Ухвала суду № 42167569, 16.12.2014, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючої судді - Шеремет А.М.

суддів: Демянчук С.В., Ковалевича С.П.

секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Здолбунівська районна державна адміністрація про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2014 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користуванні житлом, шляхом вселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в будинок АДРЕСА_1.

Вважаючи дане рішення незаконним через порушення судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу.

В обґрунтування скарги вказує, що відмовляючи у задоволенні її позовних вимог та задовольняючи зустрічний позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, ОСОБА_7, та їхні неповнолітні діти, відповідно до ст.156 ЖК України мають право на проживання у домоволодінні АДРЕСА_1 та не можуть бути визнані такими, що втратили право на користування житловим приміщенням у зв'язку із відсутністю в ньому понад один рік. Вважає, що зазначені висновки суперечать фактичним обставинам справи.

Зазначає, що в судовому засіданні встановлено, що їй на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1. Реєстрація її місця проживання проведена за вказаною адресою. Окрім неї в зазначеному будинковолодінні зареєстровані відповідачі за первісним позовом, однак з листопада 2012 року вони у даному будинку не проживають без поважних причин.

Однак суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у справі доказам, показанням свідків, безпідставно не застосував норму матеріального права, яка підлягала до застосування (ч.2 ст.405 ЦК України) та прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житлом.

Крім того, жодних доказів, які б стверджували, що вона чинить перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні житлом в судовому засіданні здобуто не було та вказує на те, що ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Посилаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їхніх неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування житловим приміщенням та про те, що ОСОБА_1 чинить їм перешкоди у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що ОСОБА_1 на праві власності належить домоволодіння АДРЕСА_1, що стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20676461, виданим 23.10.2008р. КП «Здолбунівське МБТІ».

З довідки №563 від 19.06.2014р., виданої виконкомом Копитківської сільської ради вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 крім ОСОБА_2 зареєстровані: мати - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочка - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, дочка - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, брат - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, сестра - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_8, чоловік - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, племінник - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6

Згідно ч.2 ст. 405 ЦК України, з покликанням на яку заявлено позов ОСОБА_1, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частиною 1 ст.156 ЖК УРСР з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням на рівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Виходячи зі змісту зазначених правових норм член сім'ї власника житла може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням з підстав відсутності понад один рік у цьому жилому приміщенні , якщо він був відсутній протягом цього строку без поважних причин, а оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі за первісним позовом не проживають у спірному домоволодінні без поважних причин, судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог власника житла.

Також обґрунтованим є висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_1 чиняться позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їхнім неповнолітнім дітям, які іншого постійного місця проживання не мають, перешкоди у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1, з приводу чого вони змушені винаймати інше житло, а тому їхні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користуванні житлом, до будинку їх не допускає, спільно проживати не бажає.

Згідно ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Судом встановлено, що у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їхніх неповнолітніх дітей іншого житла немає, договору щодо платного чи безоплатного користування жилим приміщенням між сторонами не укладалося.

За таких обставин, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, законно і обґрунтовано задовольнив зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_6

Приведені в апеляційній скарзі доводи щодо неповного з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки всі вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення особою, яка подала апеляційну скаргу норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 11, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: А.М. Шеремет

Судді: С.В. Демянчук

С.П. Ковалевич