Ухвала суду № 42169445, 18.12.2014, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/19575/14-ц

Провадження №: 4-с/752/137/14

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2014 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Пасинок В.С.

при секретарі - Тасенко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на дії заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Гоголєвої Альони Володимирівни, -

в с т а н о в и в:

у листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати дії заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Гоголєвої А.В. щодо відкриття виконавчого провадження, доведення до сторін та звернення на доходи боржника неправомірними та такими, що порушують права сторін у виконавчому провадженні, а також скасувати постанову заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Гоголєвої А.В. про звернення стягнення на доходи боржника від 14 жовтня 2014 року в виконавчому провадженні № 44761625.

Свої вимоги обґрунтував тим, що Гоголєвою А.В. не дотримано вимог імперативних приписів положень Закону України «Про виконавче провадження» щодо доведення до відома сторін про відкриття виконавчого провадження, що позбавило його можливості провести добровільне виконання судового рішення, а також при зверненні стягнення на його доходи останньою було встановлено максимальний розмір звернення стягнення без дослідження обставин, які впливають на його розмір.

ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надав заяву про її розгляд за його відсутності (а.с. 15).

Заступник начальника Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Гоголєва А.В. в судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд скарги за її відсутності, зазначивши про невизнання вимог ОСОБА_1 з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість (а.с. 17-18).

Дослідивши матеріали скарги, суд приходить до висновку про те, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Частиною 2 ст. 384 цього Кодексу встановлено, що скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Судом встановлено, що 07 жовтня 2011 року Голосіївським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-1786/11 щодо виконання рішення суду від 27 липня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Золоті ворота» заборгованості за кредитним договором в сумі 136 987,27 грн., а також судового збору в розмірі 1 369,87 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн. (а.с. 21).

Як вбачається з матеріалів скарги, за вказаним виконавчим листом Ленінським відділом державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 34742968, яке постановою головного державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Масич С.І. від 29 серпня 2014 року було закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» з огляду на те, що за даними ДПІ м.Полтави та заяви стягувача - ПАТ «Банк «Золоті ворота» боржник ОСОБА_1 працює у філії ПАТ «Державного Експортно-Імпортного банку України» в м. Полтаві по вул. Артема, 1/65, а за даними ВДАІ м. Полтави транспортні засоби за боржником не зареєстровані, на все рухоме та нерухоме майно останнього накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження, стягнення не провадилось (а.с. 23-33).

Того ж дня вказаним державним виконавцем було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 відповідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчого збору в розмірі 13 847,71 грн. через невиконання останнім у добровільному порядку в строк до 24 жовтня 2012 року (а.с. 34).

Відомості про скасування зазначених постанов в матеріалах справи відсутні, доказів з даного приводу в розпорядження суду не надано.

З наявного в матеріалах скарги супровідного листа № 14519 від 05 вересня 2014 року за підписом в.о. начальника Ленінського ВДВС Полтавського міського управління юстиції Щерби Д.М. вбачається, що вказані вище постанови, а також акт державного виконавця та постанова про стягнення витрат на проведення виконавчих дій були направлені за належністю до Київського ВДВС Полтавського міського управління юстиції (а.с. 22).

17 вересня 2014 року заступником начальника Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Гоголєвою А.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 44761625 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Золоті ворота» заборгованості в розмірі 138 477,14 грн. (а.с. 36).

Зі змісту резолютивної частини останньої вбачається, що заступником начальника Київського ВДВС постановлено відкрити виконавче провадження, копію постановити направити сторонам виконавчого провадження та органу або посадовій особі, яка видала документ, роз'яснено порядок її оскарження та порядок ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

В ході розгляду скарги доказів щодо скасування зазначеної постанови чи визнання її нечинної не здобуто, сторонами останніх не надано.

14 жовтня 2014 року заступником начальника Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Гоголєвою А.В. винесено постанови про звернення стягнення на доходи боржника та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (а.с. 38-39).

Відповідно до п. 7 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Згідно п. 3.16 Інструкції з організації примусового виконання рішень у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу ДВС відповідно до пункту 10 частини першої статті 49 Закону державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження зазначає причини направлення виконавчого документа за належністю, повідомляє про проведені виконавчі дії (якщо стягнення проведено частково, зазначається про фактично стягнену суму коштів), якщо боржник відсутній, вказується дата складання акта про відсутність боржника. До копії постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець додає також постанови про стягнення виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій, копії постанов про накладення арешту на кошти чи майно боржника, копії документів щодо майнового стану боржника та його доходів у разі їх наявності.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Крім того, одним із заходів примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника (п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження»).

Стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів та стягнення на суму, що не перевищує трьох мінімальних розмірів заробітної плати.

За іншими виконавчими документами державний виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника за письмовою заявою стягувача.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника державний виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів (ст.. 68 Закону).

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти стягувачу у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а якщо такий строк не встановлено - до десятого числа кожного місяця, наступного за звітним. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці кожні шість місяців надсилають державному виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України (ст. 69 Закону).

Розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлюється законодавством про працю.

Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника та збитків чи шкоди, заподіяних злочином, - п'ятдесят відсотків; за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - двадцять відсотків.

Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати не може перевищувати п'ятдесят відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі в разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати в разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей (ст. 70 Закону).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання котрих покладається на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Стаття 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» встановлює обов'язок державного виконавця сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України.

Частина 1 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язує державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Суд знаходить обґрунтованою позицію заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Гоголєвої А.В. про відсутність правових підстав для надання повторно строку для добровільного виконання судового рішення з огляду на те, що останній був встановлений до 24 жовтня 2012 року, і через ігнорування останнього боржником своїм наслідком мав стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.

Тому, на думку суду, аналіз вищенаведеного дає підстави вважати, що державний виконавець діяв в межах чинного законодавства та з дотриманням норм та положень Закону України «Про виконавче провадження» й Інструкції з організації примусового виконання рішень, через що в діях останнього відсутні ознаки неправомірності та порушення прав сторін у виконавчому провадженні. Доказів з даного приводу в розумінні ст. ст. 57-59 ЦПК України в ході розгляду скарги не встановлено.

З огляду на викладене, на думку суду, й відсутні підстави для скасування постанови від 14 жовтня 2014 року.

З матеріалів скарги вбачається, що з ОСОБА_1 на даний час провадяться відрахування із всіх видів заробітку після відрахувань податків в розмірі 20%: борг - 18%, виконавчий збір - 2% та витрати на проведення виконавчих дій в розмірі.

Доказів на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 387 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Оцінюючи в сукупності оглянуті в судовому засіданні докази та врахувавши те, що заступник начальника Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Гоголєва А.В. діяла в межах наданих їй Законом України «Про виконавче провадження» повноважень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні скарги.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 19, 55 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР, ст. ст. 20, 25, 32, 49, 50, 68-70 Закону України «Про виконавче провадження», п. 3.16. Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02 квітня 2012 року № 512/5, ст. ст. 383-385 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії заступника начальника Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Гоголєвої Альони Володимирівни - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя В.С. Пасинок