Ухвала суду № 42161428, 22.12.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/969/13-ц

Провадження № 22-ц/779/2552/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Шалаути Г.І., Шишка А.І.

секретаря Бойчука Л.М.

з участю відповідача - ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, з апеляційною скаргою представника ТзОВ «Кредитні ініціативи» на рішення Тисменицького районного суду від 03 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року позивач звернувся з даним позовом, щоб ухвалити рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки: домоволодіння по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 10 грудня 2003 року державним нотаріусом Тисменицької ДНК на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0803/0806/88-003 від 22 серпня 2006 року шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна.

Заявлений позов обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» договору факторингу від 28 листопада 2012 року, Банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах та пов'язані з ними права грошової вимоги заборгованості по нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій. 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та позивачем - ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого позивач набув статусу нового кредитора за кредитним договором від 22 серпня 2006 року, укладеним між АКБ -Комерцбанк та ОСОБА_2

Відповідач отримав кредит у розмірі 15000 доларів США зі сплатою 14% річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 19 серпня 2011 року, забезпечений іпотекою відповідно до укладеного іпотечного договору від 22 серпня 2006 року, згідно яким предметом іпотеки є домоволодіння АДРЕСА_1, що належить на праві власності відповідачу. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором заборгованість складає 162482,01 гривень, з якої сума заборгованості за кредитом - 10148 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 81112,96 гривень, сума заборгованості за відсотками - 3408,25 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 27242, 14 гривень, пеня - 6771,79 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 54126,91 гривень.

Рішенням Тисменицького районного суду від 03 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення представник ТзОВ «Кредитні ініціативи» подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апелянт у скарзі зазначає, що суд неправильно застосував норми ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Законом передбачено, що протягом його дії не може бути примусово відчужене без згоди власника нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно з ст. 4 ЗУ «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно з ст. 5 ЗУ «Про іпотеку». Суд не врахував, що за фактом винесення закономірного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (житлову нерухомість) для забезпечення законних прав кредитора - безпосереднього відчуження майна не відбувається, тому сфера його дії поширюється виключно на процес примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку встановленому ЗУ «Про виконавче провадження» і не забороняє судам захищати порушене право кредитора шляхом звернення стягнення на майно

Крім цього, суд вправі був застосовувати відтермінування (відстрочку) виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії мораторію, однак цього не зробив.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, які вимоги скарги підтримали, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необхідності застосування до спірних правовідносин ЗУ «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки забезпеченням виконання зобов'язання відповідача по поверненню отриманого ним споживчого кредиту в іноземній валюті є належне відповідачу на праві власності домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 155, 1 кв.м, в якому він разом з дружиною та двома дітьми зареєстрований та проживає, у його власності відсутнє інше нерухоме житлове майно, що підтверджується інформацією реєстраційної служби Тисменицького районного управління юстиції та ОКП «Івано-Франківське ОБТІ».

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним.

За змістом ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 22 серпня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір №0803/0806/88-003, згідно якого відповідач отримав у банку кредит у розмірі 15000 доларів США на поточні потреби зі сплатою 14% річних за користування кредитом з кінцевим терміном погашення до 19 серпня 2011 року. На виконання зобов'язання 22 серпня 2006 року укладено договір іпотеки за реєстровим номером 1-870, згідно якого предметом іпотеки є нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1, що належить на праві власності відповідачу, яке сторони оцінили у 287850 гривень.

Згідно укладеного між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС - Комерцбанк» та ФК «Вектор Плюс» договору факторингу від 28 листопада 2012 року Банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах та пов'язані з ними права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій. 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та позивачем - ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого позивач набув статусу нового кредитора за кредитним договором №0803/0806/88-003 від 22 серпня 2006 року з позичальником ОСОБА_2 Права іпотекодержателя за вказаним іпотечним договором перейшли до позивача згідно договору про передачу прав за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до матеріалів справи, станом на 01 лютого 2013 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 162482,01 гривень, з якої сума заборгованості за кредитом - 10148 доларів США, що еквівалентно 81112,96 гривень, сума заборгованості за відсотками - 3408,25 доларів США, що еквівалентно 27242,14 гривень, пеня - 6771, 79 доларів США, що еквівалентно 541226,91 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що 11 березня 2013 року Банк звернувся до ОСОБА_2 з вимогою повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03.06.2014 року.

Пунктом 1 ч.1 цього Закону передбачено, що протягом його дії:

- не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм (частина 4).

Суд першої інстанції детально перевірив обов'язкові умови для застосування мораторію на вимоги Банку у правовідносинах, які склались між сторонами і правильно застосував діюче законодавство.

Представник апелянта необґрунтовано зазначає у скарзі, що суд повинен був звернути стягнення на предмет іпотеки, а мораторій на стягнення майна застосовувати у порядку виконання судового рішення.

Суд першої інстанції, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), правильно виходячи із положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», дійшов до вірного висновку, що, оскільки у спірному будинковолодінні загальною площею 155,1 кв.м зареєстровані та постійно проживають боржник з сім'єю та не мають іншого житла, а згоди на відчуження цього будинку не давали, тому в задоволенні вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ТзОВ «Кредитні ініціативи» відхилити.

Рішення Тисменицького районного суду від 03 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: Г.І. Шалаута

А.І. Шишко