Рішення № 42201214, 22.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21484/14 22.12.14

За позовомДержавного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Діп Груп»за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороніпозивачаРегіонального відділення Фонду державного майна України по Київській областіпростягнення 411 800,68 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Білик І.П.від відповідача:Залевський К.С.від третьої особи:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (надалі - «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діп Груп» (надалі - «Товариство») про стягнення 411 800,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди №02.1.2-24-193 від 30.09.2009 р. орендодавець передав відповідачу у строкове платне користування приміщення ресторану «Ольга» в будівлі готелю Підприємства, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 305 940,13 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 22 851,62 грн., штрафу у розмірі 64 247,43 грн., інфляційних у розмірі 15 232,51 грн. та 3% річних у розмірі 3 528,99 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 03.11.2014 р., залучено до участі у справі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. розгляд справи відкладено на 03.12.2014 р. у зв'язку із неявкою представників учасників судового процесу та неподанням витребуваних доказів.

В судовому засіданні 03.12.2014 р. судом оголошувалась перерва на 22.12.2014 р.

В судове засідання представник позивача з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав частково, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

Третя особа, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2009 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець), Підприємством (балансоутримувач) та Товариством (орендар) було укладено договір оренди №02.1.2-24-193 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину прибудованих приміщень (№115-142) ресторану «Ольга» в будівлі готелю ДМА «Бориспіль» загальною площею 455,6 кв.м.

Згідно з п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту передачі-приймання майна.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що орендна плата перераховується орендарем до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця, не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропозицій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, згідно з рахунком-фактурою, який надає орендарю балансоутримувач.

На виконання умов Договору Підприємство передало, а орендар прийняв у користування майно загальною площею 455,6 кв.м, що підтверджується підписаним сторонами актом передачі-приймання орендованого майна від 30.09.2009 р.

Крім того, згідно додаткових угод №1 від 25.08.2010 р. та №2 від 31.12.2010 р. сторонами було змінено загальну площу приміщення, що передавалося в оренду Товариству, яка становила 407,6 кв.м.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості з орендної плати та комунальних платежів у розмірі 305 940,13 грн.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи (актами передачі-приймання орендованого майна від 30.09.2009 р., 01.07.2010 р.) підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями за Договором у період з грудня 2013 року по липень 2014 року. За цей період нараховано до сплати орендну плату на загальну суму 787 296,29 грн. (в тому числі, в Державний бюджет України у розмірі 459 256,17 грн. та позивачу у розмірі 328 040,13 грн.).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що орендна плата перераховується орендарем до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця, не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропозицій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, згідно з рахунком-фактурою, який надає орендарю балансоутримувач.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.5 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату на корить позивача не пізніше 15 числа місяця.

Відповідач частково сплатив орендну плату 22 100,00 грн., що підтверджується карткою рахунку Підприємства за період з 01.01.2014 р. по 21.05.2014 р.

Отже, заборгованість відповідача з орендної плати перед позивачем становить 305 940,13 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 305 940,13 грн. на підставі Договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості з орендної плати у розмірі 305 940,13 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 22 851,62 грн., штрафу у розмірі 64 247,43 грн., інфляційних у розмірі 15 232,51 грн. та 3% річних у розмірі 3 528,99 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 16.01.2014 р. по 22.09.2014 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Викладене підтверджується постановами Верховного Суду України від 28.02.2011 р. у справі №23/225 та 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011.

Згідно п. 7.4 Договору за несвоєчасне або неповне внесення плати розповсюджувач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 3.7 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.5 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України, з нарахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з п. 3.11 Договору в редакції додаткової угоди №3 від 16.02.2011 р. у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 21% від суми заборгованості.

Таким чином, умовами Договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого згідно Договору товару, то правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 64 247,43 грн. (305 940,13 грн.*21%).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 22 851,62 грн., інфляційні у розмірі 15 232,51 грн. та 3% річних у розмірі 3 528,99 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з Підприємства на користь Товариства заборгованості у розмірі 305 940,13 грн., пені у розмірі 22 851,62 грн., штрафу у розмірі 64 247,43 грн., інфляційних у розмірі 15 232,51 грн. та 3% річних у розмірі 3 528,99 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діп Груп» (01011, м. Київ, Печерський узвіз, 19; ідентифікаційний код 31243928) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль»; ідентифікаційний код 20572069) заборгованість у розмірі 305 940 (триста п'ять тисяч дев'ятсот сорок) грн. 13 коп., пеню у розмірі 22 851 (двадцять дві тисячі вісімсот п'ятдесят одна) грн. 62 коп., штраф у розмірі 64 247 (шістдесят чотири тисячі двісті сорок сім) грн. 43 коп., інфляційні у розмірі 15 232 (п'ятнадцять тисяч двісті тридцять дві) грн. 51 коп., 3% річних у розмірі 3 528 (три тисячі п'ятсот двадцять вісім) грн. 99 коп. та судовий збір у розмірі 8 236 (вісім тисяч двісті тридцять шість) грн. 01 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.12.2014 р.

Суддя В.П. Босий