Рішення № 42161220, 22.12.2014, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16743/13-ц

Провадження № 2/344/879/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Шамотайла О.В.,

секретаря Устинської Н.С.,

з участю представника позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника позивача ОСОБА_6,

відповідача ОСОБА_7,

представника відповідача ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Комунального підприємства «Єдиний розрахунковий центр», житлово-експлуатаційної організації №9 до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про розірвання договору найму житлового приміщення, визнання недійсним договору найму житлового приміщення, виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку та за зустрічним позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_9 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Житлово-експлуатаційної організації №9, КП Єдиний розрахунковий центр про визнання права користування квартирою на підставі договору найму житлового приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про розірвання договору найму житлового приміщення від 05.12.2011р., визнання недійсним договору найму житлового приміщення від 17.04.2013, виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та зняття їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 12.05.2011р. ЖЕО №9 05.12.2011 укладено з відповідачами договір найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_2. У подальшому дане рішення Івано-Франківського міського суду від 12.05.2011р. скасоване рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.04.2012р. Оскільки підставою для укладення даного договору найму від 05.12.2011р. було рішення суду, в подальшому скасоване, даний договір найму від 05.12.2011р. слід розірвати. Договір найму житлового приміщення від 17.04.2013р. між КП «ЄРЦ» та відповідачами слід визнати недійсним як такий, що укладений внаслідок обману, так як наймачами замовчено наявність обставини, що перешкоджає укладенню правочину тобто факт скасування Вищим спеціалізованим судом України рішення Івано-Франківського міського суду та постановлення ним рішення про виселення відповідачів із самовільно зайнятого житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 та відмови у задоволенні позову ОСОБА_10 та ОСОБА_9 про визнання права на користування житловим приміщенням, укладення договору житлового найму. За таких обставин відповідно до ст.826 ЦК України просять виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

ОСОБА_7 та ОСОБА_9 в свою чергу звернулись до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Житлово-експлуатаційної організації №9, КП Єдиний розрахунковий центр із зустрічним позовом про визнання права користування квартирою на підставі договору найму житлового приміщення від 05.12.2011р., який ухвалою суду від 12.12.2014р. об'єднано в одне провадження із первісним позовом.

У судовому засіданні представники позивачів за первісним позовом позовні вимоги первісного позову підтримали з мотивів, викладених у позовній заяві, вказавши, що ОСОБА_7 і ОСОБА_9 проживають у вказаній квартирі без правових підстав, договір від 05.12.2011р. укладено на виконання рішення суду, в подальшому скасованого, а договір від 17.04.2013р. внаслідок обману відповідачів. Просили задовольнити позовні вимоги, а в задоволенні зустрічного позову просили відмовити та закрити провадження.

Відповідачі за первісним позовом в засідання будучи повідомлені належним чином не зявилися, а про причину неявки суд не повідомили. Відповідачі не визнаючи первісний позов та подавши зустрічний позов, зазначали у ньому, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 поселились у спірну квартиру на підставі дозволу УЖКГ та ЖЕО у 1988 році. Проживаючи у даній квартирі, виконували усі обовязки, що випливають з договору найму, оплачують комунальні послуги, зареєстровані за вказаною адресою, будь-яке інше житло відсутнє. З представлених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 копій документів, в тому числі і долучених до матеріалів справи судових рішень, вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 зазначали про те, що виконком Івано-Франківської міської ради, УЖКГ та ЖЕО №9 відмовлялися від укладення з ними договору найму, у звязку з чим відповідачі змушені були звернутися до суду. У грудні 2011 договір найму житлового приміщення було укладено, він належно виконувався наймачами, а тому підстав для його розірвання немає. Договір найму від 17.04.2013 є фактичним переоформленням договору від 05.12.2011р., так як ЖЕО №9 передала даний будинок на баланс КП «ЄРЦ», а тому підстав для визнання даного договору недійсним немає.

В юридичному плані спір у даній справі не є складним, однак в силу різноманітних причин, зокрема і неодноразова зміна головуючого в справі в звязку із закінченням повноважень (а.с.49, 98), неодноразових клопотань відповідачів за первісним позовом про відкладення розгляду справи (а.с. 69,111), а також в силу інших причин (а.с. 61, 113,116) перебуває тривалий час на розгляді в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.

Суд повинен контролювати процесуальну поведінку осіб, які беруть участь у справі, так як на них поширюється порядок цивільного судочинства, а значить обовязок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки, а також нести відповідальність за зловживання правом. В прямі обовязки осіб, що беруть участь у справі, входить дотримання процесуальної дисципліни протягом усього провадження у справі.

Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

В той же час суд констатує, що саме по собі тривале перебування даної справи в суді не повязане із затягуванням розумних строків розгляду справи судом. Так, суд докладав усіх можливих зусиль задля розгляду справ в розумні строки призначаючи щоразу засідання в найбільш зручні та прийнятні для учасників процесу дати, дотримуючись вимог ЦПК України.

Однак неявка відповідачів за первісним позовом-позивачів за зустрічним позовом в судове засідання, розцінюється судом, як чергові спроби спрямовані на затягування розумного строку розгляду справи, відтак враховуючи наявні в сукупності умови, з урахуванням того, що сторони брали участь у судових засіданнях, висловлювали свою позицію з приводу даного спору, суд вважає за можливе ухвалити рішення по суті спору, що узгоджується із положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Заслухавши пояснення представників позивачів та дослідивши письмові матеріали, встановивши таким чином фактичні обставини справи, застосовуючи загальні засади цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та обєктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принцип неупередженості, суд приходить до наступних висновків.

Вирішуючи по суті вказану цивільну справу суд враховує те, що згідно із п. 1 ст. 8 Римської Конвенції (надалі по тексту - Конвенція) про захист прав і основних свобод людини 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожна людина має право на повагу до її житла.

Відповідно до ст. 30 Конституції України ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку.

У відповідності до правових позицій Європейського суду з прав людини в розумінні п. 1 ст. 8 Конвенції, яка гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла та охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав особи на житло (рішення у справі «Пауел та Райнер проти Великобританії» (Powell and Rayner v. the U.K.) від 21.02.1990 р., статус рішення - остаточне). Такий загальний захист поширюється як на власника житла (рішення у справі «Джілов проти Великобританії» (Gillow v. the U.K.) від 24.11.1986 р., статус рішення - остаточне), так і на наймача житла (рішення у справі «Ларкос проти Кіпру» (Larkos v. Cyprus) від 18.02.1999 р., статус рішення - остаточне).

Зокрема, пункт. 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.

Стосовно первісного позову, то слід вказати таке.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12.05.2011, залишеним у силі ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.10.2011, у задоволенні позову УЖКГ Івано-Франківського міськвиконкому про виселення ОСОБА_7 та ОСОБА_9 із самовільно зайнятого приміщення відмовлено, позов ОСОБА_7, ОСОБА_9 задоволено. Визнано за ОСОБА_7, ОСОБА_9 право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_2, зобовязано ЖЕО №9 Івано-Франківського міськвиконкому укласти з ОСОБА_7, ОСОБА_9 договір житлового найму житлового приміщення у квартирі АДРЕСА_2 (а.с.9-14).

На виконання вказаного рішення 05.12.2011р. між ЖЕО №9 та ОСОБА_7 укладено договір найму житлового приміщення на квартиру АДРЕСА_4, а 02.12.2011р. ОСОБА_7 та ОСОБА_9 зареєстровані за місцем проживання у цій квартирі, що стверджується відмітками у їх паспортах. Вказані обставини в силу ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

В подальшому, рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.04.2012р. рішення Івано-Франківського міського суду від 12.05.2011 та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.10.2011р. скасовано у частині позову УЖКГ Івано-Франківського міськвиконкому та зустрічного позову ОСОБА_7, ОСОБА_9 Задоволено позов УЖКГ Івано-Франківського міськвиконкому, виселено ОСОБА_7, ОСОБА_9 із самовільно зайнятого житлового приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_5. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, ОСОБА_9 до УЖКГ Івано-Франківського міськвиконкому, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ЖЕО №9 про визнання права на користування житловим приміщенням, укладення договору житлового найму (а.с.15-17).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 21.12.2012р., залишеною в силі ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14.03.2013р. визнано виконавчий лист №0907/2-3953/2011 від 19.09.2012р., виданий Івано-Франківським міським судом на виконання рішення ВССУ про виселення ОСОБА_7, ОСОБА_9 із самовільно зайнятого житлового приміщення по вул.Грушевського, 1/42 у м.Івано-Франківську таким, що не підлягає виконанню (а.с. 18-21).

Приймаючи вказане рішення, суд зазначив, що уклавши 05.12.2011р. договір найму житлового приміщення та в установленому законом порядку зареєструвавшись 02.12.2011р. за відповідною адресою ОСОБА_7 та ОСОБА_9 набули передбаченого законом права на користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_6 до виконання рішення суду про їх виселення, а тому вони не можуть нести зобовязань по виконавчому листу від 19.09.2012р. про виселення із самовільно зайнятого житлового приміщення.

Відповідно до рішення 20 сесії Івано-Франківської міської ради від 31.01.2012р. внесено зміни до п.3 рішення Івано-Франківської міської ради «Про комплексну программу реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста Івано-Франківська на 2010-2015 роки «Реформи і правопорядок» від 24.02.2011, ЖЕО №9 передало будинок №1 по вул.Грушевського у м.Івано-Франківськ на баланс КП «Єдиний розрахунковий центр» (а.с.8).

За таких обставин 17.04.2013р. між КП «Єдиний розрахунковий центр» та ОСОБА_7 укладено договір №02-07/01 найму житла (квартири) в будинку державного і коммунального житлового фонду. Відповідно до вказаного договору, КП «ЄРЦ» надає наймачу ОСОБА_7, що діє на підставі рішення суду, і члену її сімї ОСОБА_9 у безстрокове користування житло квартиру АДРЕСА_7(а.с.22-23).

Відповідно до ст.810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона власник житла (наймодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є обєктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є обєктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Квартира АДРЕСА_8 належить до комунальної власності територіальної громади м.Івано-Франківська, а тому при вирішенні даного спору слід керуватися нормами Житлового кодексу України.

Згідно ч.ч.1,2 ст.61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на імя якого видано ордер.

За ст.51 ЖК України жилі приміщення у будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, районної у місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, преставників громадських організацій, трудових колективів.

Відповідно до ч.1 ст.58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення.

Як установлено рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.04.2012р., «виконкомом Івано-Франківської міської ради не приймалося жодного рішення про надання спірної квартири АДРЕСА_3 батьку за зустрічним позовом чи самим позивачам ОСОБА_7 та ОСОБА_9О.», а відповідно ордер, як єдина передбачена ЖК України правова підстава для надання у постійне користування спірної квартири - відсутній.

В той же час, договір найму житлового приміщення від 05.12.2011р. укладено між ЖЕО №9 та ОСОБА_7 на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 12.05.2011р.. Скасування вказаного рішення Івано-Франківського міського суду від 12.05.2011 рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.04.2012р., а також передачу будинку на баланс КП «ЄРЦ» згідно рішення Івано-Франківської міської ради суд вважає істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору 05.12.2011р.

Оскільки ЖК України не передбачено підстав, умов та порядку визнання договору найму жилого приміщення недійсним чи розірвання такого договору, а положення ЦК України, якими урегульовано договір найму житла не застосовуються до найму житла комунальної власності в силу ч.ч.2,3 ст.810 ЦК України, то відповідно до ст.62 ЖК України у вказаному випадку слід застосувати загальні норми цивільного законодавства щодо визнання договору недійсним, істотної зміни умов договору та його розірвання.

Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч.ч.1,2 ст.652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобовязання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його б на інших підставах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторонни одночасно за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторонни виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3)виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторну того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Істотна зміна обставин, якими керувалися сторони при укладенні договору найму, що полягає у скасуванні рішення суду від 12.05.2011р., на підставі якого було укладено договір найму, зміна балансоутримувача будинку, свідчить про наявність умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України для розірвання договору, а недосягнення згоди з даного приводу між позивачем і відповідачами для розірвання такого договору за рішенням суду.

Відповідно до ч.3 ст.652 ЦК України у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої зі сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у звязку з виконанням цього договору.

Позивачами заявлено вимогу про визначення наслідку розірвання вказаного договору найму житла по аналогії до ст.826 ЦК України виселення відповідачів зі спірного приміщення.

З урахуванням обставин справи, суд вважає вимогу позивачів про виселення відповідачів зі спірного житлового приміщення як наслідок розірвання договору найму житла такою, що підлягає до задоволення.

Стосовно вимоги про визнання договору найму житлового приміщення №02-07/01 від 17.04.2013р. недійсним, установлено наступне.

Вказаний договір укладено усупереч установленного ст.ст.51-61 ЖК України порядку, так як виконкомом Івано-Франківської міської ради не приймалося жодного рішення про надання спірної квартири АДРЕСА_3 відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_9, ордер як єдина правова підстава для вселення у відповідачів у спірну квартиру не видавався.

Оскільки відповідно до ч.2 ст.61 ЖК України договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду повинен бути укладений на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем і наймачем громадянином, на імя якого видано ордер, а ордер ОСОБА_7 та ОСОБА_9 не видавався, отже передбачена

ЖК України підстава для укладення договору найму жилого приміщення і вселення відповідачів у квартиру АДРЕСА_3 відсутня.

Ордер ОСОБА_7 на вселення у спірну квартиру не видавався, а тому за змістом ст.61 ЖК України остання не може бути наймачем як стороною договору найму житлового приміщення.

В той же час, договір найму житла від 17.04.2013р. укладено з ОСОБА_7 на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 12.05.2011р. При цьому відповідачем ОСОБА_7 при укладені вказаного правочину замовчено ту обставину, що рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.04.2012р. вказане рішення Івано-Франківського міського суду від 12.05.2011р. у частині визнання права ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на користування спірним приміщенням, зобовязання укладення з ними договору найму скасовано, вирішено виселити відповідачів із самовільно зайнятого житлового приміщення квартири АДРЕСА_3.

Стороною у вказаній справі КП «ЄРЦ» не було, а тому про скасування 25.04.2012 рішення Івано-Франківського міського суду від 12.05.2011р., що стало підставою для укладення 17.04.2013р. договору найму житла наймодавцю стало відомо тільки після укладення договору.

Відповідно до ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За ч.1 ст.229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які істотно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Оскільки ОСОБА_7 ввела в оману наймодавця КП «ЄРЦ» щодо наявності у неї та ОСОБА_9 права на користування вказаним житловим приміщенням на підставі рішення суду, дану обставину суд визнає такою, що має істотне значення для укладення договору. Замовчування ОСОБА_7 наявності рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.04.2012р., яким відповідачам відмовлено у визнанні права на користування спірною квартирою, укладення договору житлового найму та зобовязання виселення відповідачів із самовільно зайнятої спірної квартири суд вважає навмисним введенням відповідачем ОСОБА_7 наймодавця КП «ЄРЦ» в оману.

За таких обставин даний правочин визнається судом недійсним.

За ч.2 ст.230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобовязана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у звязку з вчиненням цього правочину.

Позивачами вимога про відшкодування збитків та моральної шкоди не ставилась, а тому відповідно до ст.12 ЦК України, ст.11 ЦПК України, суд вирішує даний спір в межах заявлених вимог.

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Таким чином, договір найму житлового приміщення №02-07/01 від 17.04.2013 як недійсний не створює юридичних наслідків сторін КП «ЄРЦ» та ОСОБА_7, зокрема і щодо надання КП «ЄРЦ» наймачу ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у безстрокове користування житла квартири АДРЕСА_1.

З огляду на викладене, відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_9 слід виселити з квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого житлового приміщення.

Що стосується вимоги позову про зняття відповідачів з реєстраційного обліку на вул.Грушевського,1, кв.№42 у м.Івано-Франківську то слід вказати таке.

Покладення на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів зобовязання про зняття з реєстраційного обліку відповідачів є передчасним, оскільки відповідно до вимог ст. 7 Закону України від 11.12.2003р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Відтак саме по собі рішення суду про виселення особи є підставою для зняття цієї особи з реєстрації місця проживання і додаткового підтвердження рішенням суду цієї обставини не потребує.

Щодо вимог зустрічного позову, то слід вказати наступне, вимоги за зустрічним позовом базуються на тому, що на думку сторони позивача за зустрічним позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_9 мають право на користування спірною квартирою на підставі договору найму житлового приміщення від 05.12.2011р., який судом при вирішенні вимог первісного позову розірвано. За приписами ч. 2 ст. 653 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Крім того поза увагою позивачів за зустрічним позовом залишилось те, що відповідно до абз. 1 ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Однак ордер ОСОБА_7 та ОСОБА_9 не видавався, отже була відсутня передбачена ЖК України підстава для укладення договору найму жилого приміщення і вселення відповідачів у квартиру АДРЕСА_3, а відтак відсутні і підстави визнання за ними права на користування вказаним спірним приміщенням.

При цьому вирішуючи даний спір судом зясовано та враховано всі обставини зокрема і те, що, крім наймача і членів його сім'ї в приміщенні можуть проживати і інші особи. Так, ст. 91 ЖК передбачає право наймача здавати в піднайом жиле приміщення, а статтею 98 ЖК передбачене право наймача дозволити тимчасове проживання у житловому приміщенні інших осіб. Піднаймачами є особи, що набувають похідне від найму право користування житловим помешканням або його частиною. Вони не одержують самостійного права на житло. Тимчасові мешканці - це особи, яким наймач жилого помешкання і проживаючі спільно з ним члени його сім'ї за взаємною згодою дозволили тимчасово і безоплатно проживати у жилому приміщенні, що знаходиться в їх користуванні, у тому числі опікуни чи піклувальники, що не с членами сім'ї наймача. Право користування жилою площею у тимчасових мешканців похідне від права наймача і являє собою самостійний договір безоплатного користування житлом.

Відтак врахувавши у сукупності обставини справи щодо укладення наймачем договору найму жилого приміщення; перевірки правомірності вселення позивача за зустрічним позовом у спірне приміщення, тобто в установленому законом порядку; кола осіб, які володіють самостійним правом користування спірним житловим приміщенням на момент вселення позивача і їх згода на його вселення, а також умови вселення позивача і користування ним житловим приміщенням суд приходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі, позаяк на переконання суду відсутнє право ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на користування спірним житловим приміщенням.

Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки сторона відповідача за первісним позовом представлена двома особами ОСОБА_7 та ОСОБА_9, судові витрати слід стягнути з них.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст.12, 15, 16, 216, 229, 230, 651, 652, 810, 826 Цивільного кодексу України, ст.ст.51, 58, 61, 62 ЖК України, ст. 7 Закону України від 11.12.2003р. № «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та керуючись ст.ст.10,11, 15, 60, 61, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Первісний позов задовольнити частково.

Розірвати договір найму житлового приміщення на квартиру АДРЕСА_4 від 05.12.2011 року.

Визнати недійсним договір найму житлового приміщення на квартиру АДРЕСА_1 від 17.04.2013 №02-07/01.

Виселити без надання іншого житлового приміщення з квартири АДРЕСА_9 ОСОБА_11 та ОСОБА_9.

В задоволенні решти вимог первісного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (код 04054346) по 57,35 грн. судового збору з кожного, а всього 114,70 грн.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

( Повний текст рішення виготовлений 22.12.2014р.)

Суддя О.Шамотайло