Рішення № 42201216, 24.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21853/14 24.12.14

За позовомДержавної установи «Держгідрографія»доДержавного підприємства «Адміністрація морських портів України»простягнення 117 289,12 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Кірілкова С.М.

від відповідача:Сидоренко Д.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна установа «Держгідрографія» (надалі - «Установа») звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (надалі - «Підприємство») про стягнення 117 289,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору №К-1/26/13 від 14.01.2013 р. позивач надав послуги, а відповідач належним чином грошове зобов'язання з оплати наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 108 966,20 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 322,92 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.10.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 05.11.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2014 р. розгляд справи відкладено на 08.12.2014 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням ним витребуваних доказів.

08.12.2014 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що рахунки на оплату таких послуг на його адресу не направлялися, а відтак не настав строк оплати наданих позивачем послуг.

В судовому засіданні 08.12.2014 р. судом оголошувалась перерва на 24.12.2014 р.

Представник позивача в судове засідання з'явилася, через канцелярію суду подала пояснення на відзив, позовні вимоги підтримала повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явилася, вимоги ухвали суду виконала, надала пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.01.2013 р. між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (назву змінено згідно додаткової угоди №1 від 13.06.2013 р.) (замовник) та Установою (виконавець) було укладено договір про надання послуг №К-1/26/13 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець зобов'язується у 2013 році надати послуги із навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства на Керченському підхідному каналі та на Керч - Єнікальському каналі, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення виконавцем рахунка на оплату послуг на підставі підписаного сторонами акту надання послуг та технічного звіту у термін протягом 10 банківських днів з дня одержання рахунку.

Згідно з п. 4.2 Договору підставою для виставлення рахунку на оплату є підписані сторонами звіт та акт наданих послуг.

На виконання умов Договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 108 966,20 грн., що підтверджується актами здачі-приймання робіт №15/КЄК/13 від 29.11.2013 р., №01/КЄК/14 від 20.01.2014 р., №01/КПК/14 від 20.01.2014 р. та №01/АПК/14 від 20.01.2014 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 108 966,20 грн.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Із матеріалів справи (акти здачі-приймання робіт №15/КЄК/13 від 29.11.2013 р., №01/КЄК/14 від 20.01.2014 р., №01/КПК/14 від 20.01.2014 р. та №01/АПК/14 від 20.01.2014 р.) вбачається, що позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 108 966,20 грн.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення виконавцем рахунка на оплату послуг на підставі підписаного сторонами акту надання послуг та технічного звіту у термін протягом 10 банківських днів з дня одержання рахунку.

Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.1 Договору грошове зобов'язання відповідача по сплаті заборгованості за надані позивачем послуги повинно було бути виконане протягом 10 банківських днів з дня одержання рахунку.

Таким чином, сторони досягли згоди щодо настання у відповідача обов'язку по розрахунку з позивачем за Договором можливо лише після отримання відповідних рахунків, виставлених позивачем.

Тобто термін виконання зобов'язання визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, та підлягає виконанню з настанням цієї події (п. 2 ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України), а обов'язку відповідача розрахуватися за надані йому послуги має передувати виконання Установою обов'язку по виставленню рахунків на оплату та направленню їх відповідачу (ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України).

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 20.03.2013 р. у справі №5011-23/5116-2012.

В якості доказу направлення відповідачеві рахунку №194/13 від 29.11.2013 р. позивачем надано супровідний лист №13/13.1.6/2105 від 25.11.2013 р. та квитанцію відділення поштового зв'язку №1172 від 26.11.2013 р., а в якості доказів оплати рахунків №12/14 від 20.01.2014 р., №13/14 від 20.01.2014 р. та №14/14 від 20.01.2014 р. - супровідний лист №13/13.01.06/98 від 22.01.2014 р. та список згрупованих поштових відправлень №224 від 22.01.2014 р.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В ст. 34 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд відзначає, що подані відповідачем квитанція відділення поштового зв'язку №1172 від 26.11.2013 р. та список згрупованих поштових відправлень №224 від 22.01.2014 р. не можуть бути належними доказами направлення відповідачу саме долучених до позовної заяви рахунків на оплату, оскільки з ним неможливо встановити яку саме кореспонденцію було направлено на адресу відповідача.

Більш того, оскільки умовами Договору настання строку оплати наданих послуг був пов'язаний саме з моментом отримання відповідачем рахунків, належним доказом у справі мали б бути повідомлення про отримання Підприємством поштових відправлень, які в матеріалах справи відсутні.

Долучені позивачем до матеріалів справи 23.12.2014 р. докази направлення відповідачеві поштової кореспонденції список згрупованих поштових відправлень №4638 від 04.12.2013 р., поштова квитанція №4027 від 04.12.2013 р. та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0209410036971 від 19.05.2014 р. також не приймаються як належні, оскільки з них неможливо встановити які саме документи направлялися Установою вказаним адресатам, та оцінюються судом критично з огляду на заперечення відповідача стосовно отримання ним спірних рахунків.

За таких обставин суд приходить до висновку, що враховуючи недоведеність отримання Підприємством рахунків, як підстави для проведення оплати за надані Установою послуги згідно Договору, то відповідно у відповідача не настав договірний обов'язок по оплаті наданих позивачем послуг.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, зазначена стаття передбачає, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

При цьому, на момент звернення позивача до суду строк виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати заборгованості за надані послуги у розмірі 108 966,20 грн. не настав, а відтак порушеного права позивача по сплаті відповідачем заборгованості у розмірі 108 966,20 грн. як на момент подання заяви, так і на момент розгляду даної справи по суті, не існувало.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог Установи про стягнення з Підприємства заборгованості у розмірі 108 966,20 грн. необхідно відмовити, оскільки позов подано до суду передчасно.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу, підстави для задоволення позову в частині стягнення пені у розмірі 8 322,92 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у суду відсутні.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Державної установи «Держгідрографія» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.12.2014 р.

Суддя В.П. Босий