Рішення № 4220280, 23.07.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/258

23.07.09

За позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву

до відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт"

про повернення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та сплату штрафних санкцій у сумі 74 864,54 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Приступа М.Є.(дов. від 23.03.2009)

Рахильчук О.В.(дов. від 02.12.2008)

Від відповідача Постнік Ю.В.(дов. від 15.12.2008)

Письмак О.Є.(дов. від 06.07.2009)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про повернення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та сплату штрафних санкцій у сумі 74 864,54 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.04.2009 порушено провадження у справі №50/258 та призначено до розгляду на 27.04.2009.

27.04.2009 в судове засідання прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі, у зв"язку з чим розгляд справи було відкладено на 01.06.2009.

01.06.2009 в судове засідання прибули представники позивача та відповідач, дали додаткові пояснення по справі та подали спільне клопотання про розгляд справи у термін більший, ніж передбачено ч.1 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання.

Суд дослідивши матеріали справи, встановив, що позивач не виконав вимог ухвали суду від 27.04.2009.

Розгляд справи було відкладено на 24.06.2009.

Представник відповідача в судове засідання 24.06.2009 не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання прибув представник позивача та подав письмові пояснення по справі, в яких просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Розгляд справи було відкладено на 15.07.2009.

15.07.2009 в судове засідання прибули представники позивача та відповідача і дали додаткові пояснення по справі.

Представник позивача підтримав позовні вимоги повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні.

За клопотанням відповідача судом була оголошена перерва в судовому засіданні на 23.07.2009 для оголошення повного тексту рішення по справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На відповідальному зберіганні відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт"(далі відповідач) знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву, які є державною власністю і перебувають в оперативному управлінні позивача.

Факт проведення закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання до відповідача підтверджується Актом - збережувальним зобов'язанням Р-117/ форма № 1 від 21.07.2004 № 1 та Звітом по формі 12 мр (мають гриф «ДСК»).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (далі –Закон) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Як визначено статтею 2 Закону, відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Статтею 4 Закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним матеріальним резервом здійснює Державний комітет України з державного матеріального резерву, який відповідно до Указу Президента України № 603/2001 від 07.08.2001 є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.

З 01.01.2004 набув чинності Господарський кодекс України. Згідно з пунктом 4 статті 13 цього Кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, цей Кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до вимог цього Кодексу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до статті 151 ЦК УРСР, що регулював дані правовідносини з моменту їх виникнення та до набрання чинності ГК України, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от; передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР, що кореспондується із ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з адміністративних актів.

Відповідно до п. 4 та п. 5 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву»затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100-03 від 29.01.1998 «Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву», Положення «Про мобілізаційний резерв», затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969(має гриф таємно) –мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюються за номенклатура ми та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Згідно з ст. 12 Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 100-03 від 29.01.1998 «Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву», Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969(має гриф „таємно") - мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюється за номенклатурами та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникнути, в тому числі, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, та з акту управління господарською діяльністю.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву (в даному випадку мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву) на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.

Відповідач відповідно до затвердженої номенклатури і норм накопичення отримав завдання про зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідач прийняв до виконання мобілізаційне завдання, що підтверджується Актом - збережувальним зобов'язанням Р-117/ форма № 1 від 21.07.2004 № 1 та Звітом по формі 12 мр.

Згідно з Указом Президента України № 1039/95 від 14.11.1995 "Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного господарства України" (має гриф "дск") визначено, що підприємства, установи, організації всіх форм власності в разі зміни форми власності, власника, організаційної форми підприємницької діяльності чи підпорядкованості виконують раніше визначене їм мобілізаційне завдання.

За наведених обставин відповідач зобов’язаний зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву до моменту зняття з нього в установленому порядку мобілізаційного завдання.

Отже, твердження відповідача про відсутність у нього зобов’язання щодо зберігання мобілізаційного резерву спростовується вищевикладеним.

На підставі службового завдання Державного комітету України з державного матеріального резерву представниками КРВ Західного регіону Контрольно-ревізійного департаменту Держкомрезерву України з 20.01.2009 по 23.01.2009 була проведена перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні у ВАТ «Київський річковий порт», на підставі чого складено акт від 23.01.2009.

В результаті перевірки встановлено факт оформлення безтоварних операцій із закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву:

• Канати сталеві (трос) - в кількості 3,126 тонн.

• Круги рятівні-в кількості 25,00 штук.

Вартість матеріальних цінностей, стосовно яких було встановлено факт оформлення безтоварних операцій із закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, становить:

№

Назва ТМЦ

Один.

виміру

Кількість

Ціна (грн./од) в т.ч. (з ПДВ)

Вартість (грн), в т.ч. (з ПДВ)

1.

Канати сталеві (трос)

тонн

3,126

11 530,00

36 042,78

2.

Круги рятівні

шт.

25,00

150,00

3 750,00

ВСЬОГО:

39 792,78

Вартість матеріальних цінностей, стосовно яких було встановлено факт оформлення безтоварних операцій із закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву встановлена, виходячи з положень Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Як вбачається з аналізу змісту ч. 20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", визначення цін на товари, роботи та послуги здійснюється за загальними принципами господарювання, передбаченими ст. 6 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Згідно з положеннями абз. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема, органи державної влади, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном, та у складі яких працюють оцінювачі.

Статтею 9 Закону України „Про оцінку та оціночну діяльність" встановлено, що методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2006 №810, Держкомрезерв України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним матеріальним резервом. Постановами Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 №1827 та від 08.10.1997 №1129 Позивачу надані відповідні повноваження на здійснення оціночної діяльності. Зокрема, відповідно до п. 21 п. 5 „Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" затвердженого постановою КМУ № 1129 від 08.10.1997 ціни на матеріальні цінності, що закладаються та відпускаються з державного резерву, визначаються Держкомрезервом виходячи з оптових цін, що діють на час закладення або відпуску, кон'юнктури ринку, термінів зберігання, якості продукції, а в разі проведення конкурсу - за цінами конкурсу на кожну партію конкретної продукції, в той час як постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 №1827 затверджена методика визначення цін на ТМЦ мобрезерву, що реалізуються.

Викладені вище положення чинного законодавства підтверджують наявність у Позивача достатніх повноважень щодо самостійного визначення цін на матеріальні цінності державного резерву.

Слід однак зазначити, що всі згадані вище нормативно-правові акти зобов'язують Позивача оцінювати вартість на матеріальні цінності виходячи з рівня ринкових цін, що діють на момент оцінки. Для встановлення рівня діючих ринкових цін на відповідні нові матеріальні цінності має використовуватись інформація, отримана з офіційних джерел.

Чинним законодавством України поняття „офіційні джерела інформації" по відношенню до ринкових цін, а також перелік цих офіційних джерел, чітко не визначені.

Відповідно до ст. 1 Закону України інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Водночас, згідно з п. 1.20.3 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств" для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні.

Отже, що під поняттям „офіційний", яке застосовується в додатку до постанови Кабінету міністрів України від 27.12.2006 №1827, для означення джерел інформації про стан ринкових цін, розуміється джерело інформації, яке має документальне підтвердження, тобто встановлена певним юридичним фактом, вчиненим не тільки органом державної влади, а й іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, під офіційними джерелами інформації при визначенні рівня ринкових цін слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості суб'єктів інформаційної діяльності про звичайну ціну на товари, роботи та послуги в розумінні Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Крім того, відповідно до п. 1.20.5 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" правило застосування державного регулювання при визначенні цін не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Статтею 117 Конституції України зазначено, що акти Кабінету міністрів України прийняті ним в межах власних повноважень обов'язкові для виконання на всій території України.

Таким чином, викладені вище норми чинного законодавства вказують на обов'язковість застосування саме такої методики обрахування вартості матеріальних цінностей, яку використав позивач у своєму розрахунку суми позову.

Таким чином, суд приходить до висновку, що незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву відповідачем свідчить про неналежне виконання ним своїх зобов'язань, передбачених ст. ст. 936, 942, 949 Цивільного кодексу України та ст. 11,14 Закону та Указом Президента України № 1039/95 від 14.11.1995.

У письмовому відзиві відповідач зазначає, що між ним та позивачем відсутній договір на збереження матеріальних цінностей, а позивач всіляко ухиляється від укладення з відповідачем договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Однак, дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представників сторін, суд прийшов до висновку про таке:

Державним замовником на поставку матеріальних цінностей до державного резерву є центральний орган виконавчої влади (п.3. ст. 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв"), яким являється Державний комітет України з державного матеріального резерву (Указ Президента України №603/2001 від 07.08.2001 "Про Державний комітет України з державного матеріального резерву", Указ Президента України № 996/2001 від 20.10.2001 "Про Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву").

Згідно до п. 4 та п.5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" затвердженого Постановою КМУ №1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо. Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей. А відповідно до п. 10 вищезазначеної постанови, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Відповідно до ст. 154 ЦК УРСР, договір може бути укладеним шляхом прийняття до виконання замовлення, а державним замовником на поставку матеріальних цінностей до державного резерву є центральний орган виконавчої влади (п. 3. ст. 8 Закону України „Про державний матеріальний резерв"), яким являється Державний комітет України з державного матеріального резерву. Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Статтею 937 Цивільного кодексу України передбачено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Таким чином, суд вважає належним доказом прийняття відповідачем на збереження матеріальних цінностей –Акт-збережувальне зобов'язання Р-117/ форма № 1 від 21.07.2004 № 1 та Звіт по формі 12 мр, що спростовує посилання відповідача на відсутність договірних відносин між сторонами щодо збереження цінностей мобрезерву.

Крім того, позивач подав в матеріали справи лист Державного комітету України з державного матеріального резерву про укладення договору, відповідно до якого відповідачу було надіслано проект типового договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що спростовує твердження відповідача про небажання позивача укладати зазначений договір.

Зазначені докази в їх сукупності підтверджують факт існування між сторонами правовідносин щодо збереження цінностей мобілізаційного резерву, які регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв"та іншими нормативними актами.

Слід також зазначити, що загальний порядок укладання господарських договорів визначає стаття 181 ГК України. У частині 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також підтвердження до виконання замовлення.

У статтях 638 та 639 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Під відповідальним зберіганням матцінностей державного резерву у розумінні, визначеному ст. 2 Закону України „Про державний матеріальний резерв", відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. При цьому зберігач має забезпечувати якісне зберігання закладених до мобілізаційного резерву товарно-матеріальних цінностей та звітувати перед Держкомрезервом України в установленому законодавством порядку.

Виходячи з викладеного, на підставі ст.ст. 949, 954 Цивільного кодексу України відповідач зобов’язаний повернути до мобілізаційного резерву матеріальні цінності щодо яких оформлено безтоварні операції із закладення:

№

Назва ТМЦ

Один.

виміру

Кількість, тонн

1.

Канати сталеві (трос)

тонн

3,126

2.

Круги рятівні

шт.

25,00

Щодо відповідальності, яка заявлена позивачем в заяві, за нестачу матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, то суд встановив наступне:

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України, а положення ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" зобов'язують підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 № 57/96-ВР «Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію) передбачено, що перевірки підприємств відповідальних зберігачів проводяться уповноваженими представниками Держкомрезерву України або його територіальними органами та за результатами перевірки складаються акти, з якими обов'язково ознайомлюються керівник і головний бухгалтер відповідального зберігача, підписи яких скріплюються печаткою. Крім того, за виявленими фактами самовільного відчуження (використання, реалізації) матеріальних ресурсів до відповідальних зберігачів застосовуються фінансові санкції в судовому порядку.

Підставою для звернення з заявою про визнання кредитором є Акт перевірки КРУ Держкомрезерву України від 23.01.2009, відповідно до якого встановлено факти незабезпечення збереження матцінностей мобілізаційного резерву на підприємстві відповідача, який є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву. Слід звернути увагу на те, що акти перевірок підписані повноважними особами відповідача та засвідчені печаткою підприємства без жодних зауважень боржника щодо виявлених актами порушень.

Факт незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву є порушенням операцій з матеріальними цінностями державного резерву, що в свою чергу свідчать про неналежне виконання своїх зобов'язань передбачених Цивільним кодексом України (ст.ст. 936, 942, 949), Законом України "Про державний матеріальний резерв", Порядком формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву та інших нормативних актів, які регулюють порядок здійснення операцій по відповідальному зберіганню мат. цінностей державного резерву. За неналежне виконання зобов'язань ст. 230 ГК України передбачає відповідальність у вигляді стягнення штрафних санкцій.

Оскільки відповідно до ст. 231 ГК України сплата неустойки регулюється законом, то відповідно до п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Таким чином, вимоги в частині стягнення штрафних санкцій визнаються обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено незабезпечення збереження, становить 39 792,78 гривень.

Отже 100 % штрафу відповідно становить 39 792,78 гривень.

Пеня за період з 21.07.2004 по 25.03.2009 становить 35 071,76 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем в розумінні зазначених правових норм не надано суду жодних доказів, що спростовували б твердження позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України в разі задоволення позову судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, але, оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат, то зазначені витрати стягуються з відповідача до держбюджету.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 32-33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Зобов’язати відкрите акціонерне товариство "Київський річковий порт" повернути до мобілізаційного резерву матеріальні цінності щодо яких оформлено безтоварні операції із закладення:

№

Назва ТМЦ

Один.

виміру

Кількість, тонн

1.

Канати сталеві (трос)

тонн

3,126

2.

Круги рятівні

шт.

25,00

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт"(вул. Верхній Вал, 70, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 03150071) в доход Державного бюджету України на реєстраційний рахунок Державного комітету України з державного матеріального резерву (Одержувач коштів: ГУ ДКУ код ЄДРПОУ 26077968; рахунок 31117106700011; Банк одержувача: ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, код КЕКД-21081100) штраф в сумі 39 792(тридцять дев’ять тисяч сімсот дев’яносто дві) грн. 78 коп. та пеню в розмірі 35 071(тридцять п’ять тисяч сімдесят одну) грн. 76 коп.

4. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт"(вул. Верхній Вал, 70, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 03150071) в доход Державного бюджету України 748(сімсот сорок вісім) грн. 65 коп. державного мита та 118(сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.