Ухвала суду № 42200905, 16.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ К/9991/43694/12

№ К/9991/43660/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби та Державної податкової служби у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року

у справі № 2а-1670/4979/11

за позовом Приватного підприємства «Справа»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби,

Державної податкової служби у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року, адміністративний позов Приватного підприємства «Справа» (далі - ПП «Справа»; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС; відповідач-1) та Державної податкової служби у Полтавській області (далі - ДПС у Полтавській області; відповідач-2) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000662310 від 26 травня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Справа» судові витрати, понесені в зв'язку із сплатою судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідачі оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданих касаційних скаргах, ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС та ДПС у Полтавській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2011 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Крім того, ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС заявлено клопотання про заміну відповідача-1 у справі - ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС на Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області у зв'язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Справа» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 3831/23-5/31684432 від 05 травня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000662310 від 26 травня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 201 320,00 грн. (161 056,00 грн. - основний платіж, 40 264,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством пунктів 1.3, 1.7 статті 1, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Домінос», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій з придбання позивачем у контрагента послуг з оренди будівельного обладнання та товарно-матеріальних цінностей.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з урахуванням акту № 7046/23-5/34825829 від 05 серпня 2010 року про результати невиїзної документальної перевірки ПП «ВКФ «Домінос» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб за період з 18 липня 2007 року по 01 липня 2010 року, з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 18 липня 2007 року по 01 липня 2010 року, в якому вказано про здійснення контрагентом позивача в охоплений перевіркою період господарських операцій переважно із суб'єктами господарської діяльності (Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Плай» та Приватним підприємством «Таір-2»), які мають ознаки фіктивності.

Крім того, відповідач-1 наголошував на порушенні кримінальних справ стосовно директора ПП «Справа» ОСОБА_3 за ознаками складів злочинів, передбачених частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та стосовно директора ПП «ВКФ «Домінос» ОСОБА_4 за ознаками складів злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 366 КК України.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як з'ясовано судами, на підтвердження реального характеру проведених поставок послуг та будівельних матеріалів позивачем долучено до матеріалів справи належним чином оформлені видаткові та податкові накладні, акти прийому-передачі обладнання, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківські виписки, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, прибуткові накладні, обороно-сальдові відомості.

Доцільність придбання вказаних послуг та товарів, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, обумовлена в наведеному випадку необхідністю їх використання в господарській діяльності підприємства, а саме - проведенням підрядних (будівельних) робіт за договорами, укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством «Нібулон», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕСО», Закритими акціонерним товариством «Цивільбуд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Промспецмонтаж», утриманням та охороною території бази за договором, укладеним з Комунальним підприємством «Міськбуджитлокомункомплект», що засвідчується поданими підприємством документами.

Враховуючи викладене, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у відповідача-1 в даній ситуації правових підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання оскаржуваним актом індивідуальної дії слід визнати правильним.

Що ж стосується посилання ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС та ДПС у Полтавській області на факт порушення кримінальних справ стосовно посадових осіб ПП «Справа» та ПП «ВКФ «Домінос», як на підставу для виключення із складу податкового кредиту сформованих позивачем за проведеними з контрагентом операціями сум податку на додану вартість, то слід зазначити, що сам собою факт порушення кримінальних справ та матеріали досудового слідства в них не можуть слугувати належним доказом фіктивності вчинених операцій до часу їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Водночас відповідачами на підтвердження своєї правової позиції вироків у вказаних кримінальних справах не надано.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача-1 - Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області та Державної податкової служби у Полтавській області відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.