Постанова № 42178952, 18.12.2014, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2014 р. Справа № 809/3526/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боршовського Т.І.

за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.

представників позивача: Васькевич Ю.С., Андріїв Т.М.

представників відповідача: Муратової Н.І., Грицака С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Калина ІФ" ЛТД

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000212202, № 0000202202, № 0053231701 від 17.10.2014 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Калина ІФ" ЛТД (надалі - ТОВ, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківської області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000212202, № 0000202202, № 0053231701 від 17.10.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржені рішення ґрунтуються на висновках, зроблених в акті планової виїзної перевірки № 8149/09-15-22-02/13664090 від 06.10.2014 року, які не відповідають фактичним обставинам справи та нормам податкового законодавства. Зокрема, посилається на те, що перевіркою зроблено необґрунтований висновок про відсутність господарських операцій між ТОВ Фірма «Калина ІФ» ЛТД та його контрагентом ТОВ «Ремтайгер», оскільки для перевірки відповідачу надано всі можливі та необхідні первинні документи: податкові накладні, акти приймання виконання будівельних робіт форми КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, які підтверджують реальний характер вчинення вказаних операцій. Також позивач вказує на те, що відповідачем протиправно нараховано штрафні санкції згідно податкового повідомлення-рішення № 0053231701 від 17.10.2014 року, оскільки передбачені пунктом 1 статті 127 Податкового кодексу України штрафи не застосовуються, коли ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого пунктом 169.4 статті 169 цього Кодексу, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами цього Кодексу, що й було вчинено позивачем.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі. Просили позов задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечили з мотивів, викладених в письмових запереченнях. Зокрема, відповідач посилається на те, що перевірка була проведена з врахуванням матеріалів отриманих з ДПІ в Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області стосовно контрагента позивача - ТОВ «Ремтайгер». В обґрунтування висновків, викладених в акті перевірки від 06.10.2014 року № 8149/09-15-22-02/13664090, відповідач зазначає, що в ході перевірки контролюючим органом на підставі поданих позивачем документів бухгалтерського, податкового обліку та отриманих від ДПІ в Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області матеріалів встановлено, що ТОВ «Ремтайгер» підрядні роботи для ТОВ Фірма "Калина ІФ" ЛТД фактично не виконувало, вказані операції відображено сторонами лише на папері. Неможливість виконання ТОВ «Ремтайгер» зазначених операцій податковий орган підтверджує тим, що податкові накладні, виписані ТОВ «Ремтайгер» для контрагентів-покупців, так і контрагентами-продавцями для ТОВ «Ремтайгер» в березні-жовтні, грудні 2013 року, мають суми ПДВ менше 10 тис. грн., в Єдиному реєстрі податкових накладних не зареєстровані, тому неможливо дослідити номенклатуру товарів (робіт, послуг), реалізованих контрагентами-продавцями, так і контрагентам-покупцям. Крім того, у ТОВ «Ремтайгер» відсутня достатня кількість трудових ресурсів для здійснення робіт-послуг у задекларованих об'ємах.

Представники відповідача в судовому засіданні повністю підтримали вказані заперечення проти позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, судом встановлено таке.

ТОВ Фірма "Калина ІФ" ЛТД зареєстроване 24.11.1995 року як юридична особа, ідентифікаційний код 13664090, місце знаходження: 76000, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Національної Гвардії, будинок, 14, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отриманою з офіційного веб-сайту технічного адміністратора вказаного реєстру: http://irc.gov.ua/ua. Окрім цього, як вбачається з вказаного Реєстру та довідки управління статистики, позивач здійснює за КВЕД такі види діяльності: електромонтажні роботи, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (основний), діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, будівництво житлових і нежитлових будівель.

ТОВ Фірма "Калина ІФ" ЛТД в періоді, за який проводилась перевірка, зареєстровано як платник податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 100325525 від 17.02.2011 року. Вказані обставини викладені в акті перевірки позивача від 06.10.2014 року, й не заперечуються сторонами.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківської області проведено планову виїзну перевірку ТОВ Фірма "Калина ІФ" ЛТД з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013 року, правильності обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року.

За наслідками проведеної перевірки складено акт за № 9149/09-15-22-02/13664090 від 06.10.2014 року, згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ Фірма "Калина ІФ" ЛТД вимог податкового законодавства:

1) п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. № 436-ІV, ст. 92, ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 234, ст. 626, ст. 655, ст. 658, ст. 662, ст. 664 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року №435-ІV (зі змінами та доповненнями), а саме: вчинення правочинів, які спрямовані на реальне настання наслідків;

2) п.п. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, п.п.153.1.3 п. 153.1 ст. 153, п.п.170.2.1., п.п. 170.2.2., п.п. 170.2.3., п.п. 170.2.4., п.п. 170.2.6., п.п. 170.2.7. п. 170.2 ст.170 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 197755 грн.

3) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 203164 грн., в тому числі за жовтень 2013 року на суму 56700 грн., за листопад 2013 року на суму 33463 грн., за грудень 2013 року на суму 113001 грн.

4) п. 168.1, ст. 168, п. 171.2 ст. 171 п. 176.2 ст. 176, Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб нараховано пеню в сумі 225,42 грн. Також зроблено висновок про нарахування відповідно до п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб.

5) п. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р. за № 2464-VI із змінами та доповненнями, внаслідок чого за несвоєчасну сплату єдиного внеску нараховано пеню в сумі 76,55 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки, відповідачем 17.10.2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000212202, яким позивачу з збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, за основним платежем на суму 203164 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 50791 грн.;

- № 0000202202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств, за основним платежем на суму 197755 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 49439 грн.;

- № 0053231701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 20154,39 грн.

Вказана планова перевірка, як вбачається з акту перевірки, проводилась згідно направлень від 08.09.2014 року № 00001170, № 00001171, № 00001172, № 00001173 на підставі наказів ДПІ у м.Івано-Франківську від 10.07.2014 року № 1055 та від 08.09.2014 року № 1325, з відома директора ТОВ Фірма "Калина ІФ" ЛТД в період з 09.09.2014 року до 22.09.2014 року.

Позивачем в позовній заяві не оспорювалися підстави та порядок проведення даної перевірки. Обставин порушення чинного законодавства, підстав та порядку її проведенні судом не встановлено.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до норм п. 135.1 та 135.4 ст. 135 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг. Датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до положень п. 135.2 ст. 135 цього Кодексу, доходи, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Правове поняття «витрат» в податковому законодавстві визначено в п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а саме: витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.6 ст. 138 Кодексу передбачено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

При цьому, відповідно до положень абзацу 1 п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 152.1 ст. 152 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу. При цьому, в розумінні ст. 149 цього кодексу, податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

За змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, для перевірки правильності нарахування та сплати позивачем податку на прибуток підприємств за спірний період, необхідно встановити правильність визначення платником своїх доходів та витрат в їх грошовому вираженні, виходячи з господарських операцій, які він здійснював. Необхідною умовою для встановлення факту отримання платником доходу та понесення витрат, є їх підтверджується відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зокрема, як вбачається з акту перевірки позивача від 06.10.2014 року, відповідач дійшов висновку про те, що при декларуванні витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.04.2011 року по 31.12.2013 року, позивачем за 2013 рік завищено валові витрати, відображені в складі собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1015816 грн.

В акті перевірки позивача від 06.10.2014 року, відповідачем не визнано господарські операції, витрати по яких відображені в рядку 05.1 декларації за 2013 рік «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» по взаємовідносинах з ТОВ "Ремтайгер" щодо виконання будівельно-монтажних робіт.

Виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин справи, судом було досліджено обставини стосовно змісту вказаних господарських операцій.

Судом встановлено, що між ТОВ фірма "Калина ІФ" Лтд та ТОВ "Ремтайгер" укладено договір підряду № 029/13, згідно умов якого, ТОВ "Ремтайгер" зобов'язувалося виконати підрядні роботи та передати їх замовнику - ТОВ фірма "Калина ІФ" ЛТД, а останній прийняти та оплати їх вартість згідно актів приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в та довідки КБ-3.

Вказаний договір вчинений в письмовій формі, підписаний представниками ТОВ фірма "Калина ІФ" ЛТД та ТОВ "Ремтайгер", скріплений їх печатками, а, отже, є укладеним, і відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК) встановлює для сторін права та обов'язки, що з нього випливають. Будь-яких доказів підписання вищевказаних договорів невстановленими особами, скріплення їх підробленими печатками, чи інших даних, які б викликали сумнів в їх достовірності, відповідач суду відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства (надалі - КАС) України не подав. Також суду не подано доказів визнання судом цього Договору недійсним.

На виконання вищевказаного Договору, ТОВ "Ремтайгер" виконало підрядні роботи по будівництву котельні Західного реабілітаційно-спортивного центру с.Яворів Львівської області на суму 403878 грн., по реконструкції системи теплового забезпечення моторвагонного депо Коломия на суму 700305 грн., по реконструкції котельні ДНЗ № 2 та ЗОШ № 6 м.Полонне Житомирської області на суму 114796 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 №№ 141-144 за жовтень 2013 року, №№ 222-232 за грудень 2013 року, податковими накладними № 35 від 09.10.2013 року, № 37 від 09.10.2013 року, № 75 від 14.10.2013 року, № 76 від 14.10.2013 року, № 77 від 14.10.2014 року, № 141 від 29.10.2013 року, № 142 від 29.10.2013 року, № 143 від 29.10.2013 року, № 144 від 29.10.2013 року, № 145 від 29.10.2013 року, № 222 від 25.12.2013 року, № 223 від 25.12.2013 року, № 224 від 25.12.2013 року, № 225 від 25.12.2013 року, № 226 від 25.12.2013 року, № 227 від 25.12.2013 року, № 228 від 25.12.2013 року, № 229 від 25.12.2013 року, № 230 від 25.12.2013 року, № 231 від 25.12.2013 року, № 232 від 25.12.2013 року.

Окрім цього, як вбачається з акту перевірки, вищевказані операції відображено позивачем в бухгалтерському обліку по рахунках Дт 231- Кт 631 та Дт 903- Кт 231.

Щодо доводів відповідача про те, що вказані вище акти приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт не містять всіх необхідних реквізитів, зокрема, не вказано прізвищ осіб, що їх підписали, то як з'ясовано судом з пояснень представників позивача, ТОВ фірма «Калина ІФ» ЛТД підтверджує, що вони підписані представниками позивача, і вказані операції визнаються цим товариством. Окрім цього, суд зазначає про те, що відсутність окремих документів бухгалтерського обліку, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо посилання відповідача в акті перевірки в заперечення факту здійснення вищевказаних господарських операцій на пояснення начальника Моторвагонного депо станції Коломия Матейчука В.І., то як вбачається з вказаних пояснень, працівники Моторвагонного депо не здійснювали жодних дій щодо контролю за тим, хто саме зі сторони ТОВ фірма "Калина ІФ" виконував роботи по реконструкції системи теплового забезпечення Моторвагонного депо Коломия в жовтні-грудні 2013 року, оскільки в цей період первинний інструктаж з техніки безпеки перед початком робіт, доставку на об'єкт, проживання працівників забезпечувало ТОВ фірма "Калина ІФ". При цьому, головний інженер Моторвагонного депо здійснював лише поверхневий нагляд за виконанням та якістю робіт, тоді як їх прийняття та підписання актів та довідок виконаних робіт здійснювала Служба приміських пасажирських перевезень ДТГО «Львівська залізниця». Вказане також узгоджується з умовами п. 9.5 договору від 20.08.2013 року, укладеного ТОВ фірма "Калина ІФ" ЛТД з ДТГО «Львівська залізниця», відповідно до якого підрядник - позивач у справі вправі самостійно організовувати всю роботу з виконання цього договору, зокрема, визначати безпосередніх виконавців та розподіляти обов'язки між ними. В даному випадку, позивач на підставі договору підряду № 029/13, укладеного з ТОВ "Ремтайгер", передав безпосереднє виконання підрядних робіт по реконструкції системи теплового забезпечення Моторвагонного депо Коломия на субпідрядника - ТОВ "Ремтайгер". Також слід зазначити, що замовник робіт - ДТГО «Львівська залізниця», в особі Служби приміських пасажирських перевезень, прийняла виконані підрядні роботи без зауважень до підрядника.

Окрім цього, слід зазначити, що вказані пояснення стосується виконання підрядних робіт лише по одному з об'єктів - реконструкції системи теплового забезпечення моторвагонного депо Коломия, та не стосуються обставин виконання ТОВ "Ремтайгер" та ТОВ фірма "Калина ІФ" робіт по інших об'єктах: реконструкції котельні ДНЗ № 2, котельні ЗОШ № 6 в м.Полонне Хмельницької області та будівництва котельні на твердому паливі в с.Яворів Турківського району Львівської області.

З наданих позивачем копій актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 за 2013 рік, вбачається, що підрядні роботи, факт здійснення яких ТОВ "Ремтайгер" не визнається відповідачем, виконані ТОВ "Ремтайгер" для позивача на виконання договору від 20.08.2013 року, укладеного ТОВ фірма "Калина ІФ" ЛТД з ДТГО «Львівська залізниця» як замовником робіт по об'єкту: Реконструкція системи теплового забезпечення моторвагонного депо Коломия (перша черга)», договорів № 126/12 та № 027/12 від 26.07.2012 року, укладених з Полонським підприємством теплових мереж як замовником робіт по об'єктах: «Реконструкція котельні ДНЗ № 2 та котельні ЗОШ № 6 в м.Полонне Хмельницької області», договорів № 02/13-с від 02.08.2013 року, № 07/13-с від 16.12.2013 року про закупівлю робіт за державні кошти, укладених з Підприємством «Західний реабілітаційно-спортивний центр» Національного комітету спорту інвалідів України як замовником робіт по об'єкту: «будівництво котельні на твердому паливі І черга в с.Яворів Турківського району Львівської області».

Також судом встановлено, що на момент проведення вищевказаних фінансово-господарських операцій ТОВ фірма "Калина ІФ" ЛТД та ТОВ "Ремтайгер" мали відповідну господарську правосуб'єктність: в установленому законом порядку були зареєстровані як юридичні особи - суб'єкти господарювання, взяті на податковий облік як платники податку на додану вартість. Вказані обставини підтверджується інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та, як вбачається з акту про результати планової виїзної перевірки позивача № 9149/09-15-22-02/13664090 від 06.10.2014 року, актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Ремтайгер" № 89/14-03-22-08/38458384 від 25.02.2014 року, № 291/14-03-22-08/38458384 від 02.07.2014 року, не заперечуються відповідачем.

Нормами частин 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Окрім цього, як вбачається з інформації, що міститься в Єдиному державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, вищезазначених актів податкових органів, фінансово-господарські операції, факт здійснення яких не визнається відповідачем, відповідають статутній діяльності ТОВ фірма "Калина ІФ" ЛТД та ТОВ "Ремтайгер". Жодних доказів протилежного відповідачем суду відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не подано.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що ТОВ фірма "Калина ІФ" ЛТД надало до перевірки належним чином оформленні первинні бухгалтерські документи, що підтверджують здійснення господарських операцій з придбання робіт у ТОВ "Ремтайгер", які відповідають статутній діяльності позивача, тобто, що такі господарській операції вчинені позивачем з розумною діловою метою.

Щодо посилання відповідача в акті про результати планової виїзної перевірки позивача № 9149/09-15-22-02/13664090 від 06.10.2014 року на висновки ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, викладені в актах № 89/14-03-22-08/38458384 від 25.02.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Ремтайгер" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період грудень 2013 року", № 291/14-03-22-08/38458384 від 02.07.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Ремтайгер" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками: ТОВ "Неопрокс", ТОВ "Лаптопер", ТОВ "Технодром", ТОВ "Полістер", ТОВ "Никотек", ТОВ "БК Роботех", ТОВ "Промбудсервіс", ПП "Сонекс", ТОВ "Бондюа", ТОВ "Трансмет-юг", ТОВ "Азовспецтехнологія", ТОВ "Простір Арт", ТОВ "ВФС ЛТД", ДНВП "Версія", ПП "Атаман Фрут", ПРАТ "Інпроектсервіс" за період з грудня 2012 року по жовтень 2013 року та контрагентами-покупцями" про те, що ТОВ "Ремтайгер" не міг здійснити господарські операції з виконання робіт для ТОВ фірма "Калина ІФ" ЛТД, які впливають на визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість, оскільки не мав для цього матеріальних та трудових ресурсів, то такі висновки податкових органів сформовані виходячи лише із факту відсутності вказаного суб'єкта господарювання за податковою адресою, не отриманням контролюючим органом від вказаного платника документів щодо формування податкового кредиту і виникнення податкових зобов'язань, на підставі відомостей, які знаходяться в його обліковій справі, та актів про неможливість проведення звірок, складених іншими контролюючими органами.

Відповідно до підпункту 5.2. пункту 5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України за № 984 від 22.12.2010 року, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому, у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

У вищевказаних актах ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області зроблено висновки, які взято до уваги відповідачем при проведенні планової перевірки позивача, про те, що в ТОВ "Ремтайгер" відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, необоротні активи, достатня кількість працівників, транспортні засоби. Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що зазначеним товариством не подано додатку до податкової декларації з податку про додану вартість на 2013 рік, в якому декларуються активи платника, а також, що згідно звіту форми 1-ДФ за 4 квартал 2013 року на підприємстві працює лише 4 працівники. Однак, як видно з вказаних актів, інспекторами не досліджувалися обставини щодо руху коштів по рахунку цього контрагента позивача щодо встановлення можливих витрат на оплату праці найманих працівників, на оренду нерухомого та рухомого майна в третіх осіб чи за використання такого майна на підставі інших інститутів речового права, використання на підставі цивільно-правових договорів послуг фізичних та юридичних осіб при здійсненні спірних господарських операцій, виходячи з встановлених ст. 6 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободи підприємницької діяльності, правочинів та вільного руху капіталів, товару, послуг на території України. Також, як вбачається з акта планової перевірки позивача від 06.10.2014 року, такі обставини не досліджувались і відповідачем під час проведення перевірки позивача.

Окрім цього, суд звертає увагу, що у вказаних актах про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Ремтайгер", податковий орган посилаючись на те, що виписані вказаним платником податків та його контрагентами-продавцями в березні-жовтні, грудні 2013 року податкові накладні мають суми ПДВ менше 10 тис. грн., не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, сам визнає, що він не може на час складання актів підтвердити реальність здійснення господарських операцій з платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями. Також слід зазначити, що в переліку таких платників-контрагентів ТОВ "Ремтайгер", операції з якими мала намір дослідити ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, відсутнє ТОВ фірма "Калина ІФ" ЛТД.

Окрім цього, судом враховано, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.04.2014 року у справі № 814/850/14, залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року, задоволено позов ТОВ "Ремтайгер" та зобов'язано ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області вилучити з бази контролюючого органу інформацію, внесену на підставі акту від 25.02.2014 року № 89/14-03-22-08/38458384 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Ремтайгер" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період грудень 2013 року". Ухвалою Вищого адміністративного суду від 14.10.2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області на вказані судові рішення.

Окрім цього, суд зазначає про те, що відносини між учасниками попередніх ланок постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України відповідальність особи носить індивідуальний характер, а згідно п. 36.4 ст. 36, п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України виконання податкового обов'язку здійснюється платником самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента, і саме ці особи несуть фінансову, адміністративну та кримінальну відповідальність за вчинення протиправних діянь, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, передбачених цим Кодексом та іншим законодавством.

Такий висновок суду також відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10, а саме: якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Вищевказане також узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, яка у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " від 23 лютого 2006 року, є джерелом права.

Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що:

"…суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності…" ( пункт 70).

Окрім цього, у пункті 38 рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» (Заява N 803/02), Європейський суд з прав людини вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Вказані рішення Європейського суду хоча і стосується обставин щодо безпідставності покладення на покупця обов'язку щодо повторної сплати податку на додану вартість в разі невиконання продавцем, яких знаходиться поза контролем покупця, своїх зобов'язань по декларуванню вказаного податку за умови повного виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, однак вони встановлюють загальне правило, відповідно до якого платник податку - покупець по операціях поставки товарів не повинен відповідати за невиконання продавцем зобов'язань, та бути позбавлений гарантованого Конвенцією права власності, зокрема, й в наслідок донарахування йому відповідних податкових зобов'язань до бюджету, в разі якщо він повністю виконав свої зобов'язання, за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податку по цих операціях, або будь-яких вказівок на його обізнаність про порушення вчинені його контрагентом, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності.

Одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції». Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вказану практику Європейського Суду з прав людини, норму частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України судом було запропоновано відповідачу надати суду докази в підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент - ТОВ "Ремтайгер". Також надати інші докази, які б свідчити про недобросовісність позивача, зокрема, про його пряму участь у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податку на прибуток та податку на додану вартість. Однак відповідачем таких доказів подано не було.

Таким чином, за відсутності доказової бази, висновки та заперечення відповідача є передчасними та фактично ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу про неможливість здійснення контрагентом позивача господарських операції з виконання підрядних робіт.

За наведеного, висновки податкової інспекції про завищення позивачем витрат (по по собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2013 рік по фінансово-господарських операціях з ТОВ "Ремтайгер" на суму 1015816 грн., є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства, необґрунтовані, оскільки не підтвердженні належними та допустимими доказами відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо висновків контролюючого органу про заниження позивачем в порушення п.п. 170.2.1-170.2.4, 170.2.6-170.2.7 п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України оподаткованого доходу за 2013 рік, відображеного в рядку 03 ІД "Інші доходи" податкового декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік на суму 25000 грн., то суд погоджується з правильністю висновку податкового органу щодо такого порушення. Вказане порушення податкового законодавства мало місце через заниження позивачем позитивного значення загального фінансового результату операцій з інвестиційним активами за 2013 рік, яке виникло за операціями купівлі-продажу іменних інвестиційних сертифікатів із ТОВ "Інсайт-Консалтинг" по договорах купівлі-продажу № БВ-148/13 та № БВ-149-13 від 25.12.2013 року.

В судовому засіданні представники позивача визнали факт вказаного правопорушення, яке потягнуло за собою заниження оподаткованого доходу в 2013 році на суму 25000 грн.

За таких обставин, враховуючи необґрунтованість висновків контролюючого органу про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по господарських операціях з ТОВ "Ремтайгер", у ДПІ в м. Івано-Франківську не було правових підстав для збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств з вказаних операцій оскарженим податковим повідомленням-рішенням № 0000202202 від 17.10.2014 року. В той же час, враховуючи правильність висновків відповідача про заниження позивачем оподаткованих доходів в 2013 році на суму 25000 грн., суд вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0000202202 від 17.10.2014 року є частково обґрунтованим.

Однак, на переконання суду, наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є його скасування в цій частині, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та, що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.

З системного аналізу норм п.п. 14.1.39, 14.1.156, 14.1.157, ст. 20, п.п. 54.3.1-54.3.6 п. 54.3 ст. 54, п. 57.3 ст. 57, п. 58.1 ст. 58, ст. 127 Податкового кодексу України вбачається, що до виключної компетенції контролюючих органів віднесено повноваження щодо визначення платнику податків сум грошових зобов'язань з податку, якщо дані перевірок результатів діяльності такого платника свідчать про заниження його податкових зобов'язань, та по накладенню штрафу за ненарахування податків.

Таким чином, суд не може підміняти контролюючий орган, податкове повідомлення-рішення якого оскаржується, зокрема, приймати замість нього рішення, яке б відповідало вимогам закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Судом встановлено неможливість виокремлення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), на суму яких відповідачем в податковому повідомленні-рішенні № 0000202202 від 17.10.2014 року правомірно збільшено позивачу грошові зобов'язання з вказаного податку, оскільки це потребує здійснення нового розрахунку таких зобов'язань з врахуванням вищевказаних висновків суду.

З огляду на вказане, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0000202202 від 17.10.2014 року належить скасувати повністю.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 05.12.2006 року та від 27.10.2009 року, та постановою Вищого адміністративного суду України від 17.02. 2011 року № К-17781/07.

Щодо оподаткування податком на додану вартість. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та норми чинного законодавства.

Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів, випливають з порядку формування платником податкового кредиту з ПДВ та стосуються правомірності рішення контролюючого органу про нарахування податкових зобов'язань і штрафних санкцій.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування ПДВ.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз. 2).

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж Статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з акту планової перевірки від 06.10.2014 року, відповідач дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ "Ремтайгер" на загальну суму 203164 грн., зокрема, в жовтні 2013 року на суму 57773 грн., листопаді 2013 року на суму 37061 грн., грудні 2013 року на суму 108330 грн. Вказане завищення позивачем податкового кредиту згідно висновків відповідача вплинуло на заниження податку на додану вартість на суму 203164 грн., в тому числі в жовтні 2013 року на суму 57700 грн., в листопаді 2013 року на суму 33463 грн., в грудні 2013 року на суму 113001 грн.

Висновок контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту по операція з ТОВ "Ремтайгер" ґрунтується на доводах відповідача про безтоварний характер вказаних операцій.

Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по операціях з ТОВ "Ремтайгер", то суд дійшов висновку про те, що позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту суми податку по операціях з постачання товарів/послуг у вказаного контрагента, оскільки вони підтверджуються поданими позивачем належними чином завіреними копіями податкових накладних. Як вбачається з акту планової перевірки від 06.10.2014 року, відповідач не заперечив факт наявності у позивача відповідних податкових накладних, їх подання податковому органу для перевірки, реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Таким чином, позивачем дотримано вимог п.п. 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

Вказані вище податкові накладні видані ТОВ "Ремтайгер", яке на час їх видачі було зареєстровано як платник податку на додану вартість, містять всі необхідні реквізити, передбачені п. 201 ст. 201 Податкового кодексу України. Як вбачається з акту перевірки та пояснень представників відповідача в судовому засіданні, податковим органом не наведено доводів щодо дефектів їх форми.

Щодо висновків відповідача про безтоварність господарських операцій з вказаними контрагентами позивача, то їх оцінку було проведено надано судом при дослідженні правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення про донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств.

Таким чином, враховуючи те, що наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних, первинних бухгалтерських документів, підтверджено факти здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ремтайгер", то суд вважає, що позивачем доведено його право віднести до податкового кредиту в період: жовтень-грудень 2013 року суму 203164 грн. податку на додану вартість, нарахованого (сплаченого) по операціях з придбання робіт у вказаного платника податків.

За таких обставин, є протиправними висновки контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість по операціях з вищевказаним контрагентам на загальну суму 203164 грн.

Як наслідок, відсутні, встановлені п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, правові підстави для застосування оскарженим податковим повідомленням-рішенням № 0000212202 від 17.10.2014 року до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 50791 грн., що складає 50% донарахованої суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено правовий порядок для суб'єктів владних повноважень, згідно якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 21.1 статті 21 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно встановлених в частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріїв правомірності рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень, їх посадових осіб - рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вище встановлено судом, відповідачем не подано суду належних, допустимих та достатніх доказів того, що податкові повідомлення-рішення № 0001282201 та № 0001292201 від 23.06.2014 року відповідають встановленим частиною 2 статті 19 Конституції України, пунктом 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень - контролюючого органу. Натомість позивачем відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України доведено суду дотримання ним вимог податкового закону при визначенні грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, а також наявності в нього розумної ділової мети при вчиненні господарських операцій, які вплинули на формування об'єктів оподаткування у вказаних податкових періодах.

За таких обставин, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0000202202, № 0000212202 від 17.10.2014 року прийняті відповідачем без встановленої законом підстави, передчасно та необґрунтовано - за відсутності на час їх прийняття належних та допустимих доказів вчинення позивачем податкових правопорушень, непропорційно - без дотримання справедливого балансу між цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, вимогами загальних інтересів Держави щодо надходження податків до бюджету і несприятливими наслідками для позивача, пов'язаними з захистом права власності особи - платника податків.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0053231701 від 17.10.2014 року про збільшення ТОВ Фірма "Калина ІФ" ЛТД грошових зобов'язань з податку з доходів найманих працівників за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 20154,39 грн., то суд вважає, що позов в цій частині не підлягає задоволенню з огляду на таке.

В акті планової перевірки позивача від 06.10.2014 року відповідачем зроблено висновок про те, що в порушення п. 168.1 ст. 168, п. 171.1 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України ТОВ Фірма "Калина ІФ" ЛТД несвоєчасно та в неповному обсязі перераховувалися до бюджету податок на доходи фізичних осіб із заробітної плати, а саме: за квітень 2011 року на суму 57,84 грн., частково жовтень 2012 року на суму 108,54 грн., частково січень 2013 року на суму 4501,17 грн., за лютий 2013 року на суму 4579,51 грн., за березень 2013 року на суму 2177,97 грн., частково за травень 2013 року на суму 3631,37 грн., частково за червень 2013 року на суму 3848,80 грн., частково за вересень 2013 року на суму 3577,29 грн., за жовтень 2013 року на суму 4482,72 грн. Вказані обставини підтверджується виписками з особового рахунку платника за 2011-2013 роки, розрахунком відповідача щодо своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.04.2011 року по 31.12.2014 року, розрахунком повноти, своєчасності перерахування, утримання податку на доходи фізичних осіб за період з 01.04.2011 року по 31.12.2014 року.

Окрім цього, як вбачається з поданих позивачем платіжних доручень № 6 від 09.06.2011 року, № 67 від 18.12.2012 року, № 116 від 14.05.2013 року, № 231 від 08.07.2013 року, № 267 від 01.08.2013 року, № 999 від 30.12.2013 року, пояснень представників в судовому засіданні, позивач не заперечує факт несвоєчасної сплати ним як податковим агентом податку з доходів найманих працівників, однак вважає, що згідно абзацу 7 п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України він звільнений від відповідальності за вчинення вищевказаного правопорушення у вигляді нарахування йому штрафу в розмірі, передбаченому абзацами 1-6 вказаного пункту статті 127 цього Кодексу, оскільки в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року Товариство самостійно виправляло виявлені факти несплати грошових зобов'язань з вказаного податку.

Однак суд не може погодитись з таким доводами позивача, оскільки з диспозиції норми абзацу 7 п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України, штрафи, передбачені абзацами 1-6 вказаного пункту, не застосовуються коли ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого пунктом 169.4 статті 169 цього Кодексу. Виходячи зі змісту норми пункту 169.4 ст. 169 Податкового кодексу України, лише в разі наявності у платника податку податкової соціальної пільги, передбаченої пунктом 169.1 статті 169 цього Кодексу, такий платник податку може бути звільнений від відповідальності за несвоєчасну та неповну сплату податку з доходу фізичних осіб, податковим агентом яких він є, у спосіб не застосування до нього штрафів, передбачених пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України. В даному випадку, позивачем не доведено суду наявності в нього податкових соціальних пільг, передбачених пунктом 169.1 статті 169 цього Кодексу, в спірних податкових періодах, як передумови для застосування норми, передбаченої абзацом 7 пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми права, суд погоджується з висновком відповідача в податковому повідомленні-рішенні № 0053231701 від 17.10.2014 року про збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у вигляді накладення штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 20154,39 грн.

Підсумовуючи вищевказане, суд вважає, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Калина ІФ" ЛТД належить частково задовольнити: визнати протиправними податкові повідомлення-рішення № 0000202202, № 0000212202 від 17.10.2014 року та їх скасувати, а в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківської області № 0053231701 від 17.10.2014 року - відмовити.

Керуючись нормою частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи подане позивачем платіжне доручення № 1590 від 30.10.2014 року про сплату судового збору в сумі 520,40 грн., за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, суд присуджує позивачу понесені ним судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 468,35 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Держовної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківської області № 0000202202 від 17.10.2014 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Держовної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківської області № 0000212202 від 17.10.2014 року.

Відмовити в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення Держовної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківської області № 0053231701 від 17.10.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Калина ІФ" ЛТД (ідентифікаційний код 13664090, місце знаходження: 76018, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вулиця Мельника, будинок 1-А) 468 (чотириста шістдесят вісім) гривень 35 копійок в відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Боршовський Т.І.

Постанова складена в повному обсязі 23.12.2014 року.