Рішення № 42168642, 04.12.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 641/9336/13-ц Головуючий І інстанції - Онупко М.Ю.

Провадження: 22-ц/790/5590/14 Головуючий ІІ інстанції - Бездітко В.М.

Категорія: відшкодування шкоди

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - Бездітка В.М.,

суддів колегії - Сащенка І.С., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря - Сашко Я.С.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИЛА :

У вересні 2013 року позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що в грудні 2010 року ОСОБА_6 доглядала дітей дочки позивача в її домоволодінні, та без дозволу позивача взяла 133 750 доларів США, 3714 євро та 1600 грн. 07 червня 2011 року відповідач ОСОБА_6 зізналась в тому, що вона вкрала гроші позивача. Розповіла, що в грудні 2010 року передала грошову суму в розмірі 110 000 доларів США - ОСОБА_4, який приїхав до неї в м. Харків з м. Кривий Ріг разом з дружиною ОСОБА_9. В той же день 07 червня 2011 року позивач поїхала з ОСОБА_6 в м. Кривий Ріг, де зустрілась з ОСОБА_4 і його дружиною ОСОБА_7 В свою чергу ОСОБА_4 не заперечував, що він отримав гроші в сумі 110 000 доларів США від ОСОБА_6 та витратив їх на свої потреби.

Сторони домовились, що в подальшому будуть вважати, що вказану грошову суму позивач передала відповідачам у борг, який вони будуть повертати солідарно. Обидва відповідачі склали відповідні розписки про суму боргу та зобов'язались повернути кошти до 31 грудня 2011 року. Протягом 2011 року позивачу було повернуто 43 750 доларів США та 300 євро, протягом 2012 року - 31150 доларів США та 100 євро, протягом 2013 року - 1500 доларів США.

Також позивач посилаючись на те, що діями відповідачів їй було завдано моральні страждання, у зв'язку з чим їй довелося змінити свій звичний спосіб життя, погіршився стан її здоров'я просила стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду у розмірі 150 000 грн.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перестали виконувати свої зобов'язання, в результаті чого частина грошових коштів не були повернуті позивачу, вона змушена звернутися до суду.

Просила стягнути на свою користь солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 матеріальну шкоду, що складається із суми боргу в розмірі 64549,73 доларів США, 3670,92 євро, 1743, 75 грн., що в гривневому еквіваленті складає 827 953 грн. 32 коп., та моральну шкоду в розмірі 150 000 грн. Стягнути на свою користь солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 3800,30 грн.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 червня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 39033,12 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 25516,61 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 3670,92 Євро. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 1719,01 грн. В інший частині у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1618,65 грн. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1271,79 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвали нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість ухваленого рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначено, що судом першої інстанції помилково вважає, що між нею та відповідачами був укладений єдиний договір позики який, на думку суду, передбачав солідарну відповідальність боржників, проте між нею та відповідачами укладені окремі договори позики. Суд не врахував всі обставини справи та надані докази - розписки та інші, тому суд ухвалив неправильне рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвали нове, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість ухваленого рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначено, що висновки суду першої інстанції, про те, що у спірних правовідносинах відбулася новація боргу є такими, що не відповідають обставинам справи, до яких суд дійшов з порушенням норм матеріального права. Вважає, що суд, застосувавши до спірних правовідносин між сторонами положення закону про новацію, вийшов за межі заявлених позивачем позовних вимог. Також ОСОБА_3 не представила суду договір позики між нею та ОСОБА_4 та ОСОБА_6, який був би укладений відповідно до вимог закону.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

По справі встановлено, що відповідно до розписки від 11.06.2011 року ОСОБА_6, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, украла у ОСОБА_8 грошові кошти: 133750 доларів США, 3714 євро та ще винна 1600 грн. Та зобов'язується повернути їх на протязі двох місяців /а.с. 198/.

Згідно до розписки ОСОБА_6 від 07.06.2011 року грошові кошти у розмірі 120 000 дол. США віддала ОСОБА_4, а 12 000 євро - ОСОБА_7 /а.с. 202 зворотній бік/.

У відповідності до розписки ОСОБА_4 від 07.06.2011 року він на прохання ОСОБА_6 взяв на зберігання 110 000 доларів США до 01.12.2011 року. В зв'язку з змінившимися обставинами зобов'язується повернути гроші ОСОБА_3 до 31.12.2011 року /а.с. 197/.

Відповідачі не виконали свої зобов'язання у повному обсязі, в добровільному порядку суму позичених грошей повністю ними не повернуто.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та ОСОБА_4, було укладено договір позики грошових коштів в порядку новації та прийшов до висновку, що з відповідачів підлягає стягненню в солідарному порядку сума боргу у розмірі 33 000 дол. США та 3% річних за період з 01.01.2012 року по 02.06.2014 року у розмірі 6033,12 дол. США, з ОСОБА_6 підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 борг у розмірі: 23 750 дол. США (133 750-110 000=23 750), та з урахуванням здійснених нею виплатна користь позивача за період з 12.08.2011 року по 02.06.2014 року, сума боргу у розмірі 3 314 євро (3714 -400=3314) та 1600 грн., а також 3% річних у розмірі: 1 766,61 дол. США, 356,92 євро та 119,01грн.

Суд першої інстанції вважав, що будь-яких доказів спричинення моральної шкоди позивачу діями відповідачів, відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, позивачкою не надано.

Колегія суддів з такими висновками рішення суду не погоджується, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Суд неправильно встановив характер виниклих між сторонами правовідносин.

Відповідно до ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі- продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Згідно з ч. 2 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тим ж сторонами (новація).

З аналізу вказаних норм вбачається, що новація це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання.

Юридичною підставою для зобов'язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первісного зобов'язання.

Угода про заміну первісного зобовязання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобовязанн; і те, що нове зобовязання виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.

Отже, умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первісного договору позики; новий правочин оформлюються укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов'язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов'язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладання договору позики (ч.2 ст. 1053); це дійсність первинного зобов'язання.

Між тим, позивачкою ОСОБА_3 в порушення вимог ст.10,60 ЦПК України не надано доказів, а суд не встановив яке саме конкретно первинне зобов'язання існувало між сторонами- позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4, які правовідносини виникли між ними щодо сплати боргу у розмірі 110 000 $.

Надана позивачем ОСОБА_3 розписка не свідчить про те, що між стороннами (ОСОБА_4 і ОСОБА_3) до складання розписки існували якісь договірні зобов'язання, і була домовленість про новацію, так як в ній (розписці від 07.06.2011 року ) не йде мова про будь-яке первинне зобов'язання або взагалі нове зобов'язання.

Також ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими засобами доказування те, що між сторонами укладено новаційний договір, тобто що була домовленість замінити первинне зобов'язання позиковим зобов'язання і в розписці від 07.06.2011 року, написаній ОСОБА_4, не вказано, що відповідач ОСОБА_4 отримав суму грошей в борг від позивача ОСОБА_3 Згідно тексту розписки до її складання існували договірні відносини не між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , а між останнім і відповідачем ОСОБА_6 (договір зберігання).

Висновки суду першої інстанції, про те, що у спірних правовідносинах відбулася новація боргу є такими, що не відповідають обставинам справи, до яких суд дійшов з порушенням норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст.1047 ЦК України передбачено що договір позики, укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Документом, що підтверджує укладення договору займу і фіксуючим передачу грошових коштів може виступати розписка, котра повинна бути оформлена також у письмовій формі. Однак такий доказ повинен містити в собі визначені законом і сторонами істотні умови правочину.

При цьому у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості займу з обов'язком наступного повернення. Відсутність такої оговори є підставою для відмови у позові до позичальника про стягнення отриманих коштів.

Позивачем ОСОБА_3 у підтвердження існування боргу не надано копії договору займу. А у поданій ОСОБА_3 розписці від 07.06. 2011 року відсутня фіксація факту передачі грошових коштів від ОСОБА_3 відповідачу ОСОБА_4 в якості займу із зобов'язанням наступного повернення. Розписка може замінювати собою договір займу, але лише в тому випадку, коли в ній вказані найменування та координати займодавця та позичальника, їх паспортні дані, сума займу, строк та порядок повернення займу, а також підписи сторін.

ОСОБА_3 не представила суду договір позики між нею та відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , який був би укладений відповідно до вказаних вимог закону, отже, договір займу відсутній у справі.

Відповідно до ст. 119 ЦПК України підставами позову, є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги. При вирішенні справи суд враховує підставу та зміст позовних вимог викладених в позовній заяві.

Відповідно до ст. 10,11 ЦПК України кожна сторона повинна надати докази на підтвердження своїх доводів, отже у даному випадку саме позивач мав надати докази .

Пунктом 3 Постанови пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 4 «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено : «Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право вийти за межі заявлених вимог і з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину одночасно з позбавленням батьківських прав (частина друга статті 166 Сімейного кодексу України); застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (частина п'ята статті 216 Цивільного кодексу України).

ОСОБА_3 у позовній заяві не зазначено, що між нею та ОСОБА_4 07.06.2011 року був укладений новаційний договір, і до спірних правовідносин слід застосувати положення ст.ст. 604 та 1053 ЦК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив характер виниклих правовідносин, застосувавши до спірних правовідносин між сторонами положення закону про новацію.

Також судова колегія враховує, що чинне цивільне законодавство не може бути застосовано до дій, які містять ознаки кримінального злочину. У будь-якому випадку матеріали справи не містять доказів, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики.

Стосовно інших правовідносин (заподіяння майнової шкоди, договір збереження, тощо) позовні вимоги заявлені не були.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню, у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити у повному обсязі.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення. У позові ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Рішення може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя -

Судді колегії -