРЕСА_2.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений від 04 червня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим номером 1090.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, суму в розмірі - 2847 грн. 90 коп. сплаченого судового збору, по 949 грн. 30 коп. на користь кожного.

Стягнуто з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,суму в розмірі - 121 грн. 80 коп. сплаченого судового збору, по 40 грн. 60 коп. на користь кожного.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3., покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав з підстав в ній наведених, просив її задовольнити.

Представник позивачів ОСОБА_10 апеляційну скаргу вважає безпідставною.

Відповідач ОСОБА_8 судом повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. В поданій до суду заяві відповідач просив зупинити апеляційне провадження у зв'язку з перебуванням на військовій службі.

Оскільки перебування на військовій службі надає право суду зупинити провадження у справі, крім того довідка надана ОСОБА_8 не містить інформації про те, що він перебуває поза межами Волинської області, відповідач не позбавлений права подати апеляційну скаргу та його думка щодо вирішення справи висловлена в письмовому запереченні, ухвалою суду в клопотанні про зупинення апеляційного провадження відмовлено.

Колегія суддів, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду змінити виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з 19.02.1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний 04.11.1999 року (а.с.13, 16).

Від даного шлюбу у них народилося двоє дітей - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14, 15).

ОСОБА_3 та членам його сім'ї - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 (а.с.19).

На підставі показів свідків, допитаних у судовому засіданні, встановлено факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5, як чоловіка і жінки однією сім'єю без шлюбу разом із їхніми неповнолітніми дітьми ОСОБА_6, ОСОБА_7 з 05.11.1999 року по 28.05.2007 року. Ці обставини не заперечував відповідач ОСОБА_3

За змістом ст.17 Закону України "Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3, ОСОБА_5, діючи від свого імені та від імені своїх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, 03.09.2002 року відчужили належну їм квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_11 (а.с.21).

Того ж дня між ОСОБА_12 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (далі - квартира АДРЕСА_2), за умовами якого ОСОБА_3 набув право власності на вказане майно (а.с. 22).

Як встановлено судом першої інстанції і ці обставини підтверджені матеріалами справи, що фактично між сторонами договорів купівлі-продажу квартир був здійснений обмін квартирами, оскільки кошти за відчужену квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не отримували, не здійснювалась оплата ОСОБА_3 за придбану квартиру АДРЕСА_2, а відбулась доплата ОСОБА_3 за рахунок спільних коштів в розмірі 8 004 грн. сім'ї ОСОБА_13, ОСОБА_14 різниці у вартості квартир.

Встановлені судом обставини підтверджені довідкою-характеристикою Волинського обласного бюро технічної інвентаризації, виданої ОСОБА_15 при відчуженні квартири АДРЕСА_1, у якій зазначено, що довідка видається для здійснення обміну квартири.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, які є сторонами договорів купівлі-продажу підтвердили, що фактично здійснений обмін квартирами, однак у зв'язку з неможливістю юридичного оформлення договору міни, були оформлені договори купівлі-продажу квартир, однак кошти за квартири не передавались, крім різниці у вартості квартир в сумі 8 000 грн.

Як вбачається з договорів купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 від 03.09.2002 року, що договори укладені одночасно, в один і той же день (а.с. 21-23).

Аналізуючи досліджені судом першої інстанції докази, які судом першої інстанції оцінені відповідно до норм ЦПК України, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що квартира АДРЕСА_2 придбана для сім'ї за рахунок відчуженої квартири АДРЕСА_1 в цьому будинку, яка належала на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які проживали однією сім'єю є правильним, а отже відповідно до Закону України "Про власність", який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, ця квартира належить позивачам та відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, а тому доводи апелянта в цій частині, що квартира АДРЕСА_2 є власністю ОСОБА_3 є безпідставними.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 без погодження з позивачами, як співвласниками, 04.06.2009 року продав квартиру АДРЕСА_2 відповідачу ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу (а.с.25).

Пунктом 5.7. вказаного правочину передбачено, що сторони договору свідчать одна одній, що малолітні, неповнолітні особи за цією адресою не зареєстровані та не проживають, не користуються квартирою (а.с.25 зворот).

Однак, як встановлено судом, позивачі після купівлі спірної квартири АДРЕСА_2 постійно в ній проживали, проживають і на даний час з 2002 року. Ці обставини підтверджується довідкою ЖЕК №8 від 19.02.2013 року (а.с.23), довідкою Луцької гімназії №21, актом перевірки паспортного режиму (а.с. 24), показаннями свідків ОСОБА_1, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20

Отже, а судовому засіданні встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 04.06.2009 року в квартирі АДРЕСА_2 постійно проживали позивачі, які мали право на користування житловим приміщенням.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ч.1 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За змістом ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" батьки не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, здійснювати відчуження житла право власності на яке або право користування яким мають діти.

Відповідно до ч. 2, 4 ст.369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що договір купівлі-продажу від 04.06.2009 року укладений із порушенням вимог закону, а саме в зв'язку з тим, що ОСОБА_7, яка була неповнолітньою на момент укладення цього договору постійно проживала в цій квартирі, отже вона мала право на користування квартирою і тому відповідач ОСОБА_3 не мав права без дозволу органів опіки та піклування відчужувати квартиру АДРЕСА_2. Крім того, відсутня згода інших співвласників на її відчуження.

У зв'язку з тим, що укладений договір купівлі-продажу від 04.06.2009 року суперечить ст.369 ЦК України, також Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", а тому суд у відповідності до норм права, якими врегульовані ці правовідносини, вірно визнав зазначений договір недійсним.

Разом з тим, ухвалюючи рішення в частині задоволення позову щодо визнання за позивачами по ? часток спірної квартири, суд першої інстанції помилково виходив з рівності всіх часток членів сім'ї.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.3 договору купівлі-продажу квартири від 03.09.2002 року, на підставі якого сім'я ОСОБА_3 відчужила належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1, продаж цієї квартири вчинено на суму 26 507 грн. (а.с. 21).

Згідно договору купівлі-продажу від 03.09.2002 року, яким ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_2, покупець сплатив продавцю суму в розмірі 34 511 грн. (а.с. 22).

Різниця у вартості квартир складає 8004 грн. (34 511-26 507=8004).

Таким чином, частка доплати вартості за квартиру АДРЕСА_2 становить 23,19 % (8004х100:34 511).

Як встановлено судом і ці обставини підтверджені показаннями свідків ОСОБА_1, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, що станом на 2002 рік ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних стосунках, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а тому кошти в сумі 8 004 грн. є наслідком спільної їх праці, а отже цю частку слід поділити між ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Отже у зв'язку з тим, що доплата різниці у вартості квартир здійснена за рахунок доходів (спільної праці) ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а не за рахунок доходів їх дітей, тому в цій частині у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права рішення слід змінити.

77 відсотків від вартості квартири необхідно розподілити на всіх чотирьох членів сім'ї, частка кожного буде становити 19,25 % (77:4=19,25), а частка ОСОБА_3 та ОСОБА_5 складає на кожного по 31/100 (19,25+11,55).

В решті рішення слід залишити без змін.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо спливу строків позовної давності звернення до суду.

На підставі рішення Луцького міськрайонного суду від 22.12.2010 року, яким визнано за ОСОБА_5 право власності на оспорювану квартиру, позивачкою було зареєстровано право власності на цю квартиру, а тому строк позовної давності за зверненням з позовом ОСОБА_5 позинається з дати скасування цього рішення суду апеляційною інстанцією, тобто з 28.02.2012 року.

З матеріалів справи, а саме вимоги про виселення вбачається, що ОСОБА_6 стало відомо про порушення його прав при отриманні в травні 2013 року вимоги ОСОБА_8 про виселення з квартири. ОСОБА_7 набула повноліття в 2014 році.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Позови, з якими позивач зверталася до суду в інших справах, не є тотожними з позовом у даній справі, а тому підстави для закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги також не спрстовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 листопада 2014 року в частині визнання за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 права власності за кожним по ? частині квартири змінити.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 31/100 частину квартири АДРЕСА_2.

Визнати за ОСОБА_6, ОСОБА_7 право власності за кожним по 19/100 частин квартири АДРЕСА_2.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: