Ухвала суду № 42200932, 16.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ К/9991/28897/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року

у справі № 2а-8808/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СтілАрм»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СтілАрм» (далі - ТОВ «СтілАрм»; позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000702304 від 03 червня 2011 року та № 0000712304 від 03 червня 2011 року.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «СтілАрм» з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙБІЕС ПРОФІТ» за період з 01 грудня 2010 року по 28 лютого 2011 року, за результатами якої складено акт № 230/1-23-40-30264554 від 13 травня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000702304 від 03 червня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 388 721,00 грн. (310 977,00 грн. - основний платіж, 77 744,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000712304 від 03 червня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 221 266,00 грн. (177 013,00 грн. - основний платіж, 44 253,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «АЙБІЕС ПРОФІТ», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договору № 22/11-10 від 22 листопада 2010 року, укладеного між вказаним суб'єктом господарювання та позивачем.

Такий висновок податковим органом зроблено з урахуванням акту № 301/23-2/37193820 від 29 березня 2011 року про результати невиїзної позапланової перевірки контрагента позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01 грудня 2010 року по 28 лютого 2011 року, в якому зазначено про відсутність у ТОВ «АЙБІЕС ПРОФІТ» необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема, основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, складських приміщень та транспортних засобів, ненадання уповноваженими особами товариства на перевірку документів бухгалтерського обліку за період з грудня 2010 року по лютий 2011 року, а також викладено думку про те, що укладені вказаною юридичною особою з контрагентами правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Визнаючи протиправними та скасовуючи оспорювані податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Подібні за правовим регулюванням норми закріплено в пунктах 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як з'ясовано судами, фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ «АЙБІЕС ПРОФІТ» товарно-матеріальних цінностей (дверей, плит вогнестійких, систем контролю доступу, автоматики для воріт тощо) підтверджується належним чином складеними специфікаціями до договору № 22/11-10 від 22 листопада 2010 року, рахунками, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями.

При цьому судовими інстанціями встановлено, що отриманий від постачальника товар товариством використано у власній господарській діяльності, а саме - реалізовано третім особам, про що свідчать наявні в матеріалах справи документи.

Враховуючи викладене, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у відповідача в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії слід визнати правильним.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.