Рішення № 42155240, 23.12.2014, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/6520/14-ц

2/0203/1817/2014

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого-судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Місюра К.А.

за участю позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що мешкає за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Надярна,42 з моменту народження. Вказаний будинок збудували її батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в 1958 році. В 1981 році помер батько, а 30.01.2013 року померла її мати. В звязку з цим, позивач просила суд визнати її спадкоємцем та визнати за нею право власності на домоволодіння №42 по вул.Надярній в м.Дніпропетровську в порядку спадкування.

В судовому засіданні позивач позов підтримала та просила задовольнити останній в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання повторно не зявився, про причини неявки не повідомив.

З урахуванням зазначеного, судом з урахуванням положень ст.ст.169,224 ЦПК України, було ухвалено про розгляд справи в заочному порядку.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження ОСОБА_5

Після укладення шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвища на Степанюк, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

За життя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 побудували будинок №42 по вул.Надярній в м.Дніпропетровську, що підтверджується відповідним актом від 05.12.1988 року та технічним паспортом на домоволодіння з зазначенням року забудови.

Згідно витягу з домової книги, оригінал якої оглянуто в судовому засіданні, а також акту від 05.12.1988 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зареєстровані та постійно проживали ІНФОРМАЦІЯ_1. Також за вказаною адресою зареєстрована та проживає з моменту народження позивач ОСОБА_1

Згідно свідоцтва про смерть серії ІІ-КИ №421866, виданого Кіровським ЗАГС м.Дніпропетровська 22.07.1981 року, ОСОБА_3 помер 21.07.1981 року.

Згідно свідоцтва про смерть серії І-КИ №493031, виданого Відділом державної реєстрації смерті ОСОБА_2 міського управління юстиції у Дніпропетровській області від 01.02.2013 року, ОСОБА_4 померла 30.01.2013 року.

Відповідно до роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 року №10-1387/0/4-12 «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування», вбачається, що відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст.3 зазначеного Закону, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення (Постанова від 13.06.2012 року №6-54цс12).

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно ч.ч.1,2 ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 року №449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність). Тобто до 05.08.1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

З аналізу положень ЦК України та нормативних актів вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 05.08.1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (ОСОБА_5, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011 року, №40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 05.08.1992 року»).

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (ОСОБА_5 Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012 року, №40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»).

Відповідно до п.3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації обєктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року №127, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05.08.1992 року не належать до самочинного будівництва.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 19.10.2007 року №19-39-827 «Щодо надання розяснення деяких питань законодавства, повязаних з державною реєстрацією прав власності на нерухоме майно», у разі визнання (у визначених випадках) права власності на нерухоме майно судом, єдиним можливим документом, що підтверджує виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, є рішення суду. Саме таке рішення суду подається для державної реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому документи, що підтверджують прийняття нерухомого майна до експлуатації, не вимагаються.

Як встановлено судом та зазначалось вище ОСОБА_3 та ОСОБА_4 побудували будинок №42 по вул.Надярній в м.Дніпропетровську в 1958 році. 05.12.1986 року їм було видано технічний паспорт на вказане домоволодіння та, таким чином, вони, відповідно до діючого на той час законодавства, набули право власності на зазначене домоволодіння.

Після смерті ОСОБА_3, його дружина ОСОБА_4 у відповідності до ст.ст.548,549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) фактично прийняла спадщину у вигляді спірного домоволодіння по вул.Надярній,42 в м.Дніпропетровську, будучі зареєстрованою та проживаючи в останньому разом із спадкодавцем на момент його смерті та вступивши в управління спадковим майном.

За життя ОСОБА_4 право власності на домоволодіння у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зареєструвала, що стало підставою для відмови нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу ОСОБА_1 після померлої ОСОБА_4

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для звернення позивача до суду з позовом за захистом оспорюваних прав, обґрунтованість та законність заявлених позовних вимог та необхідність їх задоволення і визнання за ОСОБА_1, як єдиним спадкоємцем за законом першої черги після померлої ОСОБА_4, права власності на домоволодіння по вул.Надярній,42 в м.Дніпропетровську.

Разом з тим, в задоволенні позову про визнання позивача спадкоємцем ОСОБА_4 слід відмовити, оскільки вказані вимоги заявлені без достатніх правових підстав. Так, коло осіб, які мають право на спадкування за законом, чітко визначено ЦК України. Факт родинних відносин позивача з померлою ОСОБА_4 підтверджується відповідними письмовими доказами та ніким не оспорюється.

Таким чином позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи характер спірних правовідносин та підстави звернення до суду з позовом, судові витрати по справі слід покласти на позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.548,549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст.1261,1268-1270 ЦК України, п.3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації обєктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року №127, ст.ст.3,10,11,27,31,58-60,88,169,212-215,2242-226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння №42 літ.А-1 по вул.Надярній в м.Дніпропетровську, загальною площею приміщень 38,4 кв.м, загальна житлова площа 36,4 кв.м, житлова площа 30,2 кв.м, допоміжна площа 6,2 кв.м, площа літніх приміщень 2,0 кв.м, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4, померлої 30 січня 2013 року.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя С.Ю. Казак