Ухвала суду № 42200911, 16.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ К/9991/26789/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року

у справі № 2а-11453/11/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Орлан»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Орлан» (далі - ПАТ «Орлан»; позивач) до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС; відповідач) задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001592302/0 від 27 квітня 2011 року та № 0002632302 від 12 липня 2011 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ «Орлан» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт № 3869/23-02/21497134 від 11 квітня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001592302/0 від 27 квітня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 883,00 грн. (5 506,00 грн. - основний платіж, 1 377,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, названий акт індивідуальної дії скасовано в частині збільшення товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 509,00 грн. за основним платежем та 877,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, що стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0002632302 від 12 липня 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення ПАТ «Орлан» підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних № 9630 від 13 листопада 2009 року та № 10036 від 27 листопада 2009 року, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп», з підстав нікчемності підрядного контракту № 73/14 від 10 листопада 2009 року, укладеного між вказаним суб'єктом господарювання та позивачем.

Такий висновок контролюючим органом зроблено з урахуванням пояснень засновника та директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ОСОБА_3, наданих в рамках розслідування кримінальної справи № 69-107, щодо його непричетності до фінансово-господарської діяльності зазначеного товариства.

Крім того, відповідач наголошував на відсутності в контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема, оборотних коштів, виробничих активів, трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні робіт сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податку. Водночас певні недоліки первинних документів, зокрема, їх підписання невстановленою особою, є свідченням недобросовісності постачальника та, у разі підтвердження дійсного виконання відповідної операції, не можуть слугувати підставою для притягнення платника податку-покупця до відповідальності.

Як встановлено судами, фактичне здійснення господарської операції з придбання позивачем у контрагента електромонтажних робіт з підключення щита резервного живлення силового трансформатора КТП-1600КВА підтверджується долученими товариством до матеріалів справи локальним кошторисом, договірною ціною, довідкою про вартість виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-3, актом приймання виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-2в, платіжними дорученнями, податковими накладними. Відповідачем, в свою чергу, не заперечується, що понесені ПАТ «Орлан» витрати безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а розглядувана операція здійснена за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання постачальником податкової дисципліни або від його господарських та виробничих можливостей.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податку з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним даних податкового обліку.

Проте, в постанові Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2011 року у справі № 1-п-32/11, яку на обґрунтування своєї правової позиції подано контролюючим органом, відсутні посилання на незаконність або фіктивність діяльності ТОВ «С.Дж.Р.Груп» за господарською операцією з позивачем в охоплений перевіркою період. Будь-які інші належні та допустимі докази, які підтверджували б відсутність фактичного виконання підрядних робіт контрагентом для ПАТ «Орлан», узгодженість дій позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, в матеріалах справи відсутні.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.