Ухвала суду № 4217567, 20.05.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“20” травня2009р.                                                                                                 №К-9060/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                        Сергейчука О.А.

Суддів                                                                     Костенка М.І.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

Федоров М.О.

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні

на рішення Господарського суду Херсонської області від 19.01.2005 р.

та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2005 р.

у справі №11/9-О-05

за позовом               Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона»

до                               Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про                             визнання недійсним акта

ВСТАНОВИВ:

Міське комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» (далі по тексту – позивач, МКП «ВУ ВКГ м. Херсона) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі по тексту – відповідач, ДПІ у м. Херсоні) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002920600 від 11.11.2004 р.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 19.01.2005р. у справі №11/9-О-05 (суддя Чернявський В.В.), яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2005 р. (головуючий суддя – Антонік С.Г., судді Юхименко О.В., Кагітіна Л.П.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0002920600/0 від 11.11.2004 р.

ДПІ у м. Херсоні, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Херсонської області від 19.01.2005р. та постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2005 р. у справі №11/9-О-05, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у м. Херсоні підлягає відхиленню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.11.2004р. ДПІ у м. Херсоні прийнято податкове повідомлення-рішення №0002920600/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в сумі 747 000 грн., в тому числі: 498000 грн. основний платіж та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 249 000 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у м. Херсоні на підставі акту «Про результати перевірки обґрунтованості відшкодування з бюджету ПДВ МКП «ВУ ВКГ м. Херсона» за період січень – червень 2004 року» від 10.11.2004р. №7622/26-2/26-205/03355726 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» віднесено до складу податкового кредиту суми у розмірі 498 000 грн., оскільки платником до перевірки не представлені документи податкового обліку, які б підтверджували формування податкового кредиту, відображеного у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2004 р.

Викладені в Акті перевірки висновки ґрунтуються лише на відсутності податкової накладної в підтвердження господарської операції по передачі напівфабрикатів із нержавіючої сталі здійсненої на підставі акту прийму-передачі товару №1 від 28.11.2003 р.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.11.2003 р. між позивачем та ТОВ «Фірма «Огмін» було укладено договір купівлі-продажу №18/11 на придбання напівфабрикатів із нержавіючої сталі марки 08Х10Н20Т2.

Факт виконання вказаного договору підтверджується актом прийому-передачі товару №1 від 28.11.2003 р., видатковою накладною №95 від 28.11.2003 р. та наявною в матеріалах справи копією виданої ТОВ «Фірма «Огмін» спірної податкової накладної №91 від 28.11.2003 р. на загальну суму 2988000 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 498000 грн. на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.

Крім того, наявність у позивача спірної податкової накладної №91 від 28.11.2003 р. на загальну суму 2988000 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 498000 грн. підтверджується Актом перевірки №3636/26-2/26-205/23128304 від 21.08.2004 р. та довідкою ДПІ у м. Херсоні №4502/26-2/26-2/26-205/03355726 від 28.10.2004 р.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а наявність первинних документів на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, а саме податкової накладної №91 від 28.11.2003 р. встановлено матеріалами справи.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкової накладної.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України «Про податок на додану вартість» не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку до податкового кредиту за спірною накладною, а відтак податковим органом неправомірно зменшено від’ємне значення податку на додану вартість в розмірі 498 000 грн.

За вказаних обставин судами попередніх інстанцій правомірно скасовано податкове повідомлення-рішення №0002920600/0 від 11.11.2004 р.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції зроблених у відповідності з вищевказаними нормами права, а прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної  інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування рішення Господарського суду Херсонської області від 19.01.2005р. та постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2005 р. у справі №11/9-О-05 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні на рішення Господарського суду Херсонської області від 19.01.2005р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2005 р. у справі №11/9-О-05 відхилити.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 19.01.2005р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2005 р. у справі №11/9-О-05 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.А. СергейчукСудді(підпис)М.І. Костенко(підпис)Н.Г. Пилипчук(підпис)О.І. Степашко(підпис)М.О. ФедоровЗ оригіналом згідно

Відповідальний секретар