Постанова № 4217815, 10.06.2009, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

10.06.09 о 10 год. 30 хв. Справа № 69/7-05/18/17

Господарський суд Київської області у складі: Головуючий суддя Суховий В.Г., судді Карпечкін Т.П. та Маляренко А.В.

при секретарі судового засідання Фролов О.С.

за участю представників:

позивача: Нечипоренко В.І., Нечипоренко С.П.

відповідача: Толюпа О.О.

треті особи: Дебелий І.Д., Суворовцев В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Приватного підприємця Нечипоренко Валентини Іванівни

до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю “Прикраса”

про визначення частково недійсним п. 1.6 рішення міськвиконкому № 237

від 08.09.1999 року

СУТЬ СПОРУ:

В березні 2005 року в господарський суд Київської області звернувся з позовом Приватний підприємець Нечипоренко Валентина Іванівна (далі –Позивач) до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради (далі –Відповідач), в якому просить суд визнати незаконним і таким яке не відповідає діючому законодавству п. 1.6 рішення № 237 від 08.09.1999р. міськвиконкому Білоцерківської міської ради в частині слів “… в тому числі двір загального користування –0,0070га” зобов’язавши виключити дані слова з тексту рішення.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на протиправне внесення відповідачем змін до тексту спірного рішення. Крім того, позивач вважає, що спірний пункт рішення не може вважатись законним, оскільки поняття спільного чи загального користування в земельному законодавстві не передбачено.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що предмет позову, а саме п. 1.6 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 237 від 08.09.99р. не існує з 23.10.2000р., так як був скасований самим міськвиконкомом наступним рішенням за № 363 від 23.10.2000р. пунктом 4.4. Також, в пункті 8 цього рішення зазначається, що раніше надана земельна ділянка попереднім рішенням втрачає чинність. На підставі судових рішень Білоцерківська міська рада приймала інші варіанти вирішення цього земельного питання: п. 10.19 рішення тридцять п'ятої сесії міської ради п'ятого скликання від 06.03.2006р. № 437; п. 9.13 рішення четвертої сесії міської ради п'ятого скликання від 21.08.2006р. № 90, також зазначив, що надання позивачу всієї земельної ділянки (двору) по вул. Ярослава Мудрого, 11 неможливо, оскільки є два рішення господарського суду Київської області, які виключають таку можливість, а саме: рішення від 04.03.2003р. у справі № 102/4-01; постанова від 22.06.2006р. у справі № 117/13-06.

Справа вже розглядалась судами неодноразово. Рішенням господарського суду від 04.07.2005р. у даній справі (суддя Бабенко К.А.) позов задоволено повністю. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.10.2006р. у даній справі касаційну скаргу ТОВ “Прикраса” задоволено, рішення господарського суду Київської області від 04.07.2005р. скасовано, справу направлено на новий розгляд. Рішення скасовано з тих підстав, що до участі у справі в якості третьої особи суд не залучив ТОВ “Прикраса”.

Ухвалою суду від 19.12.2006 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено Товариство з обмеженою відповідальністю “Прикраса”.

Постановою господарського суду Київської області від 24.12.2007р. у даній справі (головуючий суддя –Кошик А.Ю., судді Коротун О.М. та Антонова В.М.) позов задоволено повністю. Визнано п. 1.6 Рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради “Про затвердження встановлених зовнішніх меж і визначення виду та права землекористування, вилучення і надання земельних ділянок” №237 від 08.09.1999 року недійсним в частині зазначення двору спільного користування площею 0,0070 га в межах наданої земельної ділянки приватному підприємцю Нечипоренко Валентині Іванівні під магазин “Ягідка”, вул. Ярослава Мудрого, 11а площею 0,0260 га.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2009р. апеляційну скаргу ТОВ “Прикраса” задоволено частково, постанову господарського суду Київської області від 24.12.2007р. скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Згідно резолюції Голови господарського суду Київської області справа № 69/7-05/18 передана для подальшого провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Карпечкін Т.П. та Маляренко А.В.

Ухвалою від 28.04.2009р. справа № 69/7-05/18/17 прийнята до подальшого провадження та призначена до розгляду на 27.05.2009р.

27.05.2009р. в судовому засіданні була оголошена перерва до 10.06.2009р.

В судовому засіданні 10.06.2009р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача та представник третьої особи проти позову заперечили.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, суд в с т а н о в и в:

20.01.1999 року між позивачем та орендарями - членами організації орендарів орендного підприємства магазину “Ягідка” був укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до умов якого (п. 1) продавець продав позивачу належне йому приміщення, яке знаходиться в місті Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 11А.

Відповідно до частини першої ст. 30 Земельного кодексу України, який на той час був чинний, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

15.03.1999 року на підставі заяви позивача, зареєстрованої виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради №Н-0140 від 28.01.1999 року, йому було видано Акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки, який був підписаним на той час начальником Білоцерківського міського відділу земельних ресурсів Захленюком Леонідом Миколайовичем. Як вбачається з Акту, він є підставою для прийняття рішення про фактичне користування з наступним оформленням документів, що посвідчують право власності або користування землею.

На підставі зазначеного Акту, Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради “Про затвердження встановлених зовнішніх меж і визначення виду та права землекористування, вилучення і надання земельних ділянок” № 237 від 08.09.1999 року позивачу, згідно матеріалів інвентаризації по встановленню зовнішніх меж землекористування, надано земельну ділянку загальною площею 0,260 га під магазин “Ягідка” по вул. Я.Мудрого, 11а, в тому числі двір спільного користування - 0,0070 га.

Господарський суд вважає, що позивачем не доведено його посилання, що оскаржене Рішення було сфальсифіковано посадовими особами виконкому Білоцерківської міської ради шляхом додрукування на його оригіналі та ксерокопіях слів: “у тому числі двір спільного користування 0,0070 га” в зв’язку з наступним.

Як зазначається в довідці експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру головного управління Міністерства Внутрішніх Справ в Київській області №1366 від 07.04.2004 року, останній рядок першої сторінки, а саме “в тому числі двір загального користування - 0,0070 га” був допечатаний до основного тексту (нанесеного електрофотографічним способом за допомогою ксерокса) за допомогою друкарської машинки.

Проте, як вбачається з письмових пояснень Захленюка Леоніда Миколайовича, на той час начальника Білоцерківського міського відділу земельних ресурсів, на засіданні виконкому Білоцерківської міської ради поданий на розгляд проект Рішення №237 від 08.09.1999 року був доповнений фразою “у тому числі двір спільного користування 0,0070 га”, перша сторінка його оригіналу передрукована повністю, а на решті екземплярів дану фразу додруковано. В зв'язку з чим, господарський суд дійшов висновку, що при прийнятті оскарженого Рішення його первісний проект на засіданні виконкому був змінений та прийнятий остаточно в існуючій на даний час редакції.

Однак, спірне Рішення прийняте з порушенням чинного на час його прийняття Земельного кодексу України № 561-XII від 18.12.1990 року, так як ст. 42 зазначеного Кодексу було передбачено тільки спільне використання та розпорядження громадянами земельними ділянками, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди належать на праві спільної сумісної власності. А спільного користування земельними ділянками юридичними особами (суб'єктами підприємницької діяльності), чинним на той час земельним законодавством передбачено не було.

Відповідно до зазначеного раніше договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного 20.01.1999 року між орендарями членами організації орендарів орендного підприємства магазину “Ягідка” та Нечипоренко В.І., зареєстрованого державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори Київської області за №2-198 та довідки Білоцерківського міжміського бюро технічної інвентаризації про належність магазину “Ягідка” по вул. Я.Мудрого, 11а в місті Біла Церква зазначений магазин “Ягідка” належить позивачу на праві особистої, а не спільної сумісної власності.

Крім того, як вбачається з зазначених раніше письмових пояснень Захленюка Л.М., за шість років спірна земельна ділянка будь-ким як двір спільного користування не використовувалась.

Щодо посилань відповідача на необхідність закриття провадження у справі, суд зазначає, що предметом спору є визнання частково недійсним п. 1.6 рішення Білоцерківського міськвиконкому від 08.09.1999 р № 237 в частині запису, що двір, прилеглий до нежилого приміщення, яке знаходиться за адресою вул. Ярослава Мудрого 11-А у м. Біла Церква площею 0,0070 га, є двором загального користування. Раніше в судових органах рішення Білоцерківського міськвиконкому № 237 предметом спору не було і в провадженні судів не знаходилось. Предметом спору було рішення Білоцерківської міськради № 363 від 23.10.2000 року, яким було змінено рішення Білоцерківської міськради № 237.

Рішенням арбітражного суду Київської області у справі № 102/4-01 від 22.03.01 року (суддя Міщенко) позов про визнання недійсним рішення Білоцерківської міськради № 363 від 23.10.2000 року (п.4.4), яким було змінено рішення Білоцерківської міськради № 237 в частині надання двору в спільне користування, задоволено, а Білоцерківську міськраду зобов'язано вирішити спірне питання.

У подальшому рішення судді Міщенко П.К. від 22.03.01 року у справі № 102/4-01 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Суддя Костенко рішенням від 04.03.03 року у справі № 102/4-01 визнала п.4.4 рішення Білоцерківської міськради № 363 недійсним. Тобто рішення Білоцерківської міськради № 237 від 08.09.99 року залишилося в силі, у зв’язку з чим у Нечипоренко В.І. виникло право це рішення оскаржити, оскільки раніше вона його не оскаржувала.

Про порушене право оскаржуваним рішенням позивач дізнався лише після винесення рішення господарським судом Київської області 04.03.2003 року у справі № 102/4-01, позовна заява про визначення частково недійсним рішення Білоцерківського міськвиконкому № 237 була подана 06.01.2005 року, тобто в межах трирічного строку, коли позивач дізнався про порушене право на користування спірним двором. Кодексом Адміністративного судочинства України, яким встановлено річний термін позовної давності для оскарження неправомірних рішень органів державної влади набрав чинності з 1 вересня 2005 року, тому твердження відповідача стосовно пропуску термінів позовної давності є юридично необґрунтованим, оскільки відповідно до ст. 58 Конституції України закони не мають зворотної дії в часі.

Судом встановлено, що виробничі приміщення ТОВ “Прикраса” мають вхід з двору, для чого вздовж паркану позивача існує прохід шириною 1 м для відповідного доступу, що сторонами не спростовано і не заперечується. Спірний двір, що прилягає до магазину “Ягідка”, свого часу був приватизований як цілісний майновий комплекс. Двір огорожений забором, який рахувався на балансі магазину “Ягідка”, що засвідчується зведеним актом вартості будівель та споруд, оціночним актом. Зазначені документи містяться в технічному паспорті магазину “Ягідка”, який знаходиться в матеріалах справи. Технічний прохід до приміщення, яке займає ТОВ “Прикраса”, існував раніше і до цього часу. Тобто, вхід з тильної сторони приміщення ТОВ “Прикраса” існує і перешкоди в користуванні власністю ТОВ “Прикраса” з боку приватного підприємця Нечипоренко В.І. відсутні. Нежилі приміщення, які займають приватний підприємець Нечипоренко В.І та ТОВ “Прикраса”, мають різні адреси і не належать до житлового фонду.

Відповідач та ТОВ “Прикраса” вважають, що спірне рішення стосується права землекористування останнього, тому таке рішення приймалось з врахуванням його інтересів.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача та третьої особи, оскільки зі змісту позову вбачається необхідність дослідження правомірності спірного рішення в момент його прийняття, що стосується виключно прав та обов’язків позивача та органу місцевого самоврядування.

Протиправність прийнятого відповідачем рішення позивачем доведена, відповідачем не спростована обґрунтованими доводами та належними доказами, що має наслідком визнання його недійсним.

При цьому суд враховує, що спірне рішення було винесене на підставі Акту про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки в межах фактичного користування.

Як вбачається з Акту про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки, межі погоджені з користувачами суміжних земельних ділянок, зокрема, попереднім користувачем земельної ділянки, право на яку в подальшому набуло ТОВ “Прикраса”. На момент винесення спірного рішення “Про затвердження встановлених зовнішніх меж і визначення виду та права землекористування, вилучення і надання земельних ділянок” № 237 від 08.09.1999 року межі земельної ділянки були погоджені користувачами і власниками суміжних земельних ділянок, згідно матеріалів інвентаризації необхідності погодження меж спірної земельної ділянки з ТОВ “Прикраса” не заявлялось.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади і місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На момент прийняття спірного рішення за наявності спору щодо суміжних меж землекористування, зокрема, між позивачем і ТОВ “Прикраса”, відповідний спір мав бути вирішений в установленому законодавством порядку, що не спростовує протиправності рішення відповідача, який діяв за межами правового поля. Крім того, в ході розгляду спору, ні відповідач, ні третя особа не довели наявність спору про межі на момент прийняття спірного рішення. В разі, якщо спірне рішення порушує чи може порушити права та інтереси ТОВ “Прикраса”, це свідчить про спір, який є предметом окремого судового розгляду, оскільки в часі про порушене право офіційно заявлено після прийняття спірного рішення.

Відповідно до статті 23 Господарського кодексу України незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється. Спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.

Статтею 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано суду будь-яких доказів щодо законності прийняття оспорюваного рішення, що відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України покладено на нього.

Згідно з п.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п.1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до п.2 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

В зв'язку з викладеним вище, господарський суд дійшов висновку, що п. 1.6 оскарженого рішення №237 від 08.09.1999р. в частині зазначення двору спільного користування площею 0,0070 га в межах наданої земельної ділянки приватному підприємцю Нечипоренко Валентині Іванівні під магазин “Ягідка”, вул. Ярослава Мудрого, 11а площею 0,0260 га. прийнято виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради з порушенням вимог чинного на той час земельного законодавства, що порушує право позивача щодо надання йому земельної ділянки, в зв'язку з чим позовні вимоги суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Нечипоренко Валентини Іванівни підлягають задоволенню.

Відповідно до 94 КАС України відшкодування судових витрат, що складаються з держмита у сумі 85 грн. 00 коп. та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених відповідно до вимог чинного на момент звернення до суду законодавства, покладаються на Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради.

Керуючись ст.ст. 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним і таким, яке не відповідає законодавству п. 1.6 рішення № 237 від 08.09.2009р. міськвиконкому Білоцерківської міської ради в частині слів “… в тому числі двір загального користування –0,0070 га”.

3. Стягнути з Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради (код 04055009) на користь Приватного підприємця Нечипоренко Валентини Іванівни (код 1815014801) судові витрати: 85,00 грн державного мита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного терміну на подання заяви про апеляційне оскарження/апеляційної скарги у разі їх не подання або після закінчення 20-денного терміну після подання заяви про апеляційне оскарження у випадку неподання апеляційної скарги або після закінчення апеляційного розгляду справи і залишення постанови без змін.

Дану постанову може бути оскаржено у 10-денний термін з дня складення у повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження/апеляційної скарги або у 20-денний термін після подання у 10-денний термін заяви про її апеляційне оскарження шляхом подачі апеляційної скарги.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Суддя Карпечкін Т.П.

Суддя Маляренко А.В.