Рішення № 42206150, 18.12.2014, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/3127/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 57 Шимчик Р. В. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоВініченка Б. Б.суддівБондаренка С. І. , Дмитренка М. І. при секретаріПосипайко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» Григоренко І.В. на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 09 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_7 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказував, що 15 квітня 2014 року між ним та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу № 009795 з додатками, згідно якого лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізигну (трактор МТЗ 1025 вартістю 290 000 грн.) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.

Позивач зазначив, що після підписання договору представником відповідача було надано рахунок до сплати в розмірі 29 000 грн. із вказівкою, що цей платіж - 10 % вартості предмету договору і після сплати ОСОБА_7 отримає предмет лізингу, а також рахунок до сплати в розмірі 11 000 грн. в рахунок авансових платежів. В той же день позивачем було сплачено рахунок на суму 29 000 грн. з зазначенням призначення платежу «комісія за організацію за угодою № 009795» та рахунок на суму 11 000 грн. - авансовий платіж, проте виконання договору відповідачем не відбулося, а компанія відмовилася передавати йому предмет лізингу, посилаючись на те, що договором передбачено сплату 50 % від вартості предмету лізингу, а сплачена сума є комісією за організацію та оформлення договору.

Таким чином, позивач вказує, що під час попередніх переговорів представником компанії введено його в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань, а змістом договору не передбачено можливості його розірвання з ініціативи лізингоодержувача, договором не передбачений захист прав та інтересів позивача, чим порушуються його права як споживача та свідчить про нечесну підприємницьку діяльність відповідача.

Крім того, ОСОБА_7 зазначив, що оскільки при укладенні договору сторонами не були дотримані вимоги законодавства щодо нотаріального посвідчення договору, такий договір є нікчемним, в зв'язку з чим просив на підставі ст.ст. 215-216 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів» визнати договір фінансового лізингу № 009795 з додатками від 15 квітня 2014 року

Недійсним, стягнути із ТОВ «АвтоФінанс» сплачений реєстраційний платіж в сумі 29 000 грн., сплачений авансовий платіж в сумі 11 000 грн., сплачену комісію за прийом платежів згідно тарифів банку в сумі 400 грн. та судові витрати.

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 09 липня 2014 року позов ОСОБА_7 задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і грубе порушенням норм процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до п. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір фінансового лізингу транспортного засобу містить несправедливі умови відносно лізингоодержувача, відсутність деяких положень є порушенням права споживача, а сторонами не було дотримано обов'язкової форми укладення договору - вимоги щодо її нотаріального посвідчення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 квітня 2014 року між ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» та ОСОБА_7 укладено договір фінансового лізингу № 009795, предметом якого є трактор марки «МТЗ 1025», вартістю 290 000 грн.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, вказав, що такий правочин підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та має бути визнаний недійсний із підстав недотримання такого посвідчення сторонами.

Проте, до таких висновків місцевий суд прийшов із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм, (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Правовідносини, що виникають із договору лізингу, регулюються параграфом 6 глави 58 ЦК України, в якому відсутні положення щодо обов'язковості нотаріального посвідчення такого договору.

Згідно ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений в письмові формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу, розмір лізингових платежів та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд першої інстанції такі норми законодавства не врахував та, визнаючи договір нікчемним, оскільки він нотаріально не посвідчений, виходили з того, що умовою досягнення мети договору фінансового лізингу сторонами є сплата лізингових платежів та отримання предмету фінансового лізингу у власність, що може бути проведено лише після державної реєстрації транспортного засобу за заявою власника на підставі угоди, до форми укладання якої розповсюджується вимога щодо її нотаріального посвідчення.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки вказане положення регулює порядок набуття за договорами у власність транспортного засобу, його реєстрацію власником, яким за умовами договору до моменту переоформлення права власності на лізингоодержувача є лізингодавець - ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс».

Умовами договору чітко передбачено, що лізингодавець зобов'язаний придбати обраний клієнтом товар та здійснити всі необхідні дії щодо його реєстрації та страхування, та лише тоді передати його у право користування та розпорядження лізингоодержувачу.

Слід також зауважити, що до правовідносин, що виникають із договору лізингу, положення законодавства щодо договору фінансового найму застосовані бути не можуть, оскільки, незважаючи на схожість цих відносин, законодавством вони розділені, як такі, що мають окреме регулювання. Крім того, у цих правовідносинах є спеціальний закон - Закон України «Про фінансовий лізинг».

Тобто, нотаріальне посвідчення укладеного між сторонами договору фінансового лізингу в силу положень Закону України «Про фінансовий лізинг» та параграфа 6 глави 58 ЦК України не є обов'язковим.

Також не можна погодитись з висновком судіу щодо обов'язкової наявності у договорі лізингу умови, яка вказує у кого саме буде придбано товар для лізингоодержувача, оскільки така умова не є істотною для договорів фінансового лізингу та не вимагається законодавством. Лізингодавець вправі обирати на свій власний розсуд продавця обраного товару. У визначеннях договору фінансового лізингу зазначено, що продавець означає юридичну чи фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, найменування, адресу та реквізити якої зазначено в акті приймання-передачі предмета лізингу, який є предметом даного договору. Крім того, лізиногодавець на момент укладення договору не може передбачити в якого саме продавця буде придбаний товар, оскільки саме від лізингоодержувача залежить коли саме товар буде придбано, де саме забажає отримати товар тощо.

Посилання суду на відсутність у договорі конкретних визначень щодо розміру щомісячних лізингових платежів, строку виконання зобов'язань відповідача, відсутність конкретного порядку та місця отримання позивачем предмету договору спростовуються положеннями оспорюваного договору та додатками до нього, зокрема додатками №1 та №2 до договору із різними періодами лізингу та п.п. 2.4, 4.3, 4.7 договору.

Визначаючи як несправедливу умову договору, викладену у п.1.6 до договору, зокрема, щодо зміни вартості предмету лізингу та покладення на лізингоодержувача обов'язку по оплаті різниці вартості, районним судом не враховано, що зміна вартості предмету лізингу не залежить від лізингодавця, а пов'язана із цінами, що встановлюються виробником товару, а самому лізингодавцю не надано право збільшувати на власний розсуд вартість трактора, що у силу ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про фінансовий лізинг» і відноситься до несправедливих умов, які обмежують права споживача. У відповідача наявний обов'язок придбати товар у свою власність саме за ту ціну, яка діє на момент купівлі товару у дилера, а оскільки договором надане право лізингоодержувачу сплачувати авансовий платіж протягом 12 місяців, за такий період ціна товару може змінитися, в зв'язку з чим відповідач не має можливості придбати товар за ціною, яка діяла на момент підписання договору.

Слід зауважити, що договором фінансового лізингу чітко передбачено, в яких випадках встановлені суми можуть бути змінені, а саме з підстав, які не залежать від лізингодавця та чітко передбачено, що у разі такої зміни між сторонами має бути підписана обов'язкова додаткова угода до договору.

До того ж, у такому випадку заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що визнання несправедливими окремих умов договору не є підставою для визнання всього договору недійсним, а лише окремих його положень, про що роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму ВСУ № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів».

Аналогічна позиція викладена ВСУ у постанові від 11 вересня 2013 року за результатами перегляду справи № 6-40цс13.

Поза увагою суду залишилося те, що позивачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що відповідач під час попередніх переговорів та підписання договору діяв нечесно, ввів позивача в оману, оскільки як вбачається з аналізу умов договору фінансового лізингу між сторонами було досягнуто згоди по всіх істотних умовах, які вимагаються діючим законодавством, позивач під час підписання договору та сплати відповідних платежів не був позбавлений можливості ознайомитися зі змістом договору, яким чітко встановлені види обов'язкових платежів, їх призначення та розмір та вказані відповідні конкретні формули, на підставах яких були враховані конкретні суми.

Крім того, відповідно до п. 8.1 ст. 8 договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів, визначені в графіку лізингових платежів у додатках №№ 1, 2 до цього договору, які є невід'ємною його частиною.

Судом першої інстанції вказані обставини та норми чинного законодавства не були враховані, в зв'язку із чим рішення суду першої інстанції у силу ст. 309 ЦПК України підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» Григоренко І.В. - задовольнити.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 09 липня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_7 відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді :