Вирок № 42191377, 18.12.2014, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/11802/14-к

Провадження №1-кп/639/551/14

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року м. Харків

Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Курила В.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Боровської М.І.,

прокурора - Кравченко Є.Ю.,

захисника - адвоката ОСОБА_1,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові кримінальне провадження, зареєстроване в ЄРДР за №12014220500001845 від 29.04.2014 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Харкова, українця, громадянина України, не одруженого, з вищою освітою, який працював викладачем у ТОВ «СІ «Автомобіліст», на даний час офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 на підставі трудового контракту №4/14 від 09 січня 2014 року з 10 січня 2014 року був прийнятий на роботу в ТОВ «СІ «Автомобіліст», по професії викладача правил дорожнього руху та спеціальних дисциплін. Згідно п.5 трудового контракту №4/14 від 09.01.2014 року робітник повинен провести навчання водіям транспортних засобів, згідно програми підготовки.

16.10.2014 року ОСОБА_3, маючи умисел на отримання неправомірної вигоди для третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме: за прийняття рішення, щодо отримання ОСОБА_4 посвідчення водія категорії А, А1, без проходження практичних занять, без складання внутрішніх іспитів, без необхідних обстежень лікарів отримав від ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 4000 грн. Після цього громадянин ОСОБА_5, не проходячи практичні заняття, без складання внутрішніх іспитів, без необхідних обстежень лікарів отримав посвідчення водія НОМЕР_1 за категоріями А, А1.

Крім того, 28.10.2014 року ОСОБА_3, маючи умисел на отримання неправомірної вигоди для третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме: за прийняття рішення, щодо отримання ОСОБА_6 посвідчення водія категорії А, А1, без проходження практичних занять, без складання внутрішніх іспитів, без необхідних обстежень лікарів, отримав від ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 4700 грн., після чого, був затриманий співробітниками правоохоронних органів.

Згідно висновку судово-хімічної експертизи №168 від 09.11.2014 року на поверхні грошових купюр сумою 4700 грн., на марлевих тампонах зі змивами з долоней рук ОСОБА_2, на поверхні ксерокопії документів присутні нашарування спеціальної хімічної речовини, яка люмінесціює блакитним кольором.

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_3 свою провину в інкримінованому злочині за ч.2 ст.369-2 КК України визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаюється, повністю підтверджує фактичні обставини вчинення злочину, надав пояснення щодо місця, часу, способу вчинення злочину так, як вони встановлені судом.

Під час допиту у судовому засідання обвинувачений ОСОБА_2 підтвердив, що дійсно у жовтні 2014 року отримав від гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_6 грошові кошти в загальній сумі 8700,00 грн., для передачі їх третій особі за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у питанні отримання водійських посвідчень без складання внутрішніх іспитів та необхідних обстежень лікарів. У судовому засіданні підсудний зазначив, що на стадії досудового розслідування та під час допиту у суді він показання надає добровільно, без примусу зі сторони працівників правоохоронних органів.

Показання ОСОБА_2 є послідовними, логічними та не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння підсудним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи повне визнання підсудним ОСОБА_2 своєї вини у скоєному злочині та щире каяття, заслухавши думку учасників кримінального провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позицій, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Таким чином, суд вважає за можливе розглянути вказану справу в порядку ст.349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження. На виконання вимог ч.3 ст.349 КПК України, учасникам судового провадження роз'яснено про позбавлення права оскаржити визнані обставини в апеляційному порядку.

Крім повного визнання обвинуваченим ОСОБА_2 своєї провини, його вина підтверджується наступними доказами дослідженими та перевіреними судом, а саме: 1) змістом протоколів огляду, помітки та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр від 16.10.2014 року та 28.10.2014 року; 2) змістом протоколу огляду місця події від 28.10.2014 року, згідно якого проведено огляд за адресою: м.Харків, вул. Полтавський шлях,169, відповідно до якого в приміщенні автошколи «Автомобіліст» вилучені грошові кошти у сумі 4020 грн., 4700 грн., змиви з долоней рук ОСОБА_2; 3) протоколами огляду помітки та вручення грошових коштів від 16.10.2014 року та 28.10.2014 року; 4) висновком судово-хімічної експертизи №168 від 09.11.2014 року, згідно якої на поверхні грошових купюр сумою 4700 грн., на марлевих тампонах зі змивами з долоней рук ОСОБА_2, на поверхні ксерокопії документів присутні нашарування спеціальної хімічної речовини, яка люмінесціює блакитним кольором; 5) висновком експерта №410 від 21.11.2014 року, відповідно до якого, надані на дослідження грошові знаки Національного банку України номіналом 500, 200, 100 гривень відповідають аналогічним грошовим знакам, що знаходяться в офіційному обігу на території України; 6) змістом протоколів про результати аудіо-, відео контролю місця (за особою) від 17.10.2014 року, 24.10.2014 року та від 29.10.2014 року (к/п, а.с.28-37, 62-71, 143-147, 150-157, 172-190).

Достовірність та об'єктивність наведених доказів у суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, відносні, допустимі та достатні, у зв'язку з чим суд вважає можливим прийняти вказані докази. Суд вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості.

Враховуючи наведене, своїми умисними діями ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.369-2 КК України, тобто одержання неправомірної вигоди для третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_2 встановлено, що він на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має серцево-судинне захворювання «дилатація лівого шлуночка, вегетативно-судинна дистонія», не одружений, має вищу освіту, працював викладачем у ТОВ «СІ «Автомобіліст», за місцем роботи характеризувався позитивно як кваліфікований спеціаліст, на даний час офіційно звільнений із займаної посади, має постійне місце мешкання, за яким також характеризується позитивно, раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався (к/п а.с.19-27, 202-208).

В частині заявленого під час судового розгляду справи захисником - адвокатом ОСОБА_1 клопотання про звільнення його підзахисного від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки за ст.48 КК України, суд виходить із наступних обставин.

Клопотання захисника під час судового розгляду підтримав обвинувачений ОСОБА_2, просив клопотання задовольнити. Прокурор проти задоволення клопотання захисника заперечував, зазначивши про відсутність правових підстав для звільнення від кримінальної відповідальності.

Вимогами статті 48 КК України передбачено, що особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23.12.2005 року, звільнення від кримінальної відповідальності за ст.48 КК можливе у разі, коли особа вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості. Для застосування ст.48 КК України необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.48 КК України - право, а не обов'язок суду.

Отже, виходячи з наведених положень закону, питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності є правом, а не обов'язком суду і є виправданим лише тоді, коли суд дійде висновку про те, що виправлення конкретної особи, яка вчинила злочин, є можливим без фактичного застосування до неї заходів кримінально-правового характеру.

Злочин за ч.2 ст.369-2 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_2 у відповідності до ст.12 КК України класифікується як злочин середньої тяжкості та законодавцем віднесено до злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг.

Судом не встановлено, що після вчинення злочину обвинуваченим ОСОБА_2 обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Особу ж можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину.

Враховуючи фактичні обставини вчинення інкримінованого злочину за ч.2 ст.369-2 КК України, а саме вчинення 2-ох епізодів злочинної діяльності, під час яких ОСОБА_2 отримував грошові кошти у сумах 4000 грн. та 4700 грн., оскільки згідно діючого законодавства обвинувачений не позбавлений можливості в подальшому працевлаштуватись на аналогічну посаду, тому зазначені обставини підтверджують наявну можливість вчинення особою нового злочину, що відповідно унеможливлює прийняття рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги викладене, суд не знаходить достатніх підставі для звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ст.48 КК України.

Обставиною, яка відповідно до ст.66 КК України пом'якшує покарання ОСОБА_2, є щире каяття у вчиненому злочині. Згідно ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання підсудного, судом не встановлено.

Призначаючи покарання ОСОБА_2 суд виходить з положень ст.65 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст.12 КК України є злочином середньої тяжкості, наявність пом'якшуючої обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин, дані про особу підсудного, у зв'язку з чим вважає необхідним і достатнім призначити йому покарання в межах мінімальної санкції за частиною 2 статті 369-2 КК України у виді позбавлення волі, без спеціальної конфіскації.

Відповідно до вимог ч.5 ст.96-2 КК України, п.5 ч.9 ст.100 КПК України, оскільки грошові кошти загальною сумою 4700 грн. були добровільно передані громадянином ОСОБА_6, тому зазначені кошти підлягають поверненню йому як законному власнику. При цьому, місцезнаходження грошових коштів у сумі 4000 грн., які були передані ОСОБА_2 від гр. ОСОБА_5 під час досудового розслідування не встановлено, фактично кошти були витрачені обвинуваченим на власний розсуд, тому питання про відшкодування спричиненої шкоди може бути вирішено в порядку цивільного судочинства. Жодних доказів, що інші вилучені грошові кошти у сумі 4020 грн. були отримані ОСОБА_2 злочинним шляхом матеріали кримінального провадження не містять, у зв'язку з чим суд вважає за можливе не застосовувати спеціальну конфіскацію.

На підставі ст.75 КК України, суд вважає можливим звільнити ОСОБА_2 від реального відбування покарання у виді позбавлення волі, встановивши йому іспитовий строк та поклавши на нього обов'язки, передбачені п.п.2, 3 ч.1 ст.76 КК України, оскільки виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства.

Суд зазначає, що дію застосованого відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 30.10.2014 року у відношенні ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання - до набрання вироком законної сили необхідно продовжити (к/п а.с.98-100).

Процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинуваченого по справі в порядку ст.124 КПК України.

Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку ст.100 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст.370, 371, 373, 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд, -

З А С У Д И В:

ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі, без спеціальною конфіскації.

Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не скоїть нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки.

На підставі п.п.2, 3 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_2 наступні обов'язки, а саме: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.

У разі подальшого реального виконання покарання у виді позбавлення волі зарахувати ОСОБА_2 у строк відбуття покарання час знаходження його під вартою, в порядку визначеному ст.72 КК України, з моменту його фактичного затримання до моменту звільнення з під варти, тобто з 28.10.2014 року до 30.10.2014 року (к/п а.с.84-87, 98-100).

Застосований відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 30.10.2014 року у відношенні ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання - до набрання вироком законної сили продовжити, після набрання судовим рішенням законної сили - скасувати (к/п а.с.98-100).

Стягнути з ОСОБА_2 процесуальні витрати за проведені експертизи на загальну суму 1130,22 грн. (одна тисяча сто тридцять гривень 22 коп.), перерахувавши їх на користь держави (р/р НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області, код доходів 24060300, р/р №31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова, з призначенням виду платежу - «за експертні послуги») (к/п а.с.147, 151).

Речові докази по кримінальному провадженню: 1) протоколи про результати аудіо-, відео контролю місця (за особою) від 17.10.2014 року, 24.10.2014 року та від 29.10.2014 року разом із цифровими накопичувачами МSDHC №263, 264, 265, 266, 268, 269нт - залишити зберігатись в матеріалах кримінального провадження; 2) грошові кошти загальною сумою 4700 грн., а саме: 8 купюр номіналом 500 гр. з серійними номерами ЗГ 7824458, МГ 0232403, ВХ 6572824, ВГ 0047342, ЛД 7303286, ВЖ 0172354, ЛД 5561839, ВЗ 5329283, три купюри номіналом 200 грн. з серійними номерами ЕЩ 1134785, ВФ 3000009, МБ 6331050, одна купюра номіналом 100 грн. серійний номер ГФ 6891967, які передані на зберігання до камери схову речових доказів Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області - повернути гр. ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, як законному власнику та особі, якою були надані зазначені грошові кошти згідно протоколу від 28.10.2014 року; 3) два марлевих тампона зі змивами з правої та лівої руки ОСОБА_2, чистий (контрольний) ватний тампон, зразок спеціального люмінесцентного препарату у паперовому згортку - які передані на зберігання до камери схову речових доказів Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, після набрання судовим рішенням законної сили - знищити; 4) журнал учнів автошколи, який передано на зберігання до камери схову речових доказів Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області - повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Автомобіліст» як законному власнику (к/п а.с.62-67, 175-176, 181-183, 187-194).

Вирок може бути оскаржений в порядку статті 394 КПК України до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення, а для особи, що перебуває під вартою - з моменту вручення копії судового рішення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя В.О. Курило