Рішення № 42175451, 29.12.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 грудня 2014 р. Справа № 918/1644/14

Суддя Войтюк В.Р.., розглянувши позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Влад+» до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Надія 94» про стягнення 91788, 85 грн.

За участю:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Влад +» (далі - Позивач, ТОВ «Влад +») звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Надія 94» (далі - Відповідач, ТОВ Фірма "Надія 94") про стягнення 91788,85 грн. заборгованості.

Ухвалою господарського суду від 17 листопада 2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/1645/14 розгляд якої призначено на 2 грудня 2014 р.

Ухвалами від 2, 15 грудня 2014 року розгляд справи відкладався.

В судове засідання 29.12.2014 року сторони не з'явились, позивач просить вирішити спір без його участі.

Відповідач відзив на позовну заяву, а також доказів погашення заборгованості не подав, в судові засідання не з’являвся, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судових засідань був повідомлений належним чином за адресою вказаною у позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців : 34111, Рівненська область, Дубровицький район, с. Висоцьк, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення та підпис представника відповідача на них .

Враховуючи те, що нез’явлення сторін в судове засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, господарський суд Рівненської області, –

ВСТАНОВИВ:

20 лютого 2012 року між ТОВ «Влад +» (покупець) та ТОВ Фірмою "Надія 94" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 02/03 (далі - договір).

За умовами п. 1.1 договору продавець зобов'язався передати у власність покупця торфосуміш, а покупець прийняти товар і оплатити його вартість.

Договір містить додаток № 1 до нього, який підписаний директором відповідача та скріплений печаткою ТОВ Фірми "Надія 94.

Згідно п. 3.1 договору покупець зобов'язався на протязі трьох банківських днів проводити оплату виставлених рахунків-фактур.

Відповідно до п. 4.1 договору загальна ціна товару згідно додатку № 1 становить 65668,32 грн.

Укладання договору між сторонами у справі судом під сумнів не ставиться, оскільки копія договору завірена директором позивача належним чином. Вбачається, що договір підписано уповноваженими особами, підписи скріплені печатками товариств (а.с. 7).

Судом встановлено, що покупцем 22.02.2012 року платіжним дорученням № 1118, копія якого міститься в матеріалах справи, було перераховано продавцю за вказаним договором 65668,32 грн. (а.с. 11).

11 червня 2012 року додатковою угодою № 1 до договору сторони дійшли згоди про розірвання договору та п. 4 угоди визначили, що продавець зобов'язується повернути покупцю грошові кошти в сумі 65668,32 грн. на розрахунковий рахунок до 01.02.2013 року (включно), які отримав згідно розділу 4 договору купівлі-продажу від 20.02.2012 року № 02/03 (а.с. 12).

Угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками, а тому її укладання сторонами судом також не ставиться під сумнів.

Згідно ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

З позовної заяви вбачається, що оскільки відповідачем не було повернуто позивачу до 01.02.2013 року перерахованих позивачем на виконання умов договору коштів, позивачем, на підставі ст. 258 ЦК України, було нараховано за період з 30.10.2013 року по 30.10.2014 року 11829,30 грн. пені.

Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення пені виходячи з наступного.

В силу приписів ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (ч. 2 ст. 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Судом встановлено, що кінцевий термін виконання зобов'язання передбачений додатковою угодою - до 01.02.2013 року.

Однак, оскільки ані договором ані додатковою угодою до нього, яка є його невід'ємною частиною, в силу приписів ч. 1 ст. 547 ЦК України не передбачено право на нарахування пені за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, суд визнає таке нарахування пені неправомірним.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Позивачем, за неналежне виконання відповідачем умов додаткової угоди в частині повернення отриманих коштів, на підставі ст. 625 ЦК України було нараховано за період з лютого 2013 року по вересень 2014 року 10853,09 грн. інфляційних втрат та за період з 01.02.2013 року по 30.10.2014 року 3438,14 грн. - 3% річних.

Судом перевірено подані розрахунки і встановлено, що розрахунок є вірним у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. При цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач прийняті на себе зобов’язання виконав належним чином, проте відповідачем сума авансу в повному обсязі не повернута.

Доказів на обґрунтування своїх заперечень, а також доказів повернення коштів під час розгляду справи відповідач суду не надав.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 81-1, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Надія 94» (34111, Рівненська область, Дубровицький район, с. Висоцьк, код 20110200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Влад +" (03134, м. Київ, вул. Булгакова, 18, оф. 2, код 25408883) основний борг в сумі 65668,32 грн., інфляційні втрати в розмірі 10853,09 грн., 3% річних в сумі 3438,14 грн. та 1835,78 грн. судового збору.

3. Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

4. Видати наказ.

Повний текст рішення підписано 30.12.2014 року

Суддя Войтюк В.Р.