Рішення № 42178814, 22.12.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2014 р.Справа № 916/4383/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Моісєєв Д.А.,

від відповідача - Лазарчук М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Алді" про стягнення 43732,98 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 17.11.2014 р., 24.11.2014 р., 08.12.2014 р. та 18.12.2014 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Алді" про стягнення заборгованості з компенсації земельного податку в сумі 36461,66 грн., 3% річних в сумі 2458,49 грн., інфляційних втрат в сумі 4812,83 грн., посилаючись на наступне.

17.04.2002 року між ДП „Іллічівський морський торговельний порт", ТОВ „Алді" та ДП „База матеріально-технічного забезпечення" був укладений договір № 97-О про спільну діяльність, відповідно до п. 1.1. п. 1 якого сторони здійснюють спільну діяльність зі створення та експлуатації комплексу для організації здійснення посадовими особами державних органів митного, санітарного, екологічного та інших видів контролю та пропуску через державний кордон державний кордон України імпортних транзитних вантажів, що вивозяться з порту автотранспортом з виконанням про цьому вантажно-розвантажувальних робіт, необхідних операцій і агентського обслуговування вантажів та автотранспорту та надання інших послуг, що випливають з необхідності митного контролю та оформлення.

Як вказує позивач, у зв'язку зі скасуванням державної реєстрації ДП „База матеріально-технічного забезпечення" 29.03.2003 року між ДП „ІМТП" і ТОВ „Алді" була укладена додаткова угода №1 до договору СД, відповідно до п. 1 якої було внесено зміни до преамбули договору СД і її було викладено у такій редакції: „Сторони договору є суб'єктами господарської діяльності зі статусом юридичної особи: ДП „Іллічівський морський торговельний порт", Україна, платник податку на прибуток на загальних умовах в особі начальника порту Єрьоменко А.В., який діє на підставі Статуту порту, з однієї сторони, ТОВ „Алді", платник податку на прибуток на загальних умовах в особі директора Гудко Д.В., який діє на підставі Статуту товариства, з другої сторони.

В подальшому 16.07.2007 року між ДП „ІМТП" та ТОВ „Алді" була укладена додаткова угода до договору № 97-О від 17.04.2002 року про спільну діяльність, якою було доповнено п. 4.2. договору таким абзацом: „За рахунок спільної діяльності компенсуються Порту витрати по оплаті земельного податку на земельну ділянку відповідної території, фактично передану Портом у спільну діяльність в рамках договору. Компенсація земельного податку здійснюється з початку дії договору спільної діяльності на підставі рахунку Порту з додатком відповідних копій платіжних і інших документів, підтверджуючих оплату земельного податку. Товариство як сторона, що здійснює розпорядження рахунком і ведення загальних справи учасників, зобов'язане перераховувати Порту компенсацію земельного податку, на протязі 5-ти банківських днів з дати отримання Товариством рахунку з додатком платіжних і інших підтверджуючих документів."

За ствердженнями позивача, на виконання умов вказаного договору про спільну діяльність (в редакції додаткової угоди від 16.07.2007 р.), відповідачу були виставлені рахунки на загальну суму 36 461,66 грн. Наразі позивач зазначає, що заборгованість ТОВ „Алді" в розмірі 36 461,66 грн. підтверджується підписаними між сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2012 року, актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.07.2012 року та станом на 01.07.2013 року.

При цьому з огляду на те, що в порушення умов договору № 97-0 відповідач без поважних причин не оплатив виставлені йому рахунки позивач відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив нарахування 3% річних від простроченої суми, що складають 2458,49 грн., а також інфляційні за весь час прострочення в сумі 4812,83 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.11.2014 р. позовну заяву ДП „Іллічівський морський торговельний порт" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3981/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач позовні вимоги не визнає з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 90-96). Так, відповідач вказує, що сторонами додатковими угодами неодноразово вносились зміни до умов договору №97-О від 07.04.2002 року, у тому числі стосовно конкретних внесків сторін у спільну діяльність та розміру їх часток, та виключення з вкладів майна що раніше передавалось. Згідно додаткової угоди №4 від 03.11.2003 року внесок ТОВ „Алді" складав 44,9%, а внесок ДП „ІМТП" 55,1 % від загального внеску сторін. Відповідно до п.5.3. договору про спільну діяльність №97-О, загальний прибуток, що належатиме сторонам, поділяється між ними пропорційно внескам у спільну діяльність, у будь-якому випадку доля прибутку порту не може бути меншою 55,1%. В процесі діяльності за договором склад №27 Порту, за рахунок коштів ТОВ „Алді" було реконструйовано в митно-складський комплекс, який було введено в експлуатацію рішенням Виконкому Іллічівськом міської ради Одеської області №369 від 29.03.2007 року. В подальшому 06.02.2009 року на виконання рішення Виконавчого комітету Іллічівськом міської ради від 29.01.2009 року № 119 видано державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України та ТОВ „Алді" відповідне свідоцтво про право власності на будівлі та споруди митно-складському комплексу. Також рішенням господарського суду Одеської області від 23.01.2012 року у справі №11/17-5110-2011, залишеним без змін постанови Одеського апеляційного господарського суду від 17.07.2012 року та Вищого господарського суду України від 25.09.2012 року, договір №97-О про спільну діяльність від 07.04.2002 року було розірвано. Рішення господарського суду Одеської області від 06.06.2013 року у справі №916/1108/13 (залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2013 р.) було задоволено позов Міністерства Інфраструктури України про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Іллічівськом міської ради від 29.01.2009 року № 119 „Про видачу Державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України і ТОВ „Алді" свідоцтва про право власності на будівлю та споруди митно-складського комплексу. Єдиною підставою для визнання рішення недійсним було відсутність згоди органу управління - Міністерства інфраструктури України. За ствердженнями відповідача, ТОВ „Алді" після розірвання договору про спільну діяльність неодноразово зверталось до порту з пропозиціями щодо подальшого спільного використання майна комплексу, з пропозиціями про викуп частки в нерухомому майні та проведення розрахунків між сторонами учасниками спільної діяльності, але вони були залишені без уваги. Як вказує відповідач, на теперішній час порт фактично з 18.07.2012 року одноосібно володіє майном комплексу, та використовує його в своїй господарській діяльності, не оформивши відповідні документи. До того ж відповідач наголосив, враховуючи, що після розірвання договору, порт не прийняв майно комплексу, уникає будь-яких розрахунків з приводу спільного майна, не виконав зобов'язання з викупу частки Товариства в нерухомому майні комплексу та продовжує одноосібно протиправно користуватися нерухомим майном, та іншим рухомим майном комплексу, яке було створено та придбане в результаті спільної діяльності, тому порт не має права вимагати від ТОВ „Алді" виконання окремих зобов'язань спільної діяльності перед портом, до розрахунків з третіми особами. Наразі відповідач послався на положення ч. 3 ст. 1141 ЦК України, за якими учасники спільної діяльності несуть солідарну відповідальність за невиконання спільних зобов'язань щодо третіх осіб. Як вказує відповідач, на момент розгляду справи не проведені розрахунки між сторонами учасниками спільної діяльності та третіми особами, в тому числі органами державної податкової служби із зобов'язань, які виникають після передачі майна учасникам такого договору. В свою чергу договір про спільну діяльність перебуває на обліку в органах Державної податкової служби як окремий платник податків, а ТОВ „Алді" є особою, уповноваженою здійснювати сплату податків та зборів згідно до ст. 64 Податкового кодексу України. Також відповідач зазначив, що вимоги по відшкодуванню заборгованості не можуть бути заявлені до ТОВ „Алді" як окремого суб'єкта господарських відносин та без проведення розрахунків за зобов'язаннями, що виникають після передачі майна, яке використовувалось в спільній діяльності.

Окремо відповідач заявив про неправомірність врахування в сумі заборгованості податку на додану вартість з товарів (робіт та послуг). Так, на думку відповідача, умови компенсації земельного податку, визначені в п.4.2. договору про спільну діяльність, не передбачають компенсацію чи сплату інших податків або зборів позивачу. Крім того, компенсація із сплати податку не може бути дією, послугою чи результатом дій, виконанням робіт, що є об'єктами цивільних прав і відповідно об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Таким чином, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

17 квітня 2002 року між Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт", Державним підприємством "База матеріально-технічного забезпечення" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алді" укладено договір № 97-о про спільну діяльність, відповідно до п. 1.1. якого сторони договору здійснюють спільну діяльність зі створення та експлуатації комплексу для організації здійснення посадовими особами державний органів митного санітарного, екологічного та інших видів контролю та пропуску через державний кордон України імпортних і транзитних вантажів, що вивозяться з Порту автотранспортом з виконанням при цьому вантажно-розвантажувальних робіт, необхідних для контрольних операцій, тимчасового зберігання затриманих вантажів та автотранспорту, експедиційного і агентського обслуговування вантажів та автотранспорту та надання інших послуг, що випливають з необхідності митного контролю та оформлення.

У відповідності до п. 3.1.1 договору спільної діяльності Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" прийняло на себе зобов'язання надати для здійснення спільної діяльності, обумовленої договором споруди та прилеглу територію складу № 27 для реконструкції та використання комплексу. В свою чергу у відповідності до п. 3.3.3 договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Алді" зобов'язалось здійснити реконструкцію складу №27 Порту за власні кошти з метою створення комплексу, відповідно до проекту здати його у експлуатацію, здійснити будівництво за власні кошти сполучених автомобільних шляхів на комплекс від узгоджених сторонами в окремому акті пунктів з'єднання шляхів.

Згідно п. 3.3.13 договору порт зобов'язується зареєструвати у податковій інспекції договір про спільну діяльність та відкрити в установі банку поточний, валютний та інші рахунки для здійснення розрахунків по спільній діяльності.

27.07.2002 р. договір спільної діяльності від 17 квітня 2002 року було узгоджено Міністерством транспорту України та 02.08.2002 р. зареєстровано у ДПІ у м. Іллічівську, що вбачається з відповідних відміток на першому аркуші договору.

29 березня 2003 року між Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" і ТОВ "Алді" укладено додаткову угода № 1 до договору спільної діяльності, відповідно до п. 1 якої було внесено зміни до преамбули договору спільної діяльності, залишивши у складі учасників спільної діяльності Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Алді".

16 липня 2007 року між ДП „Іллічівський морський торговельний порт" та ТОВ „Алді" була укладена додаткова угода до договору № 97-0 від 17.04.2002 року, якою встановлювався обов'язок з відшкодування земельного податку. Зокрема, вказаною додатковою угодою п. 4.2 договору доповнено наступним абзацом:

„За рахунок спільної діяльності компенсуються порту витрати по оплаті земельного податку за земельну ділянку відповідної території, фактично передану Портом у спільну діяльність в рамках договору. Компенсація земельного податку здійснюється з початку дії договору спільної діяльності на підставі рахунку Порту з додатком відповідних копій платіжних і інших документів, підтверджуючих оплату земельного податку. Товариство, як сторона, що здійснює розпорядження рахунком і ведення загальних справи учасників, зобов'язане перераховувати Порту компенсацію земельного податку, на протязі 5-ти банківських днів з дати отримання Товариством рахунку з додатком платіжних і інших підтверджуючих документів".

Як вказує позивач, на підставі вказаної додаткової угоди, яка згідно п. 10 є невід'ємною частиною договору № 97-0 від 17.04.2002 р., у ТОВ „Алд" виникла заборгованість по відшкодуванню земельного податку в розмірі 36461,66 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт(надання послуг), актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2012 року, актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.07.2012 року та станом на 01.07.2013 року.

Згідно ст.ст. 1130, 1131 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без мети створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Умови договору про спільну діяльність, у т.ч. координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Так, укладений між сторонами по справі договір про спільну діяльність є підставою для виникнення у сторін за цим договором відповідних зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП „Іллічівський морський торговельний порт" та ТОВ „Алді" були складені акти здачі-прийняття робіт від 31 травня 2012 року № Пр/18906 Р на суму 1075,07 грн., № Пр/22681 Р на суму 1075,07 грн., № Пр/26251 Р на суму 1075,07 грн., № Пр/30282 Р на суму 1075,07 грн., № Пр/34797 Р на суму 1075,07 грн., № Пр/40678 Р на суму 1075,07 грн., № Пр/44967 Р на суму 1075,07 грн., № Пр/49540 Р на суму 1075,07 грн., № Пр/54255 Р на суму 1075,07 грн., № Пр/5316 Р на суму 1075,07 грн., № Пр/7762 Р на суму 1388,57 грн., № Пр/7767 Р на суму 313,51 грн., № Пр/8782 Р на суму 1388,57 грн., № Пр/11779 Р на суму 1388,57 грн., № Пр/13622 на суму 8331,44 грн.), від 30 червня 2012 року № Пр/15811 на суму 8331,44 грн., від 31 липня 2012 року № Пр/18251 на суму 4568,86 грн., всього на загальну суму 36461,66 грн. За ствердженнями позивача, вказана сума підлягає відшкодуванню з боку відповідача як компенсація земельного податку згідно п. 4.2 договору.

Наразі, як вбачається з наявних в матеріалах справи копій рахунків від 31 травня 2012 року (№ Пр/18906 Р, № Пр/22681 Р, № Пр/26251 Р, № Пр/30282 Р, № Пр/34797 Р, № Пр/40678 Р, № Пр/44967 Р, № Пр/49540 Р, № Пр/54255 Р, № Пр/5316 Р, № Пр/7762 Р, № Пр/7767 Р, № Пр/8782 Р, № Пр/11779 Р, № Пр/13622) від 30 червня 2012 року № Пр/15811, від 31 липня 2012 року № Пр/18251 сама основна сума сплаченого позивачем земельного податку була часткова зарахована відповідачем, крім актів і рахунків від 31 травня 2012 р. № Пр/13622 на суму 8331,44 грн. (у т.ч. основна сума - 6942, 87 грн., ПДВ - 1388,57 грн.), від 30 червня 2012 року № Пр/15811 на суму 8331,44 грн. (у т.ч. основна сума - 6942, 87 грн., ПДВ - 1388,57 грн.), від 31 липня 2012 року № Пр/18251 на суму 4568,86 грн. (у т.ч. основна сума - 3807,38 грн., ПДВ - 761,48 грн.). Враховуючи вказане, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації земельного податку у вигляді основної суми (без ПДВ) по наступним актам: від 31 травня 2012 р. № Пр/13622 в розмірі 6942,87 грн., від 30 червня 2012 року № Пр/15811 в розмірі 6942,87 грн., від 31 липня 2012 року № Пр/18251 в розмірі 3807,38 грн., всього 17693,12 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення решти суми в розмірі 18768,54 грн. слід зазначити, що вказана сума є податком на додану вартість, що позивачем додавалась до суми компенсації земельного податку.

Між тим умови п. 4.2 договору передбачають виключно відшкодування сплаченого земельного податку, на який згідно чинного законодавства ПДВ не нараховується. Докази сплати позивачем вказаного ПДВ у складі земельного податку та понесення відповідних витрат, які підлягають відшкодуванню в розумінні п. 4.2 договору, позивач не надав та в матеріалах справи такі докази відсутні. Так, позивачем не надано відповідних податкових накладних на спірну суму, виписаних відповідачу.

Той факт, що у вищенаведених актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) сума ПДВ зазначена як складова вартості послуг, не змінюють правову природу суми компенсації земельного податку на вартість послуги, оскільки відшкодування витрат за використання земельної ділянки не є послугою в розумінні Податкового кодексу України, на вартість якої може нараховуватись ПДВ.

Відповідно до підпункту 14.1.147 п.14.1 ст. 14 розділу І Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Земельний податок - обов'язків платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Відповідно до ст. 269, 270 розділу ХІІІ вказаного Кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності.

Підпунктом „б" п.185.1 ст.185 розділу V Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу V Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 розділу V Податкового кодексу України база оподаткування: операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 розділу І Податкового кодексу України, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів,; у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсацій на покриття різниці між фактичними витратами та врегульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

З огляду на вказані положення Податкового кодексу України, суд вважає безпідставним донарахування позивачем до суми земельного податку, що має відповідач компенсувати, суми ПДВ. При цьому судом не приймаються до уваги посилання позивача на листи № 1029/10/11-017 від 08.10.2013 року та № 2658/10/28-08-48/12 від 13.05.2014 року Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про надання податкової консультації. У вказаних листах йде річ про орендну плату, а не земельний податок, що підлягає компенсації відповідачем згідно п. 4.2 договору, що передбачають виключно компенсацію земельного податку, а не ПДВ.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2458,49 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4 812,83 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем компенсації земельного податку у встановлений договором строк - протягом 5 банківських днів) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо компенсації земельного податку, суд вважає, що позивач має право нараховувати 3% річних на відповідну суму боргу. Враховуючи встановлену судом суму боргу по актам і рахункам від 31 травня 2012 р. № Пр/13622 в розмірі 6942,87 грн., від 30 червня 2012 року № Пр/15811 в розмірі 6942,87 грн., від 31 липня 2012 року № Пр/18251, суд вважає можливим нарахування 3% річних на вказані суми по кожному окремому рахунку. В свою чергу судом з огляду на наданий позивачем розрахунок 3% річних (а.с. 53) здійснено перерахунок річних:

- на суму 6942,87 грн. по рахунку № Пр/13622 за період прострочення з 27.06.2012 р. до 06.10.2014 р. (832 дн.), що складають 474,78 грн. (6942,87 грн. /100% х 3% / 365 дн. х 832 дн.);

- на суму 6942,87 грн. по рахунку № Пр/15811 за період прострочення з 14.07.2012 р. до 06.10.2014 р. (815 дн.), що складають 465,08 грн. (6942,87 грн. /100% х 3% / 365 дн. х 815 дн.);

- на суму 3807,38 грн. по рахунку № Пр/18251 за період прострочення з 28.08.2012 р. до 06.10.2014 р. (770 дн.), що складають 240,96 грн. (3807,38 грн. /100% х 3% / 365 дн. х 770 дн.).

Таким чином, загальна сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, складає 1180,826 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або не знецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом здійснено перерахунок інфляційних нарахувань з урахуванням встановленої судом суми боргу по актам і рахункам від 31 травня 2012 р. № Пр/13622 в розмірі 6942,87 грн., від 30 червня 2012 року № Пр/15811 в розмірі 6942,87 грн., від 31 липня 2012 року № Пр/18251. Зокрема:

- розмір інфляційних збитків на суму 6942,87 грн. по рахунку № Пр/13622 за період прострочення з 27.06.2012 р. до 06.10.2014 р. складатиме 1138,63 грн. (6942,87 грн. (сума боргу) х 1,164 (сукупний індекс інфляції) - 6942,87 грн.);

- розмір інфляційних збитків на суму 6942,87 грн. по рахунку № Пр/15811 за період прострочення з 14.07.2012 р. до 06.10.2014 р. складатиме 1138,63 грн. (6942,87 грн. (сума боргу) х 1,164 (сукупний індекс інфляції) - 6942,87 грн.);

- розмір інфляційних збитків на суму 3807,38 грн. по рахунку № Пр/18251 за період прострочення з 28.08.2012 р. до 06.10.2014 р. складатиме 647,26 грн. (3807,38 грн..(сума боргу) х 1,170 (сукупний індекс інфляції) - 3807,38 грн.).

Таким чином, розмір інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача складають 2813,37 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 21687,31 грн. (17693,12 грн. основного боргу + 1180,82 грн. 3% річних + 2813,37 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" обґрунтовані частково, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним .

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Алді" про стягнення 43732,98 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Алді" (68000, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 30; код ЄДРПОУ 30504197) на користь Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672) 17693/сімнадцять тисяч шістсот дев'яносто три/грн. 12 коп. заборгованості з відшкодування витрат на сплату земельного податку, 1180/одна тисяча сто вісімдесят/грн. 82 коп. - 3% річних, 2813/дві тисячі вісімсот тринадцять/грн. 37 коп. інфляційних втрат, витрати по сплаті судового збору у розмірі 906/дев'ятсот шість/грн. 01 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 29 грудня 2014 р.

Суддя В.С. Петров